1.3. Аксіоматика ризикології

Філософія будь-якої науки акцентує увагу на її аксіо­матичному апараті. Відомий сучасний український еконо­міст, професор Вольдемар Вітлінський1 виокремив певні аксіоми філософії ризикології.

Аксіома загальності передбачає, що будь-яка діяль­ність фінансово-економічної системи зумовлює ті чи інші ризики, котрі за певних умов можуть проявитися і привести до небажаних наслідків для системи загалом чи її структурних складових (зокрема, ризик невикористаних можливостей).

Аксіома прийнятності стверджує, що кожна інте­лектуальна система, що займається певними видами діяльності, так чи інакше (свідомо чи несвідомо) оцінює ступінь ризику, використовуючи свої внутрішні катего­рії, гіпотези, мотивації, які залежать від стану та дина­міки зовнішнього середовища і ставлення суб'єкта до ризику.

Аксіома неповторюваності наголошує, що структура і міра ризику змінюються в часі, не повторюючись навіть у схожих ситуаціях. Це пов'язане з тим, що в соціально-економічному бутті зберігається гомеостаз— відносна динамічна сталість складу і властивостей внутрішнього середовища, стійкість), але одночасно постійно відбуваються трансформаційні процеси (мутації) на всіх рівнях ієрархії управлін­ня економічними системами. На глобальному та макроекономічному рівнях трансформаційні процеси стали перма­нентним явищем, хоча можуть відбуватися швидше чи повільніше у різних місцях та в різні періоди.

Систему принципів ризикології формують три рівні:

1) методологічні принципи — визначають концептуаль­ні положення, є найзагальнішими і порівняно мало зале­жать від специфіки та виду ризику (однотипність, позитив­ність ризику, об'єктивність і суб'єктивність оцінки міри ри­зику, коректність, комплексність, взаємозалежність тощо);

2) методичні принципи — безпосередньо пов'язані з ви­дом діяльності, його специфікою, системою цінностей, конкретно-історичною ситуацією, кількісною оцінкою йо­го міри, моделюванням та прогнозуванням (дисонансність ризиків, різне сприйняття та суб'єктивне ставлення до ри­зику, динамічність, узгодженість у часі тощо);

3) операційні принципи — безпосередньо пов'язані з достовірністю, ступенем однозначності та повноти і можли­вістю їх опрацювання стосовно конкретних видів ризику.

Сучасна українська ризикологія перебуває на стадії ста­новлення. Ще недостатньо розроблені теоретичні положен­ня і методи оцінки економічного ризику в різних виробни­чих ситуаціях і видах діяльності, відсутні детальні реко­мендації про шляхи і способи зменшення і попередження ризику, одностайність у тлумаченні сутності ризику.

1.4. Особливості осмислення ризику як економічного явища в Україні

Революція 1917 р., яка відбулась у Російській Імперії, особливості соціального ладу, суспільного розвит­ку фактично унеможливили розвиток багатьох економіч­них теорій на національному підґрунті.

У 20-ті роки XX ст., які характеризувались певним лібералізмом в економіці, було прийнято законодавчі акти, які нормативно визначили зміст поняття «нормальний виробни­чо-господарський ризик» відповідно до виробничої і раціона­лізаторської діяльності. Однак уже в середині 30-х років ка­тегорія «ризик» була оголошена «буржуазним поняттям», оскільки соціалістична економіка і ризик — явища несумісні. Ризик відносили до явищ капіталістичного господа­рювання. До 1990 р. на теренах СРСР не було опублікова­но жодної праці з питань оцінювання і управління ризика­ми. Але і в умовах командно-планової економіки ризик теж мав місце. Порівняно із ринковою економікою він ха­рактеризувався такими особливостями:

— об'єктом ризику була держава. Вона встановлювала і доводила до первинних ланок народного господарства планові завдання, визначала правила і норми, у межах яких відбувалася виробничо-господарська діяльність під­приємств. За ризикованість планових директив не було індивідуальної відповідальності, збитки списувались за рахунок держави. Держава проводила політику датування збиткових підприємств (у ринковій економіці об'єкта­ми ризику є підприємства, об'єднання, фірми; при бан­крутстві вони підлягають ліквідації або реорганізації);

— ризик набував переважно негативної форми (показ­ники державного плану з року в рік не виконувались);

— управління ризиком було неможливим (було виклю­чено можливість вибору постачальників, покупців, своє­часного реагування на зміну господарської ситуації тощо);

— наслідки ризику виявлялися в особливо негативних формах (дефіцит, низька якість виробів, затовареність не­якісною продукцією тощо).

Ігнорування і недооцінка економічного ризику при розробленні тактики і стратегії економічної політики, прийнятті конкретних рішень стримували розвиток су­спільства, науково-технічного прогресу (НТП).

Особливості ризику у сучасних умовах є такими.

По-перше, ризики набули тотального, загального, глобаль­ного характеру. Змiни в економiцi одних країн спричиняють певнi наслiдки для iнших країн. Те саме можна сказати про регiони, галузi. Явища глобалi­зацiї охопили увесь cвіт.

По-друге, у ризикованих ситуаціях дедалі більше виникає необхідність у одноосібних рішеннях. Підвищується роль особистості у пiдприєм­ницькiй дiяльностi. Ризик стає формою перевірка особистих властивостей, професійності, здатності правильно орієнтуватися в оточуючому нас світі. Власне, ризик залучає підприємця в систему природного добору через гостру конкурентну боротьбу.

По-третє, середовище діяльності людей стає рин­ковим. Багато факторів, що супроводжують ринкову економіку, таких як конкуренція, кон'юнктура, нестабiльнiсть у попиті й цінах та багато чого іншого, призводять до невизначеності i непевності в одержанні кінцевого результату;

По-четверте, ризик дедалi бiльше перетворюється на товар через розвиток i вдосконалення страхування.