7. Виникнення і розвиток середньовічних міст в країнах Західної Європи.

ІХ-XI ст. стали переломним періодом в історії західноєвропейської цивілізації. В цей час завершується процес феодалізації економіки провідних західноєвропейських країн.

Проблема походження середньовічних міст досить давня і її намагались вирішити вчені XIX - XX ст., що призвело до появи цілої низки теорій: романистична теорія (Савиньї, Тьєррі, Гізо, Ренуар) виводила походження середньовічних міст з елементів античності; за вотчинною теорією (Ейхгорн, Ніч) місто і його інституції розвивалися з феодальної вотчини; маркова теорія (Маурер, Гірке, Бєлов) виводила міські установи і право з вільної сільської общини-марки; бургова теорія (Кейтген, Метланд) вбачала основу міста в фортеці-бурзі; ринкова теорія (Зом, Шредер, Шульце) виводила міське право з ринкового права, що діяло в місцях активної торгівлі та ін.

В результаті відокремлення ремесла від с/г і розвитку обміну в Х-ХІІст. (в Італії в IX ст.) в Західній Європі бурхливо зростають міста нового, феодального типу. Вони стали центрами ремесла і торгівлі, відрізнялися від своїх попередників за складом і заняттями населення, його соціальною структурою і політичною організацієй.

Середньовічне місто мало схоже на сучасні мегаполіси. Основу населення міст складали люди, зайняті в сфері виробництва і обігу товарів: купці, торговці, ремісники, промисловці. Значна група людей була зайнята у сфері послуг, у тому числі обслуговуванні ринку: моряки, возії і носії, трактирники і власники постоялих дворів, слуги, цирюльники і т.п.

Найбільш представницькою частиною міщан були професійні торговці з місцевих жителів- купці. У великих містах, особливо політико-адміністративних центрах, як правило жили феодали зі своїм оточенням (прислуга, військові загони), представники королівської і сеньоріальной адміністрації- служила бюрократія, а також нотаріуси, лікарі, викладачі шкіл і університетів та ін. представників інтелігенції. У багатьох містах помітну частину населення складало чорне і біле духовенство. Більшість середньовічних міст були дрібними (1-5 тис. жителів) і лише окремі міста були великими для того часу зосередженнями жителів (Константинополь, Париж, Мілан, Венеція, Флоренція, Кордова, Севілья, Толедо).

В центрі міста була розташована площа - єдине більш-менш просторе місце в місті. У базарні дні вона заставлялась ларьками і селянськими возами з усякого роду товарами.

В період раннього середньовічча міське населення ще не було організоване. Значна частина населення міста – колишні селяни. Місто знаходилося під владою сеньйора , що судив міське населення, стягував з нього різні штрафи і побори на свою користь. Як феодальну власність сеньйор міг заповідати його в спадщину так само, як і село. Він міг розділяти його між своїми спадкоємцями, продавати, закладати його цілком чи частково. Звичайно ж така ситуація не могла задовільняти міщан.

Інколи містам вдавалося за гроші одержати від феодала вільності і привілеї, зафіксовані в міських хартіях; в інших випадках ці привілеї, особливе право самоврядування, досягалися в результаті тривалої, іноді збройної боротьби. У неї звичайно втручалися королі, імператори, великі феодали.

Характерною рисою середньовічного міста є те, що ремісниче населення його було організовано в особливі союзи - цехи, гільдії, які з'являються майже одночасно з виникненням міст. Основою середньовічних ремісничих цехів було властивим дрібне виробництво та відсутність поділу праці в середині цеху. Кожен член цеху - це самостійний дрібний ремісник, що є безпосереднім виробником. Він працює сам на власному інструменті, у своїй майстерні, разом з родиною і за допомогою одного чи двох підмайстрів та учнів.

Цех регулював ремісниче виробництво. Кожен член цеху підлягав нагляду виборних посадових осіб цеху. Кожен цеховий майстер повинний був випускати продукцію визначеної якості, оскільки випуск поганої продукції відбивався на інтересах усіх членів цеху. Цех регламентував і кількість годин, яку повинен працювати кожен член цеху.

Цехова організація не обмежувалася здійсненням основних, соціально-економічних функцій, а охоплювала всі сторони життя ремісника. Цехи поєднували городян для боротьби з феодальними сеньйорами, а потім і з патриціатом. Цех брав участь в обороні міста і виступав як окремий бойовий підрозділ. Кожний цех мав свого святого патрона, часом також свою церкву або каплицю, будучи своєрідною церковною спільністю. Цех був також організацією взаємодопомоги, забезпечуючи підтримку майстрам і їхнім родинам у випадку хвороби або смерті годувальника.

У XIV-XV ст. роль цехів багато в чому змінилася. В міру зростання продуктивних сил, розширення внутрішнього і зовнішнього ринку конкуренція між ремісниками усередині цеху неминуче зростала. Із середовища раніше єдиної маси дрібних ремісників і торговців поступово виділилася заможна цехова верхівка, що експлуатувала дрібних майстрів. Розшарування усередині цехового ремесла виражалося також у поділі цехів на більш сильні, багаті («старші» або «великі») і бідні («молодші», «малі») цехи. У середині цехів відбувається диференциация; у них відокремлюється цехова верхівка і створюється маса підмайстрів і дрібних майстрів, що попадають у залежність від більш великих майстрів. У XIV - XV ст. у більшості країн Європи відбувається консервування цехів. Цехові майстри об’єднуються в замкнуті корпорації, всіляко перешкоджаючи доступ у неї підмастрів.

Таким чином, ми можемо намітити три основних етапи соціальної боротьби в середньовічному місті: 1) боротьба міст проти своїх сеньйорів, 2) боротьба цехів проти патриціату, 3) боротьба дрібних ремісників, підмайстрів і учнів проти майстрів і купців.