17. Об'єднання Італії і Німеччини. Порівняльна характеристика.

У результаті поразки революції 1848-1849рр. Італія продовжувала залишатися роздрібненою. У Північній Італії, за винятком П'ємонту, як і раніше панували австрійці. В Римі, крім австрійських, знаходилися й французькі війська, а також найманий загін швейцарців, які охороняли папу. Особливо відсталими залишалися Королівство Обох Сицилій і Папська область.

У квітні 1859 р. розпочинається війна з Австрією. Об'єднані армії Франції й Сардинії під командуванням Наполеона III і Віктора-Еммануїла II здобули вирішальні перемоги над австрійцями при Мадженті (4 червня) і Сольферіно (24 червня). В кампанії 1859 р. брав участь також Гарібальді.

Перемоги при Мадженті й Сольферіно були сигналом до повстання проти австрійського панування не тільки на півночі Італії, але й південніше — в Пармі й Модені. Більше того, повстання відбулося й у Романьї, що входила до складу Папської області. Велика частина Романьї проголосила себе незалежною від папи, проведене тут народне голосування пройшло під гаслами приєднання до П'ємонту.

У лютому 1861 р. у Туріні відбулося урочисте відкриття першого загально італійського парламенту. 17 березня 1861 р. сардинський король Віктор-Еммануїл II був проголошений королем Італії. Незабаром нове королівство визнали Англія, Швейцарія й Сполучені Штати Америки.

До 1861 р. була об'єднана вся Італія, крім Венеціанської області; Рима з частиною Церковної області, що залишилися під владою папи. Особливо важливим для молодого Італійського королівства мало стати приєднання Рима, як історичної столиці Італії. У 1862 р. Гарібальді організував експедицію з 2 тис. осіб з метою взяття Рима. Він висадився в південній частині півострова біля гірського хребта Аспромонте, але був зупинений військами Віктора-Еммануїла II, котрий діяв під впливом прямих погроз з боку Наполеона III.

Так завершилося об'єднання Італії, яке розпочалося “знизу” шляхом народної революції. Проте ця революція зазнала невдачі. Допомога, надана сардинському уряду в силу дипломатичних міркувань спочатку Наполеоном III у 1859 р., а потім Бісмарком у 1866 р., певною мірою сприяла в ці вирішальні роки успіху об'єднання Італії “зверху”.

Об’єднання Німеччини.

Основним питанням революції 1848-1849рр. у Німеччині було її політичне об'єднання. Революція стала невдалою спробою об'єднання Німеччини “знизу”. Після її поразки відбувається об'єднання Німеччини “зверху” — “кров'ю і залізом”, в інтересах поміщиків-юнкерів і буржуазії.

У 1863 р. австрійський імператор Франц-Иозеф скликав під своїм головуванням конгрес німецьких монархів у Франкфурті. На ньому він запропонував домовитися про загальносоюзну конституцію з установами, у яких переважання було б забезпечене представникам Австрії. Успіху цього конгресу перешкодила одна обставина: на ньому були відсутні представники Прусії. Бісмарк переконав Вільгельма I відмовитися від участі в конгресі. Без Прусії вирішення питання про об'єднання не мало сенсу, й учасники конгресу залишили його ні з чим.

Водночас Бісмарк порадив королю з метою успішного об'єднання Німеччини під верховенством Пруссії запровадити загальне виборче право, але без таємного голосування. Перший міністр вважав, що це надасть підтримку суспільних кіл, і, крім того, припускав, що при виборах пропорційно кількості населення Прусія здобуде вирішального впливу в Німецькому союзі.

Ще в рік приходу до влади, у грудні 1862 р., Бісмарк заявив, що датське питання можна вирішити тільки війною з Австрією, а “привід до війни можна знайти в будь-який момент”, аби він був сприятливим для початку війни. З метою відторгнення Гольштейна й Шлезвіга від Данії в січні 1864 р. 60 тис. австро-пруська армія зайняла територію обох герцогств. Данія капітулювала. За угодою між Австрією і Прусією, укладеною в 1865 р., Австрія одержала Гольштейн, а Прусія - Шлезвіг з морською гаванню Кіль, що мала велике стратегічне значення, тому що знаходилася на березі Балтійського моря і становила загрозу для Росії. Проте Кіль ставав базою не пруського, а союзного, загальнонімецького флоту. Так був здійснений новий крок до об'єднання Німеччини “залізом і кров'ю”.

Утворення Північно-німецького союзу й реальну можливість завершення об’єднання Німеччини під верховенством Прусії

Об’єднання країни, повторюючи слова Бісмарка, “залізом і кров’ю” наклало особливий відбиток на всю еволюцію Німеччини в подальшому. Одночасно з перетворенням Гогенцоллернів в німецьких імператорів держава опинилась під владою політичних традицій і ідеалів Прусії, серед яких домінували мілітаризм і реакційність. Вказуючи на негативні наслідки об’єднання Німеччини, не можна не підкреслити, що цей процес став важливою подією в історії німецького народу. Утворилась єдина національна держава, яка покінчила з багатовіковою розробленістю, усунула перепони на шляху економічного розвитку, створила сприятливі можливості для соціально-політичної діяльності.

Порівняльна характеристика. Утворення Німецької імперії стало найважливішою європейською подією протягом першого десятиліття існування Італійського королівства. Німецька імперія вплинула також на становище Італії, оскільки італо-пруський союз і наступна війна проти Австрії в 1866 р., а також франко-пруська війна зробили в 1870 р. можливим приєднання Венеції і Риму до Італійського королівства.

Помітними були значні розбіжності, як в способі утворення єдиних держав, так і в специфічних рисах об’єднання.

Наприклад, по-перше, тоді як об’єднання Італії було результатом одночасних дій П’ємонтської держави, керованої лібералом Кавуром, і революційно-демократичного руху, Німеччина ж була зобов’язана своїм об’єднанням головним чином армії і дипломатії пруської держави, керованої Бісмарком-консерватором і прихильником політики сили.

По-друге, в той час як Італійське королівство до 1870 р. вже було унітарною державою, включаючи майже всю італійську (з географічної і етнічної точки зору) територію, Німецька імперія, допускала існування поряд з собою Австрії (тобто багатонаціональної держави, де, проте, була досить чисельна німецька етнічна група) і була сама багатонаціональною державою. По-третє, коли в Італії конституційний режим еволюціонував у парламентському дусі, а вплив династії був переважно непрямим, то в Німеччині ж конституційний режим, незважаючи на запровадження в 1867 р. загального виборчого права, , що юридично забезпечувало династії широке поле діяльності.