Формування пропозиції на валюту на світовому і національному ринках
Предложение иностранной валюты приходит из-за рубежа, из тех стран, для которых эта валюта является национальной. Нерезидентам необходимо оплатить импорт товаров от резидентов или покупку их ценных бумаг, приобрести собственность у резидентов или также заработать на колебании валютных курсов. Допустим , что объем совокуп спроса резидентов, уровень цен внутри страны и за рубежом остаются постоянными и межнар движение капитала отсутсвует, то предлож ин вал ограничивается поступлениями, получаемыми резидентами от экспорта. Если ин валюта дорога, т.е. за нее можно купить много нац вал, то предложение ин валюты будет высоким. Если же иностранная валюта подешевеет, то все меньше национальной валюты удастся купить нерезидентам у резидентов и ее предложение нерезидентами сократится. Другими словами, при росте курса иностранной валюты ее предложение увеличивается, при падении — сокращается.
Регулювання валютно-фінансових відносин на міжнародному рівні
Міжнародне фінансове право — це система юридичних принципів та норм, що регулюють міжнародні фінансові відносини. Залежно від сфер дій розрізняють міжнародне публічне право та міжнародне приватне право.
Взаємовідносини між суб’єктами міжнародного права регулюються нормами цього самого права, які, залежно від сили дії, бувають диспозитивними та імперативні.
Для забезпечення реалізації норм міжнародного права діють санкції.
Застосування санкцій є дуже слабким місцем у міжнародному праві, тому що в міждержавних відносинах немає таких інститутів (ідентичних внутрішньодержавним), які б могли (адекватно внутрішнім діям держав) гарантувати застосування міжнародних норм. Міжнародне право передбачає застосування санкцій самими державами індивідуально чи колективно, а також міжнародними організаціями, що наділені значними повноваженнями в цій сфері. Разом з тим держави мають право застосовувати р ізні дії дипломатичного характеру, включаючи розірвання дипломатичних відносин, обмеження економічних, фінансових, науково-технічних та інших зв’язків, а також часткову або повну відмову від надання інформації про діяльність держави, обмеження доступу до інформації та її використання.
Міжнародно-правові джерела (ст. 38 Статуту Міжнародного суду)
Загальні принципи права, визнані цивілізованими націями.
Міжнародні конвенції, загальні та спеціальні, що встановлюють правила, визнані державами, які конфліктують.
Міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної за правову норму.
Судові рішення та доктрини найкваліфікованіших спеціалістів з публічного права різних націй як додатковий засіб для визначення правових норм.
Система міжнародних угод щодо фінансової діяльності
Ця система містить:
Угоди про створення міжнародних (регіональних) організацій, основним предметом діяльності яких є забезпечення міжнародних валютно-кредитних відносин (ураховуючи норми, викладені в статутах вказаних організацій):
1) міждержавних, міжнародних та регіональних організацій;
2) міжнародних (регіональних) міждержавних банків.
Угоди про міжнародні розрахунки, тобто про порядок здійснення розрахунків за торгові та неторгові операції у сфері міжнародних економічних відносин:
1) платіжні угоди, у яких держави висловлюють свою волю відносно платежів у вільно або обмежено конвертованих валютах відповідно до законодавства, що діє в країнах—учасницях угод;
2) клірингові угоди про взаємне зарахування боргів та вимог по зовнішньоекономічних операціях між державами без переказів валюти;
3) платіжно-клірингові угоди.
Міжнародні кредитні угоди, тобто міждержавні угоди про надання кредитів, зокрема угоди про синдиційовані кредити, у визначеній валюті чи міжнародній рахунковій одиниці (ЄКЮ, СРД) або про поставку товару в кредит:
Міждержавні угоди про інвестиції (вкладення капіталів).
Міжнародні угоди про забезпечення фінансових зобов’язань суб’єктів міжнародної фінансової діяльності.
Інші міжнародні угоди про відносини майнового та немайнового характеру, що виникають за функціонування суб’єктів міжнародної фінансової діяльності, а також про порядок розгляду спорів між ними.
Існує ціла низка проблем щодо ефективності дії міжнародних угод, що регламентують міжнародну фінансову діяльність. По-перше, це обмеження ефективності дії міжнародних угод. По-друге, — обмеження сфери їхньої дії. І, по-третє, — обмеження компетенції національних судових органів.