21. Техніко-криміналістичне дослідження документів.

Предметом криміналістичного дослідження є тільки письмові та машинописні документи, на яких мовними засобами (знаками) закріплені думки людини, певні події та факти. Як правило, для виготовлення документів застосовують основу (папір для письма, газетний, друкарський, картон), на яку за допомогою барвника (чорнила, пасти, туші, штемпельної чи друкарської фарби, олівця тощо) наносять інформацію з використанням мовних знаків.

Документи різняться за формою (розміром, наявністю певних реквізитів, захисних засобів, відбитків печаток і штампів, матеріалом) та змістом і поділяються на такі:

• за призначенням — ті, що засвідчують певні факти чи права, і ті, що містять певну інформацію довідкового та іншого характеру;

• за джерелом походження — офіційні, що походять від державних органів, установ, підприємств, організацій, а також підприємств, установ, організацій і фірм різних форм власності, і приватні, що виходять від приватних осіб;

• за способом виготовлення — рукописні, друковані, виготовлені друкарським та іншими поліграфічними способами;

• за походженням — оригінали та копії.

Відповідно до ст. 78 КПК України документи вважаються речовими доказами, якщо є засобом вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину чи були об'єктом злочинних дій, а також можуть бути засобом розкриття злочинів та викриття винних. У будь-яких інших випадках документи є самостійним джерелом доказів, якщо в них викладено чи засвідчено обставини, які мають значення для справ.

За допомогою техніко-криміналістичної експертизи розв'язують такі основні завдання:

• встановлюють спосіб виготовлення документа та його окремих фрагментів;

• визначають факт і спосіб внесення змін до змісту документа;

• відновлюють пошкоджені (спалені, розірвані, зотлілі) документи;

• відновлюють слабовидимі і невидимі записи в документах;

• встановлюють давність виготовлення документів;

• ідентифікують цілий документ за його частинами, друкарські машинки, встановлюють групову (родову) належність барвників, паперу та інших матеріалів письма.

Техніко-криміналістична експертиза не вирішує питання про справжність або фальшивість документів, бо воно є правовим і належить до компетенції слідчого чи суду.

Техніко-криміналістична експертиза документів може бути призначена як під час попереднього розслідування та судового розгляду кримінальної справи, так і під час розгляду цивільних справ. Право призначати таку експертизу мають також нотаріуси і посадові особи, які виконують нотаріальні дії, якщо справжність поданого документа викликає в них сумнів.

22. Поняття, види та способи підробки документів.

Підробка документів - злочин, що полягає в підробці справжніх або у виготовленні фальшивих документів, цінних паперів, кредитних карток, друку, штампів і т.д., які породжують або надають їх власникам певні права або звільняють від обов'язків.

Найпоширенішими способами підроки документів є підчищення, травлення, змивання, дописки та вставки.

Підчищення — механічне видалення з поверхні документа письмових і друкованих знаків, літер, штрихів, слів і символів за допомогою гумки, пемзи, гострих предметів. Ознаками підчищення є кошлатість волокон паперу та його потоншання, розпливчасті штрихи тексту на підчищеному місці, залишки частинок барвника видаленого тексту, порушення захисної сітки в документі тощо.

Травлення — руйнування чи знебарвлення барвника тексту документа хімічними реактивами (розчинами кислот, окислювачів). Суть травлення полягає в тому, що в результаті реакції барвника з речовиною, яку застосовують для травлення, утворюється нова сполука, котра має колір фону документа, тому її неможливо розрізнити неозброєним оком.

Змивання — розчинення та вилучення барвника штрихів тексту з поверхні документа. Для цього застосовують воду, спирт, спеціальні хімічні розчинники барвників. Ознаками травлення та змивання тексту є порушення проклейки паперу та утворення матових зон і плям; руйнування захисної сітки; розпливання чорнила, якщо штрихи нанесені на місці травлення, а також різний колір чорнила на різних ділянках; мікросліди барвника у складках паперу. Як правило, сліди травлення та змивання виявляють за допомогою люмінесценції в УФП та ІЧП (коефіцієнти відбиття на місці травлення і на ділянках документа, що не зазнавали травлення, різняться).

Дописки та вставки — внесення змін до документа без його механічного пошкодження. Звичайно дописку виконують до числа чи слова на його початку або в кінці, вставку — внесенням змін усередині слова, речення, числа тощо. Ознаками дописок і вставок є порушення топографії тексту; різний колір або відтінок барвника; неоднакова ширина штрихів, різний їх нахил; форма знаків відрізняється від форми таких самих знаків основного тексту; дописаний знак нанесений пізніше, ніж основний текст, тому штрихи його розташовані вище за штрихи основного тексту, штрихи відбитку печатки, штампу тощо.

Заміна частин документа. Заміна фотографії в більшості випадків проводиться в документах, що засвідчують особу. Можливі:

• повна заміна фотографії;

• монтаж, коли на документі залишається частина фотознімку з відтисненням друку, а до неї підклеюють відповідним чином підрізаючу фотографію іншої особи;

• нанесення на підкладку одного фотознімку частини емульсивного шару іншого.

Заміна листів зустрічається в паспортах, трудових книжках, інших документах, що складаються з декількох листів. На заміну листів в документах вказують відмінність у відтінку і якості паперу, неспівпадання нумерації сторінок, серії і номера листів документа, розмірів і конфігурації країв листів, додаткових проколів на листах. 25. Письмова мова як об’єкт криміналістичного дослідження.

Об'єктом вивчення почеркознавства є почерк людини, а авторознавства - письмова мова людини.

За почерком криміналістика вчить і допомагає встановлювати виконавця тексту (рукописного) чи окремих його реквізитів, а за письмовою мовою - автора тексту документа.

В письмі визначають дві сторони: змістовну та графічну.

Змістовна сторона письма - це письмова мова, а графічна -це почерк.

Письмова мова - зміст документа, який характеризується специфікою мовно-змістовних засобів.

Почерк - система автоматизованих рухів, які використовуються для виконання письма.

Ознаки письмової мови поділяються на:

• Загальні ознаки письмової мови.

• Окремі (або індивідуальні) ознаки письмової мови.

Загальні ознаки характеризують письмову мову людини в цілому; вони притаманні всім людям що вміють письмово висловлювати свої думки, дає змогу попередньо диференціювати авторів рукописів чи машинописних текстів перш за все за ступенем володіння письмовою мовою.

До загальних ознак відносять:

• загальний зміст документа;

• рівень володіння письмовою мовою або ступінь грамотності (тобто граматичні ознаки);

• лексичні ознаки;

• стиль викладу (стилістичні ознаки);

• ознаки просторової орієнтації (топографічні ознаки письмової мови);

• ознаки загального рівня розвитку автора письмової мови.

Загальний зміст документа. Ознайомлюючись зі змістом, аналізують:

- тему (тобто сутність змісту документа, його ідейну чи іншу спрямованість);

- відомості фактичного характеру, посилання на джерела та використані фактичного характеру, посилання на джерела та використані матеріали;

- згадування про самого автора.

Виходячи із загального змісту документа можна виснувати про:

- умови, за яких складався документ;

- мотиви, якими керувався автор;

- цільове призначення документа;

- інтереси, які враховувалися під час складання документа;

- ступінь обізнаності автора щодо конкретних фактів.

Граматичні ознаки відображають ступінь дотримання автором системи граматичних норм мови, яких його свого часу навчали у школі чи іншим способом. Засвоєння (навчання) граматичного ладу мови відбувається поступово з дитинства через повторення мови дорослих, навчання у школі нормативної граматики та самоосвіту.

Граматичні ознаки поділяють на:

- орфографічні;

- синтаксичні;

- пунктуаційні.

Загальний рівень грамотності може бути:

- високим - за відсутності орфографічних, синтаксичних помилок та обгрунтованого розставлення розділових знаків;

- середнім - за відсутності грубих помилок у нескладних випадках правопису, але їх наявності у складних;

- низьким - за наявності численних орфографічних, синтаксичних і пунктуаційних помилок, не обов'язково у складних випадках.

До лексичних ознак відносять:

- словниковий запас (власне лексика);

- фразеологію;

- зображувально-виразові знаки.

Особливістю лексики письмової мови є використання:

- професіоналізмів (слів-термінів, вживання яких є характерним для осіб певної професії);

- архаїзмів (слів-термінів, що вийшли із сучасного літературного вжитку: чадо - дитина; чолом бити - просити, звертатися з клопотанням тощо);

- нових слів - неологізмів (тобто таких слів, що недавно ввійшли в мову, що недавно ввійшли в мову науки, техніки, мистецтва та інші сфери спілкування: нові українці, менталітет, космоплавання тощо);

- історизмів (слів, якими в минулому характеризували певні поняття: предмети, явища, але вже сьогодні не існують: опричники, волосний писар тощо);

- арготизмів - жаргонні слова (слова-терміни з таємного жаргону певних соціальних груп, злодіїв, волоцюг, жебраків тощо, які відрізняються від загальноприйнятої мови наявністю специфічних слів і виразів: соси -гроші, ксива - документ і т. д.);

- діалектизмів (слів, характерних для мешканців певної територіальної одиниці або запозичених із діалекту цього краю);

- варваризмів (неправильно вживаних слів чи виразів, запозичених з іншої мови: трапляються тоді, коли автор, виконуючи писання нерідною мовою, пише окремі письмові знаки, слова, а інколи і цілі речення з дотриманням правил граматики рідної мови);

- вульгаризмів (слів, що несуть різко виражену грубість);

- ідіом (своєрідних зворотів мови, властивих певній мові та дослівно не перекладуваних на іншу мову).

Стиль викладу відображає використання мовних засобів у відповідності до функціонального значення мови, він певним чином характеризує особистість автора документа, відображаючи:

- характер мислення автора,

- досвід,

- глибину знань,

- професію,

- індивідуальні мовні звички та нахили,

- культуру,

- середовище проживання (перебування) тощо.

Топографічні ознаки (розташування тексту і його частин на папері, тобто ознаки просторової орієнтації засобів письма), а також інші незначні звички письмової мови:

- поля (марґінеси): їх розташування (ліве, праве); розмір; конфігурація; напрям (вертикальні, такі, що звужуються чи розширяються);

- абзаци: наявність і кількість; спосіб вирізнення абзаців; розмір абзацних відступів;

- рядки: конфігурація (прямі, вигнуті, ступінчасті); напрям; розташування щодо розлінування на папері; розмір проміжків між рядками;

- наявність перенесень слів; проміжки між словами;

- особливості закінчення рядків; рівень і розташування знака переносу;

- звернення до адресата (розміщення щодо країв листа паперу і тексту документа);

- підпис, дата

- розміщення на аркуші відносно тексту.

До дрібних (незначних) звичок як загальних ознак письмової мови треба віднести:

- вирізнення окремих частин тексту;

- методи внесення виправлень до тексту;

- спосіб нумерації сторінок, розділів, абзаців, пунктів, частий тощо;

- спосіб скорочень слів, абревіатури.

Доречно зазначити, що топографічні ознаки письмової мови багато авторів через їхню близькість до ознак почерку відносять до загальних ознак почерку.

Як видається, це не виправдано, оскільки своєрідність розташування тексту на аркуші паперу свідчить не так про особливості графічного оформлення автором своєї думки на папері автоматизованою й координованою системою рухів, як про прояв однієї з важливих його звичок, що залежить від його індивідуально-інтелектуальних (а деякою мірою й естетичних) особливостей, що виступають важливим і додатковим фактором роз-пізнавання автора документа.

Ознаки загального рівня розвитку автора - це те, що за оригінальним текстом (лист, виклад власних думок у певному документі) можна судити про загальний рівень розвитку автора.

Але для проведення такого дослідження (для виявлення саме цієї ознаки) потрібен оригінальний текст доволі великого обсягу.

Не треба плутати ознак грамотності з ознаками загального рівня розвитку, бо інколи текст може бути безграмотним, але змістовно наповненим (оригінальним за ідеями, новизною, підходами, логікою тощо), а часом - навпаки: жодних граматичних помилок, але текст - беззмістовний.

Хоча, зазвичай, у більшості випадків існує закономірність - безграмотність доповнюється беззмістовністю і навпаки.

Тут іще раз треба наголосити, що перелічені загальні ознаки письмової мови є засобом установлення автора, або ж автора і виконавця.

У випадку, коли виконавець тексту жодного стосунку до інтелектуального боку (змісту документа) не має, є писар, друкар, набірник тексту на комп'ютері - названі ознаки письмової мови цю особу в жодному разі не характеризуватимуть.

До окремих (індивідуальних) ознак письмової мови відносять:

• усталені лексичні та граматичні помилки:

- постійні помилки в буквеному складі слів, відображені в родових відмінкових закінченнях тощо;

- помилки в побудові речень; неузгодженість слів і зворотів мови у конструкціях речень; невиправдане з'єднання декількох простих речень в одне складне; невиправдане вживання прикмет-никових, дієприкметникових і прислівникових зворотів тощо;

- стабільні помилки під час розстановлення розділових знаків, у побудові речень тощо;

• своєрідні конструкції речень;

• усталене використання певних слів: професіоналізмів, арготизмів.

• своєрідну топографію письмової мови;

• своєрідні ознаки формально-логічних навичок письмової мови, зокремаінтелектуальних звичок у сприйнятті навколишньої дійсності, аргументації, оцінки, акцентуації тощо;

• різноманітні розлади письмової мови.

Ці розлади письмової мови можуть бути наслідком досить численної групи захворювань, як-от:

- травматичних ушкоджень ділянок центральної та периферичної нервових систем;

- хворобливих станів центральної та периферичної нервових систем: епідемічного енцефаліту, танцю святого Вітта, сухот (туберкульозу) спинного мозку, треморного (тремтячий) паралічу, спазму писання, неврозів, епілепсії тощо;

- розладів психіки: прогресивного паралічу, шизофренії, атеросклерозу мозку, маніакально-депресивного стану, дебіль¬ності тощо;

- інтоксикації організму: інтоксикації як наслідку вживання алкоголю, нікотину, вероналу, морфію тощо;

- хвороби органів зору: астигматизму, косоокості та ін.

Стійкі розлади письмової мови, що настають унаслідок наявності у людини вказаних захворювань чи хворобливих станів впливають не тільки на зміст мови взагалі, а й породжують патологічні зміни у стилістичних, граматичних та інших навиках застосування письмової мови, а також під час графічного виконання письмових знаків, тобто впливають на почерк виконавця тексту.

У цих випадках джерелами інформації про автора документа будуть не так звички письмової мови, як відхилення від них.

Ці звички та відхилення від них (загальні та окремі ознаки) у певних межах можуть свідчити про фізичний чи психічний стан автора, а інколи і про його захворювання.

Така інформація, яку отримують із рукописів або машино-писних текстів (меншою мірою), значно спрощує пошук автора документа, встановлення його особи і з'ясування таких обставин цієї події, які пов'язані з його і з'ясування таких обставин цієї події, які пов'язані з його фізичним або психологічним станом.

Розлади письмової мови можуть бути у вигляді:

- аграфії;

- регресу письмової мови;

- параграфи;

- особливостей стилю викладу;

- хворобливої незвичності топографії письма;

- атаксії;

- мікрографії.

Аграфія (властива шизофренікам) - розлад або часткова втрата письмової мови, за якої втрачається здатність використання окремих елементів письмової мови.

Наприклад, той хто пише, не може письмово відтворювати іменники, власні імена, деякі букви; не в змозі писати слова або неправильно пише початки слів, а закінчення або відсутні, або виражені набором письмових знаків без жодного змісту.

Регрес письмової мови (неврастенія, істерія) - зміст закінчення не має жодного логічного зв'язку з початком тексту.

Параграфія (прогресивний параліч) - пропуски окремих букв, складів, слів, переставлення букв у складах і словах; невірні виправлення тексту щодо лінії письма та всього аркуша; неправильні перенесення слів.

Особливості стилю викладу (параноїдальна форма шизофренії) – окремі частини рукопису не узгоджуються між собою за змістом, відсутній зв'язок між окремими реченнями; повтори окремих фраз і слів;

Хвороблива незвичність (химерність) топографії письмової мови (шизофренія, циркулярний психоз) - мудровані письмові знаки, використання символічних малюнків, знаків; незвичне розташування тексту (поперек, навскіс сторінки, хаотичний напрям рядків тощо);

Ознаки атаксії, мікрографії та інших розладів характеризують здебільшого окремі ознаки почерку, через що про згадані види розладів згадаємо далі.

Отже, аналізом загальних та окремих ознак письмової мови як носіїв криміналістично значущої інформації під час установлення автора документа може бути наближено виснувано про:

- стать автора;

- національність;

- вік, професію (спеціальність);

- місце праці, місце проживання;

- за певних умов - партійність;

- наявні хворобливі стани чи хронічні захворювання;

- інші характерні ознаки особи.

Вони відіграють значну роль під час складання орієнтирів для розшуку злочинця, до того ж використовуються для ідентифікації: оперативної, слідчої та експертної під час авторознавчої експертизи, про що мова йтиме згодом.