41. Паспортна система в Україні, її правове регулювання.

Паспортна система колишнього СРСР була запроваджена постановою ЦВК і РНК СРСР "Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР і обов’язковій прописці паспортів"від 27 грудня 1932 року з метою регулювання потоку сільського населення до міст, контролю над пересуванням населення всередині країни в міліцейських, військових та інших цілях. Прописка стала однією з умов функціонування тоталітарного радянського режиму.

У наступний період радянської доби система прописки розвивалася таким чином, щоб пристосуватися до змін у міграційній динаміці і до вимог плануючих органів, але у своїй основі вона зберігалася у недоторканій формі аж до її зміни в 1974 році.

З 1974 року паспорт став основним документом посвідчення особи на всій території СРСР для всіх радянських громадян у віці від 16 років. Власники паспортів повинні були отримувати від місцевого відділу внутрішніх справ дозвіл на проживання (прописку) і, таким чином, право мешкати та працювати у відповідній місцевості, а також мати доступ до багатьох інших соціально-економічних процесів. Будь-який період перебування, довший за три дні, в будь-якому місці країни вимагав реєстрації у місцевому відділі внутрішніх справ. Простої реєстрації було досить для тимчасового перебування терміном до півтора місяців, але після цього необхідно було виписуватися з попереднього місця постійної реєстрації з одержанням штампу про виписку і наново реєструватися (отримувати прописку) у новому місці. Причому прописка могла бути постійною чи тимчасовою. Прописка у вигляді штампу у внутрішньому паспорті, надаючи громадянам відповідні права, видавалася не у формі процедури використання права, а у дозвільному порядку – за розсудом начальника місцевого відділу внутрішніх справ.

У такий спосіб радянська влада могла здійснювати жорсткий контроль за пересуванням населення.

Переважна більшість соціальних допомог також була пов’язана з пропискою. Це прямо порушувало права людини і громадянина, які передбачені Загальною декларацією прав людини (стаття 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (стаття 12), Конвенцією про захист прав і основних свобод людини та Протоколом № 4 до неї, іншими міжнародно-правовими актами, Конституцією України.

Слід зазначити, що система прописки, якщо б вона існувала як форма обліку населення, не обмежувала б вибір людиною місця проживання і не була порушенням законодавства України, загальновизнаних міжнародних норм про права людини.

Внутрішньополітичною рушійною силою багатьох законодавчих ініціатив в Україні стала нова Конституція 1996 року.

Правам, свободам, обов`язкам людини і громадянина присвячено цілий розділ Основного закону. А статтею 33 Конституції України гарантується кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, що встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Відповідно до статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина, засади регулювання демографічних та міграційних процесів визначаються виключно законами України.

Таким чином Конституція започаткувала реформування інституту прописки в Україні, як необхідної умови розвитку демократії та верховенства права.

Рішенням Конституційного Суду України від 14 листопада 2001 р. № 15-рп/2001р. (справа щодо прописки) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 10 жовтня 1994 р. № 700, щодо прописки (виписки) відповідно до якого паспортна служба органів внутрішніх справ використовувала як загальне правило дозвільний порядок вибору фізичною особою місця проживання.

Враховуючи зазначене вище Рішення постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 № 13 внесено зміни до підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, відповідно до яких паспортна служба організовує в межах компетенції роботу, пов\’язану з оформленням і видачею паспортних та інших документів, реєстрацією та обліком громадян за обраним ними місцем проживання, здійснює контроль за виконанням громадянами і посадовими особами правил паспортної системи.

Отже, в даний час фізична особа, яка на законних підставах перебуває (проживає) на території України, має право зареєструватися на території України по місцю перебування (проживання), а органи внутрішніх справ не мають права чинити будь-які перешкоди.

Для цього необхідно створити механізм, насамперед правовий, реєстрації фізичних осіб, які на законних підставах перебувають на території України. У законодавстві не повинно бути норм, які можуть забороняти реєстрацію або встановлювати обмеження (відсутність родинних зв\’язків, встановленої норми житлової площі тощо).

Кожна держава значною мірою зацікавлена в тому, щоб мати інформацію про те, які особи проживають або перебувають в певному населеному пункті. Ця інформація постійно необхідна органам паспортної та міграційної служби, податковими органам, судам тощо.

Сьогодні паспортна сист. в Укр. діє на підставі ПОЛОЖЕННЯ Про паспортну службу органів внутрішніх справ від 10 жовтня 1994 р. N 700.

Паспортна служба органів внутрішніх справ є складовою частиною міліції громадської безпеки

системи МВС.

До складу паспортної служби входять:

1. управління паспортної, реєстраційної та міграційної роботи МВС;

2. управління паспортної, реєстраційної та міграційної роботи головних управлінь, управлінь МВС у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

3. відділи (відділення) паспортної роботи міських (районних) органів внутрішніх справ.

Головними завданнями паспортної служби є:

• реалізація державної політики щодо паспортизації громадян;

• забезпечення видачі громадянам України, які постійно проживають в Україні, паспорта громадянина України і паспорта громадянина України для виїзду за кордон та проїзного документа дитини;

• організація виконання законодавства з питань громадянства щодо осіб, які постійно проживають в Україні;

• забезпечення видачі іноземним громадянам і особам без громадянства (далі - іноземці) документів для в'їзду в Україну, перебування на її території та виїзду за її межі;

• організація контролю за додержанням іноземцями правил перебування в Україні або транзитного проїзду через її територію;

• підготовка документів для видворення іноземців з України в установленому порядку.

Підрозділи паспортної служби користуються правами, передбаченими Законами України "Про міліцію" , "Про громадянство України", "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" , "Про правовий статус іноземців, "Про біженців" та іншими актами законодавства, що регулюють діяльність паспортної системи і питання громадянства.

Безпосереднє керівництво паспортною службою здійснює управління паспортної, реєстраційної та міграційної роботи МВС, яке є самостійним структурним підрозділом апарату міністерства. Начальник цього управління призначається Міністром внутрішніх справ.

Призначення на посаду керівника підрозділу паспортної, реєстраційної та міграційної роботи головних управлінь, управлінь МВС у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та

Севастополі погоджується з управлінням паспортної, реєстраційної та міграційної роботи МВС.

Управління, відділи, відділення паспортної служби під час виконання покладених на них завдань підпорядковуються керівникам відповідних органів внутрішніх справ. Працівники паспортної служби не залучаються до виконання завдань, що не віднесені до компетенції цієї служби.