25). Форми тіл осадових порід.

При виясненні закономірності будови літологічних тіл чітко стають видно відмінності в особливостях поширення окремих типів гірських порід морського або континентального генезису. Серед морських, переважно мілководних відкладів древніх епіконтинентальних морів різко переважають глинисті осадки (більше 50%), в той час, як кількість пісків не перевищують 20 %. І навпаки, серед континентальних утворень піски є одним із найпоширішених відкладів. Піщані тіла мають досить різноманітну форму. Виділяють чотири основних типи піщаних тіл, які виділяються за співвідношенням довжини до ширини:

- пласти (верстви, шари) (1:1);

- лінзовидні (не більше 3:1);

- стручковидні (1:3?1:20);

- дендроїдні (звивисті з численними розгалудженнями).

Серед глинистих і карбонатних тіл, їх форми в першу чергу залежать від генезису цих відкладів, у морських басейнах глини утворюють ізометричні покриви на величезних площах (пласти), в континентальних умовах глини зустрічаються у вигляді витягнутих лінз, які фіксують розташування древніх долин, і тільки озерні глини утворюють пластоподібні тіла значно менших розмірів ніж морські покриви. Карбонатні породи, в основному, є продукти морської седиментації. В континентальних умовах, вони зрідка накопичуюються в озерах аридної зони, в морських басейнах карбонатне осадконакопичення дуже широко поширені, формуються як покриви карбонатних мулів так і витягнуті лінзи, крім цього можуть формуватися рифи, як суцільні витягнуті, так звані бар’єрні рифи, так і кільцеві: атоли ізометричні у плані.

26. Особливості форми залягання осадових порід. Кластичні дайки.

До особливих форм залягання осадових порід відносяться:

- кластичні дайки

- підводні зсувні порушення

- осадові брекчії

- органогенні споруди

- поховані кори вивітрювання

- делювій

Дайка – пластоподібне, вертикальне або круто нахилене геологічне тілоЮ яке обмежене паралельними стінками і січе вміщуючи породи, має велику протяжність по простяганню та падінню при відносно невеликій потужності.

Виділяються три генетичні групи дайок:

1. ендодайки – геол.тіла, що утворені при заповненні тектонічних тріщин магматичним матеріалом.

2. метадайки – геол..тіла, які утворилися шляхом метасамотичних змін вміщуючи г.п.

3. екзодайки – геол..тіла, які утворені шляхом заповнення тріщин осадовим матеріалом різного генезису.

За генезисом екзодайки поділяються на:

• ін’єкційні – дайки, осадовий матеріал яких заповнював тріщину шляхом постування знизу вгору під дією як літостатичного, так і одностороннього тисків. У залежності між співвідношенням між ними формуються: дайки заповнення (які поділ. на дайки флюїдизації та дайки течії) та дайки заміщення (дайки без розширення тріщин).

• Нептунічні дайки – дайкоподібні тріщини, які виникають на поверхні морських осадків і які можуть заповнюватися будь-яким кластичним матеріалом (піском, галечником, алевролітом,карбонатним мулом тощо), який після затвердіння утворює подібну дайку. Нептунічні дайки можуть мати майже паралельні бокові стінки, які клиновидно сходяться донизу.

27). Особливості форми залягання осадових порід. Рифогенні споруди

До особливих форм залягання осадових порід відносяться:

- кластичні дайки

- підводні зсувні порушення

- осадові брекчії

- органогенні споруди

- поховані кори вивітрювання

- делювій

28) Осадові брекції (олістостроми і олістоліти)

Осадові брекчії представлені олістростромами та олістолітами.

Олістостроми – хаотично нагромаджені накопичення перевідкладених, перевідсортованих уламків та брил різних г.п., які зцементовані тонкозернистою глинистоалевритовою масою. Утворюються під дією гравітаційних сил в результаті зсувних та обвальних процесів у підводних умовах, а також за рахунок виносу грубоуламкового матеріалу турбедитами.

Олістостроми за своїм складом дуже не однорідні, так як в них зустрічаються брили та блоки різного розміру, різних за складом і за генезисом порід.

Широке поширення олістостромів встановлено практично в усіх складчастих поясах. Раніше вони виділялися як гетерогенні брекчії, як дикий грубий фліш і як горизонти із включеннями.

Блоки крупних розмірів, які зміщенні в результаті підводних зсувів наз. олістолітами. Одним із варіантів їх формування є результат підмивання обривистих скелястих морських берегів, в результаті діяльності морських хвиль і обвалювання та сповзання крупних боил.

Олістостроми утворюють тіла об’ємом у декілька м³.

Існує певний зв’язок багатьох олістостромів із тектонічними покривами, так як у більшості випадків олістостроми утворюються за рахунок відривання крупних брил від фронтальних частин шар^,яжів, які переміщуються

Утвор. ол-ів відбувається переважно в період активних тектонічних рухів на стадії закривання окраїнних або внутрішніх морських басейнів при зіткненні острівних дуг з материком.

29. Поняття про фації. В одному басейні седиментації одночасно були різні обстановки осадконакопичення, тому одновікові осадки можуть відрізнятися між собою за речовинним складом, за стр і текст особливостями. Фація - відклади, літологічні та палеонтологічні ознаки яких вказують на певні умови їх формування, які були відмінними від умов осадків підстеляючих та перекриваючих і заміщуючих їх у латеральному напрямі.У поняття фації входять не тільки ознаки відкладів, а і умови їх формування. В Американських геологів для окремо взятих тільки літологічних ознак використовують термін літофація, а характерні для певної фації комплекси викопних організмів утворюють біофації. Оскільки літофації і біофації є окремими конкретними характеристиками якої-небудь фації, то у загальному випадку вони повинні співпадати у просторі, і особливо, у тих випадках коли біофації встановлюються за бентосними організмами. Далеко не завжди жорстко прив’язані до певних літофацій і комплекси донних організмів, так як можливі перемиви донних осадків із перевідкладенням решток чи сортування фауни у процесі осадконакопичення. У процесі виділення і встановлення терміну «фація» у стратиграфії виникла проблема їх співвідношення із стратиграфічними підрозділами. Греслі при виділенні фацій розглядав їх у межах (в середині) виділених ним стратиграфічних одиниць. Таким чином, фація є обособленою у просторі частиною стратону.

Але в часи Греслі границі стратонів вважалися ізохронними. Зараз коли чітко визначено різницю між літо- і хроностратиграфічними одиницями співвідношення фацій і стратонів виявилося більш складним. Фації тісно пов’язані із літостратиграфічними одиницями, і подібно цим одиницям можуть пересікати хроностратиграфічні одиниці. Але любі стратиграфічні підрозділи вміщують різноманітні фації, які не тільки заміщують одна одну по простяганню, але і заміщують вгору по розрізу. У зв’язку з цим часто виникає уявлення про те, що у своїй суті кожен обособлений пласт являє собою самостійну фацію. Цей у цілому справедливий висновок має ряд обмежень, бо у межах пласта існують свої конкретні фації, що представлені різними типами гірських порід.