- •2. Стратегічними завданнями сталого розвитку є:
- •5. .Вплив інституту президентства на модернізацію політичної системи України
- •7. Ентоні Гідденс: Модерн як суспільство ризику
- •8. Поняття «Політичний модерн»
- •9. . Модернізаційний процес в Україні: основні проблеми та умови їх вирішення
- •17. Методологія дослідження етносоціокультурних процесів в перехідному суспільстві: концепція «центр/периферія»
- •18. Методологія дослідницьких програм в політологічному вивченні дискурсу про розвиток та модернізацію
- •19. Механізми та інструменти політичної модернізації.
- •21. Модернізаційний підхід до аналізу політичних процесів. Політичні зміни і політичний розвиток.
- •23. Модернізація зовнішньополітичних відносин України
- •Акторна модель
- •Структураційна модель
- •25. Неомарксистський постмодернізм: Фредерік Джемесон
- •28. Основні методологічні напрямки політичної модернізації.
- •29. Основні положення сучасних концепцій політичного розвитку
- •30. Особливості структури політичних установок і цінностей у країнах розвинутої демократії.
- •33. Передумови політичної модернізації.
- •34. 74. Перехідні суспільства в процесі політичної модернізації: теорії і дійсність
- •35. Перманентна політична модернізація як альтернатива демодернізації
- •36 Показові моделі модернізації (сша, країни єс).
- •37. Політична ідентичність та способи її формування.
- •39.41 Взаємозв'язок політичної модернізації та економічного зростання.
- •42 Політична модернізація як процес переходу від традиційного до сучасного суспільства.
- •43. Політична модернізація: основні теорії.
- •44. Політична система перехідного суспільства в умовах модернізаційного розвитку та глобалізації
- •46. Проблеми політичних змін
- •48. Електоральна поведінка як фактор політичної модернізації
- •50. Політичний протест як фактор модернізації. Співвідношення понять „конвенціональна" і "неконвенціональна поведінка" і "політичний протест».
- •51.Поняття сучасності і політичної модернізації.-
- •53 Поняття, зміст та фактори політичного розвитку.
- •54. Постмодернізм у політичній теорії
- •55. Постмодернізм у соціології політичних процесів.
- •56.Приклади актуальних концепцій модернізації політичної сфери
- •57. Природа політичних змін, розвитку та модернізації.
- •58. Радикальний постмодернізм Жан Бодрийяр
- •59. Результати соціально-економічних змін та можливості досягнення сталого розвитку в країнах снд та посткомуністичному суспільстві.
- •60. Розвиток теорії модернізації: основні етапи і концепції
- •62. Роль еліти як „авангарда" в політичній модернізації України
- •63. Соціальні групи як актори політичної модернізації
- •65. Модернізація в рф
- •68. . Становлення проблематики змін і розвитку в ретроспективі
- •69. Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів.
- •73. Теорія дискурсу: основні принципи і застосування до аналізу політичної модернізації
- •76 Типи модернізації. Політична модернізація як складового процесу модернізації.
- •77. Типи політичних змін
- •81. Традиційне, перехідне і сучасне суспільство: фактори розвитку.
- •82. Траєкторії модернізації в умовах нових глобальних викликів та мережеві інформаційні технології.
- •84. Універсальні складові політичної модернізації .
- •85. Фактори, що впливають на процес політичної комунікації: комунікація через засоби масової інформації, комунікація через організації, комунікація через неформальні канали.
- •86. . Формування базових систем соціалізації, адекватних часу та державі.
- •88. Модернізаційна концепція Хабермаса
81. Традиційне, перехідне і сучасне суспільство: фактори розвитку.
Традиційне суспільство являє собою соціум, що тяжіс до статики. У політичному сенсі для його існування і розпитку властиві такі характеристики: 1) 'орієнтація на спрощені форми економічного відтворення й нетерпимість до радикальних змін технологічного характеру; 2) жорстка регламентація політичного життя традиціями і звичаями, які приписують стійкі зразки політичної поведінки; 3) аполітичність населення або відсутність у нього самостійного політичного мислення,орієнтація репрезентантів громадської думки на установки політичної е;птп; 4) низький рівень інституціоналізації суспільства і політичної системи та уповільнена реакція на появу нових вимог соціальних груп; 5) домінування корпоративістських цінностей і поклоніння авторитету. У такому суспільстві якщо й мають місце зміни, то вони відбуваються "переважно спонтанно, не випливаючи із суб'єктивного прагнення індивідів і груп".
Традиционные общества живут собственной замкнутой жизнью, однако не отаются неизменными. 2 ведущие модели их трансформации – спонтанно-органическая (сильный потенциал саморазвития)-характерна для развитых обществ Запада, принудительно-инверсивная (давление на общество его правителей или извне)- характерна для современных развивающихся стран. Между этими идеальными типами-группа стран «поздней индустриализации).
Преобразование трад. Общества вызвано различными факуторами и причинами – от военных поражений и захватов(колонизации), иных контактов(торгю-экон.) с более разв.гос-ами до миграц.потоков, привносящих элементы вестернизации, модернизаторских элитарных групп, которые получили образование в инд.странах. Модернизация пол.сферы переходного общества прежде всего связана с процессами социализации, направленным на формирование массовой поддержки для складывающегося нации-государства, а также на создание институтов, содейств.расшир.учавств.граждан.
Модернизация, образование основ современного общества опираются на такие обьективные предпосылки:
-Приведение к единообразию кодов внутринац.общения, консолид. терит., этнич.,язык.пространства.
-Осуществ. Индустриализации
-Формиров.общенац.воспроизводственного комплекса
-Урбанизация
-Повышения соц. и терит.мобильности населения
-Превращ.политики в одну из сфер самореализации личности
-Утверждение новых полит.инститктов
Сучасне (індустріальне і постіндустріальне) суспільство — це якісно новий тип соціуму, що прагне соціальної динаміки. Цей тип склався у промислово розвинених країнах, і саме його витвором є політичні системи, яким притаманні такі характерні ознаки: 1) високий ступінь адаптованості до зміни умов свого функціонування; 2) відносна стабільність внутрішньої структури та її здатність до гнучкого реагування на виникнення суспільних криз і конфліктних ситуацій та наявність інструментарію для їхнього врегулювання; 3) високий рівень спеціалізації політичних інститутів та диференціації їхніх функцій; 4) розв'язання політичних проблем та всього спектру суспільних взаємовідносин не засобом примусу, а через досягнення консенсусу. Що стосується самого суспільства,то людина,яка до нього належить, "не лише готова сприймати постійні зрушення в технології, стандартах споживання, правових нормах і ціннісних орієнтаціях, а й здатна ініціювати їх.