- •2. Стратегічними завданнями сталого розвитку є:
- •5. .Вплив інституту президентства на модернізацію політичної системи України
- •7. Ентоні Гідденс: Модерн як суспільство ризику
- •8. Поняття «Політичний модерн»
- •9. . Модернізаційний процес в Україні: основні проблеми та умови їх вирішення
- •17. Методологія дослідження етносоціокультурних процесів в перехідному суспільстві: концепція «центр/периферія»
- •18. Методологія дослідницьких програм в політологічному вивченні дискурсу про розвиток та модернізацію
- •19. Механізми та інструменти політичної модернізації.
- •21. Модернізаційний підхід до аналізу політичних процесів. Політичні зміни і політичний розвиток.
- •23. Модернізація зовнішньополітичних відносин України
- •Акторна модель
- •Структураційна модель
- •25. Неомарксистський постмодернізм: Фредерік Джемесон
- •28. Основні методологічні напрямки політичної модернізації.
- •29. Основні положення сучасних концепцій політичного розвитку
- •30. Особливості структури політичних установок і цінностей у країнах розвинутої демократії.
- •33. Передумови політичної модернізації.
- •34. 74. Перехідні суспільства в процесі політичної модернізації: теорії і дійсність
- •35. Перманентна політична модернізація як альтернатива демодернізації
- •36 Показові моделі модернізації (сша, країни єс).
- •37. Політична ідентичність та способи її формування.
- •39.41 Взаємозв'язок політичної модернізації та економічного зростання.
- •42 Політична модернізація як процес переходу від традиційного до сучасного суспільства.
- •43. Політична модернізація: основні теорії.
- •44. Політична система перехідного суспільства в умовах модернізаційного розвитку та глобалізації
- •46. Проблеми політичних змін
- •48. Електоральна поведінка як фактор політичної модернізації
- •50. Політичний протест як фактор модернізації. Співвідношення понять „конвенціональна" і "неконвенціональна поведінка" і "політичний протест».
- •51.Поняття сучасності і політичної модернізації.-
- •53 Поняття, зміст та фактори політичного розвитку.
- •54. Постмодернізм у політичній теорії
- •55. Постмодернізм у соціології політичних процесів.
- •56.Приклади актуальних концепцій модернізації політичної сфери
- •57. Природа політичних змін, розвитку та модернізації.
- •58. Радикальний постмодернізм Жан Бодрийяр
- •59. Результати соціально-економічних змін та можливості досягнення сталого розвитку в країнах снд та посткомуністичному суспільстві.
- •60. Розвиток теорії модернізації: основні етапи і концепції
- •62. Роль еліти як „авангарда" в політичній модернізації України
- •63. Соціальні групи як актори політичної модернізації
- •65. Модернізація в рф
- •68. . Становлення проблематики змін і розвитку в ретроспективі
- •69. Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів.
- •73. Теорія дискурсу: основні принципи і застосування до аналізу політичної модернізації
- •76 Типи модернізації. Політична модернізація як складового процесу модернізації.
- •77. Типи політичних змін
- •81. Традиційне, перехідне і сучасне суспільство: фактори розвитку.
- •82. Траєкторії модернізації в умовах нових глобальних викликів та мережеві інформаційні технології.
- •84. Універсальні складові політичної модернізації .
- •85. Фактори, що впливають на процес політичної комунікації: комунікація через засоби масової інформації, комунікація через організації, комунікація через неформальні канали.
- •86. . Формування базових систем соціалізації, адекватних часу та державі.
- •88. Модернізаційна концепція Хабермаса
56.Приклади актуальних концепцій модернізації політичної сфери
Модернізацію політичної сфери необхідно розглядати в трьохвимірному часовому плані: по-перше, як процес секуляризації, що розпочався індустріальною революцією, в ході якого розвинулась невелика група сьогодні модернізованих суспільств; по-друге, як всеохоплюючий процес, в ході якого відсталі наздоганяють уперед висунутих; по-третє, як спроби модернізованих держав дати відповіді на нові виклики на шляху інновацій і реформ.
Падіння соціалістичних режимів і перехід багатьох країн від авторитаризму до демократичних систем інтерпретувалось як перемога західної ліберальної демократії, як кінець можливості великих конфліктів. В «третій хвилі» демократизації між 1974 і 1990 рр. приблизно 30 країн почали перехід до демократії. Підтвердилась класична формула модернізації Р. Бендикса: «Під модернізацією я розумію тип соціальних змін, який ґрунтується в англійській індустріальній і політичній французькій революціях. Він полягає в економічному і політичному прогресі окремих суспільств – першопрохідців і послідуючих змінах у відсталих».
Порівняльний підхід до теорії модернізації, який дозволяє зіставляти події у Східній Європі з іншими прикладами трансформації, допомагає нам навести такі приклади модернізації:
1. Західна Німеччина, Японія і Італія після 1945 р. Тут перехід до демократії і ринку йшов під спостереженням і матеріальній підтримці держав-переможниць. Мова йшла про «накладення», переході під впливом зверху і ззовні. Трансформація вирішувала одночасно задачі демократизації і введення ринкової економіки. Не було дефіциту часу. Підйом після поразки йшов повільно, очікування росли поступово. Старі еліти частиною замінялись, частиною використовувались.
2. Іспанія, Португалія і Греція після 1974 р. В цій групі мова йшла про ліквідацію політичних диктатур в суспільствах, знайомих з демократією і ринковою економікою. Відбувався «договірний перехід»: компроміс старих і нових еліт стосовно умов передачі влади.
3. Процеси в Латинській Америці важко описати коротко. Помітна велика кількість перерваних трансформацій, неодноразових відкатів і від диктатури і демократії навіть після довгих періодів економічного росту. В літературі показано, щ одна з умов успіху демократизації в Латинській Америці –гарантії раніше пануючому класу з боку раніше нижчих прошарків суспільства, - у відомому плані теж «договірний перехід».
4. Процеси в ряді азіатських країн на перший погляд спростовують тезу школи залежності про «розвиток слаборозвинутих», тобто про проникнення капіталізму як причини недорозвитку. Спочатку «чотири малих тигра» ( Пд. Корея, Тайвань, Гонконг і Сінгапур) показали, що в рамках світової системи капіталізму можливий самостійний розвиток. Зараз Таїланд, Малайзія І Індонезія - країни економічного росту. У них спільне те, що до недавнього часу їх населення жило у бідності, а демократичні реформи відстали від темпів росту економіки.
5. В світовому масштабі є дві альтернативи переходу до демократії і ринкової економіки. Є «соціалістична ринкова економіка» КНР. Китай - перша комуністична країна, як активно бореться за капіталістичні інвестиції і надає їм великий простір, отримуючи взамін високі темпи росту. Однак партія зберігає політичний контроль і придушує спроби демократизації і розширення партиціпації. Вірогідно, цей потенціал виллється у фракційні сутички і спроби сецесії, якщо не буде поступок в плані демократизації і федералізації. Друга альтернатива – країни ісламського фундаменталізму, які цінують культурну самобутність і політико-релігійну експансію вище економічного розвитку. Але і вони підвладні модернізації по меншій мірі через індустріалізацію, а саме, - створення військової промисловості.
6. Якщо порівнювати країни Східної Європи що трансформуються з названими групами, виявиться, що тут не було зовнішнього примусу в поєднанні з матеріальною допомогою, як це було після окупації 1945 р. Далі, поєднання вимог демократії, росту і благоустрою набагато перевищує наявні можливості, а нестача внутрішнього капіталу і часу затрудняє виникнення нових еліт і підприємців, але сприяє старим кадрам і мафіозним структурам. В критичних випадках, як в колишній Югославії і в деяких частинах СРСР, ставиться під питання навіть національна єдність: виникає загроза регресу, а не ріст як в стабільних країнах Америки і Азії.
7. Наскільки є важким процес трансформації, добре видно на прикладі самого «сприятливого випадку» - Східної Німеччини. Тут соціалістична система переведена в діючу демократію і ринкову економіку, в «готову державу», яка здійснила гігантський перенос капіталу і знань. Не дивлячись на це, є складні проблеми переходу: багато зв’язків минулої ГДР зруйновані, значні групи населення повинні терпіти радикальну втрату статусу і безробіття, а входження у ФРН часто сприймається з безсиллям як рішення чужаків.
У наслідку можна сказати: спільне в процесах трансформації – принципова відомість цілей розвитку, демократія, зростання, соціальний захист. Намагаються досягти цього шляхом запозичення чи створення за існуючими моделями базових інститутів суспільств – взірців: конкурентна демократія, ринкове господарство, соціальну державу і масове споживання.