17. Виникнення та періодизація держави і права у Стародавньому Римі.

Впродовж тривалого існування — з VI ст. до н.е. по V ст. н.е. — Римська держава і право зазнавали безперервних змін. Розвиток продуктивних сил, виробничих відносин, збільшення кількості рабів і загострення соціальних суперечностей, розширення території і зростання чисельності населення та інші фактори зумовлювали зміни в системі органів державної влади й управління, у формах і методах діяльності, врешті, у формі держави, правових інститутах.

Отже, для систематизації навчального матеріалу з урахуванням тих змін, які відбувалися впродовж століть у системі державних органів, історію Римської держави дослідники поділили на такі періоди:

1. Період розкладу родоплемінних відносин і становлення держави і права (753 р. до н.е. — середина VI ст. до н.е.).

2. Період Республіки (середина VI ст. до н.е. — 27 р. до н.е.). Його можна поділити на три епохи:

а) Епоха ранньої Республіки (середина VI ст. до н.е. — 60-ті роки III ст. до н.е.);

б) Епоха розвиненої Республіки і боротьби за підкорення Середземного моря (кінець III ст. до н.е. — початок 30-х років II ст. до н.е.);

в) Епоха пізньої Республіки і громадянських воєн (початок 30-х років II ст. до н.е. — кінець 30-х років І ст. до н.е.).

3. Період монархії (імперії) (27 р. до н.е. — 476 р. н.е.). Цей період поділяється на дві епохи:

а) принципат (27 р. до н.е. — 284 р. н.е.);

б) домінат (абсолютна монархія) (284-476 рр. н.е.).

Щодо римського права, то, на думку окремих дослідників, етапи його розвитку не зовсім збігаються з періодами розвитку держави.

Перший етап — від утворення держави до середини III ст. до н.е. Тоді виробляється так зване квіритське, або громадянське, право (громадянське у тому розумінні, що воно стосувалося лише римських громадян). У праві в цю епоху ще зберігаються пережитки первіснообщинного ладу, спостерігається значний вплив релігії, складність і формалізм правових інститутів, замкнутий національний характер права.

Другий етап — від середини III ст. до н.е. — кінець III ст. н.е. Його межею є панування імператора Діоклетіана. Римське право розквітає, виходячи за національні межі. Поряд з квіритським виникає і розвивається преторське право.

Третій етап. Право продовжує розвиватися, удосконалюватись, починає систематизуватись, з'являються його перші кодифікації. Із зародженням феодальних відносин, визнанням християнства державною релігією відбуваються зміни і у праві. Завершується процес його розвитку появою кодифікації Юстиніана 528-533 рр.

18.Суспільний і державний лад Стародавнього Риму в період республіки.

1. Суспільний лад

Поділ римського населення. поділ на вільних і невільників (рабів). Вільні люди, у свою чергу, поділялись на громадян і негромадян, чужинців. Громадяни — на повноправних і неповноправних.

Повну правоздатність мали тільки римські громадяни, вільнонароджені. Для цього треба було відповідати трьом статусам: статусу волі, статусу громадянства і статусу сімейному. статус громадянства: набувалося:

а) народженням від шлюбу римських громадян або хоч від матері-римлянки

б) звільненням римським громадянином свого раба;

в) усиновленням (удочерінням) римським громадянином чужоземця;

г) наданням державою громадянства цілим общинам чи окремим особам.

Втрачалося:

а) якщо громадянин потрапив у рабство за борги чи у полон, де став рабом;

б) був засуджений за тяжкі кримінальні злочини

З кінця IV і у III ст. до н.е. – благородний стан, або "нобілі”. управління державою. З II ст. до н.е. формується— вершники До нього зачисляли громадян, майно яких становило не менше ніж 400 тис. сестерцій. Категорію неповноправних громадян становили вільновідпущеники (не мали права на шлюб з повноправними громадянами, не могли бути магістратами і мали обмеження щодо права голосування) Чужоземці. У цьому плані треба розрізняти дві основні категорії негромадян-чужинців: 1) латини (жителі латинських міст, мали майнову правоздатність, право виступати в суді, не брали участі у політ.житті); 2) перегрини (жителі провінцій, котрі входили до складу Римської держави, римські громадяни, засуджені на вигнання з втратою громадянства).

Раби раб не був суб'єктом, а лише об'єктом права.

Державний устрій аристократична республіка

Народні збори. У період республіки існувало три види Народних зборів:

1. Куріатні коміції. Це найдавніший вид Народних зборів, які існували ще до виникнення держави. функції — затвердження усиновлень (удочерінь) і релігійний обряд надання магістратам, обраним на центуріатних та трибутних коміціях, владних функцій З часом ці збори взагалі зникли.

2. Центуріатні коміції. Цей вид Народних зборів виник внаслідок реформ Сервія Туллія і бувзборами війська. 193 центурія мала один голос (голосував її командир — центуріон, попередньо обговоривши питання на зборах центурії).компетенція: а) обрання вищих магістратів (консулів, преторів, цензорів);б) розв'язання питань про оголошення війни, укладення миру;в) прийняття нових общин, племен чи народів до складу Риму, надання громадянства;г) прийняття законів, обговорення законодавчих пропозицій магістратів і прийняття з цього приводу рішень;д) розгляд скарг на вироки про смертну кару

3. Трибутні збори виникли внаслідок реформ Сервія Туллія. На відміну від центуріатних зборів — зборів війська, трибутні були зборами всього населення триб (але громадян). До трибутних зборів після закону Гортензія перейшла майже вся законодавча діяльність. Тільки питання війни і миру завжди вирішувалося центуріатними зборами.

Сенат. У давнину кількість сенаторів становила 300 осіб. Сенат формувався на п'ять років. Призначали засідання сенату і головували на них консули чи претори, а з IV ст. до н.е. — ще й плебейські (народні) трибуни. повноваження у законодавчій, адміністративній сфері. Сенат видавав розпорядження стосовно благоустрою, громадської безпеки. фінансовій сфері. зовнішнья політика. Магістратура. Магістрати — це службові особи держави, урядовці — вищі, середні, нижчі — уповноважені. характеризується певними загальними рисами: 1) виборність; 2) колегіальність; 3) недовгочасність; 4) відповідальність перед народом; 5) безоплатність.

Консули. Два повноваження: вся повнота адміністративної влади, у тому числі право на присудження будь-яких покарань, аж до смертної кари, верховне командування військом, мали право укладати перемир'я з ворогами.

Претори. два — заступників консулів, які обиралися на центуріатних зборах з патриціїв. Претори мали право (це траплялося, якщо був хворий або помирав консул) командувати військом, скликати Народні збори, сенат та ін. Кожного претора звичайно супроводжувало шість лікторів, а під час здійснення судочинства — два.

Цензори.1) визначення майнового стану громадян і розподіл їх за розрядами, центуріями і трибами; 2) складання списку сенаторів 3) нагляд за моральністю громадян

Трибуни (плебейські або народні). виникла в процесі революційної боротьби плебеїв з патриціями. право контролювати дії всіх магістратів (крім диктатора і цензорів) та їхнє вето скасовувало розпорядження магістратів, рішення сенату і навіть пропозиції, які виносились на розгляд Народних зборів. Вони скликали плебейські трибутні збори і головували на них.

Едили. Належали до магістратів середнього рангу

Квестори. Спочатку вони призначалися консулами і були їхніми службовцями — помічниками без чітко визначеної компетенції.

Есктраординарна магістратура. Диктатор. вдавалися за надзвичайних обставин: під час значної військової загрози або великих внутрішніх заворушень. на шість місяців.