9. Джерела та основні риси права Стародавньої Індії

У Стародавній Індії поняття права як сукупності самостійних норм, що регулюють суспільні відносини, було неві-доме. Повсякденне життя індійців регулювалося правилами, затвердженими в нормах, які за своїм характером були ско-ріше етичними, ніж правовими. Крім того ці норми мали яск-раво виражений відбиток релігії. Норми, що визначали пове-дінку людей у повсякденному житті (дхарми), містилися в збірниках – дхармашастрах. Найбільш відомою в нашій літе-ратурі дхармашастрою є Закони Ману.

Закони Ману складаються з 2685 статей. Усього закони поділені на 12 глав. У Законах детально описується походження варн, визначаєть-ся призначення кожної варни, привілеї вищих варн. Особли-вістю Законів Ману є релігійний характер усіх його поло-жень. 

Право власності. У період створення Законів Ману в Ін-дії вже добре розуміли різницю між власністю і володінням, а охороні приватної власності приділялась значна увага.

Закони називають сім можливих способів виникнення права власності: спадкування, дарування, купівля, завоювання, лихварство, виконання роботи, а також одержання милостині .

Серед головних видів власності Закони Ману називають землю.

За незаконне присвоєння чужої власності накладався великий штраф.

Втручатись у справи власника заборонялось. Закони Ману охороняють і рухоме майно.

Зобов’язальне право. Зобов’язальні відносини розроблені в Законах Ману доволі детально. В основному, в законах говориться про зобов’язання із договорів. Закон твердо встановлює непорушність боргових зобов’язань.

Закони Ману значну увагу приділяють договору вільних найманих працівників.

У Стародавній Індії був відомий і договір оренди землі.

Купівля-продаж є одним з договорів, що згадується в За-конах Ману. Договір вважався дійсним, якщо здійснювався в присутності свідків, а продавцем був власник речі.

Договір визнавався недійсним, якщо був укладений п’яним, божевільним, дитиною, старим, рабом, не уповноваженим. Недійсною була угода, здійснена за допомо-гою обману або примусу.

Шлюбно-сімейне право. Закони Індії мали детальні нор-ми про сім’ю і шлюб. 

Жінка не мо-гла користуватись власністю самостійно. Шлюб вважався релігійним і моральним обов’язком лю-дей, його мета – виконання релігійного обов’язку, дітонаро-дження, продовження роду і, нарешті, сексуальна насолода. 

Шлюбний вік для чоловіків – не менше 20 років, для ді-вчат – 12 і навіть 8 років. Вибір нарече-ного чи нареченої залежав від волі батьків.

Закони встановлювали одношлюбність. Дружині забо-ронялося залишати свого чоловіка і дітей.

Закони Стародавньої Індії, здебільшого, фіксують статус жінки, навіть заміжньої, як неповноправного суб’єкта права. Жінка не могла вдруге вийти заміж.

Кримінальне право.

1. Кримінальне право за Законами Ма-ну, з одного боку, характеризується доволі високим для свого часу рівнем розвитку, що проявляється у вказівках на форми вини (намір і необережність), рецидив, співучасть, тяжкість злочину залежно від приналежності потерпілого і винного до певної варни. З іншого боку – Закони відображають збере-ження старовинних пережитків, про що свідчать збереження принцип таліона, ордалії, відповідальність общини за злочин, скоєний на її території, якщо злочинець невідомий.

2. Серед злочинів, що зафіксовані в Законах Ману, на пер-шому місці стоять державні. Більш детально Закони описують злочини проти власно-сті та особи.

3. Серед майнових злочинів Закони велику увагу приділяють крадіжці.

4. Закони Ману засуджували будь-яке насильство – вбивс-тво, тілесні пошкодження.

5. Метою покарання було залякування.