16. Рішення Конституційного Суду України як джерела аграрного права України.

*у справі за конституційним зверненням НБУ щодо офіційного тлумачення ч. 1 ст. 58 КУ (справа про зворотну дію в часі законів та інших НПА) від 9.лютого.1999 року № 1–7/99 - У конституційному поданні Національним банком України порушено питання про невизначеність терміна "відповідальність", що застосовується в частині першій статті 58 Конституції України. Зокрема, цим терміном охоплюється будь-яка юридична відповідальність чи лише якісь окремі її види. Це питання Судом належно не досліджено, хоча воно впливає на прийняття рішення.За змістом названої норми термін "відповідальність" необхідно розуміти як встановлені законом та іншими нормативно-правовими актами санкції. Санкція - це заходи відповідальності, що застосовуються державою за порушення передбачених нормою права зобов'язань і вимог, а також з метою захисту інтересів суспільства і держави, прав і свобод людини та організацій (тобто юридичних осіб), правопорядку.В теорії права санкції за способом, яким вони забезпечують охорону правопорядку, поділяються на два види: правовідновні санкції, спрямовані на усунення безпосередньої шкоди, завданої правопорядку (поновлення порушених прав, примусове виконання обов'язків, усунення протиправного стану тощо), і штрафні, каральні санкції, спрямовані на попередження правопорушень (кримінальних, адміністративних, дисциплінарних тощо).Застосування санкцій до правопорушника є юридичною відповідальністю, яка за змістом поділяється на два основних види: правозастосовну і штрафну. У нормі, про тлумачення якої заявлено клопотання, не вказано певний вид відповідальності, що дає підстави для висновку, що термін "відповідальність" у частині першій статті 58 Конституції України вживається у значенні юридичної відповідальності будь-якого виду.З урахуванням наведеного вважаю, що більш правильним у Рішенні Суду було б дати таке офіційне тлумачення: "Положення частини першої статті 58 Конституції України, зокрема термін "відповідальність", необхідно розуміти так, що ним охоплюються всі види юридичної відповідальності, незалежно від того, хто є суб'єктом права".

*справа за конституційним поданням 51 нардепа щодо відповідності КУ ст.. 92 та п. 6 Розд. 10 Перехідних положень ЗКУ (справа про постійне користування земельними ділянками) – 22 вересня 2005 рік № 1-17/2005 - 1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: — пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов’язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; — пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року №563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. 2. Положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України та пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

*справа за конституційним поданням 45 народних депутатів щодо відповідності КУ положень ст.. 6,9 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» - 15 квітня 2004 року №1-7/2004 (справа про визначення мінімальної ціни на цукор)- Стаття 6 Закону передбачає регулювання ціноутворення в бурякоцукровому комплексі шляхом запровадження мінімальних цін на цукор і цукрові буряки на рівні, що забезпечує прибутковість виробництва відповідних видів продукції (частина третя), порядок визначення мінімальної ціни на цукрові буряки для виробництва і поставки цукру на внутрішній ринок та за межі України з метою виконання зобов'язань держави за міжнародними договорами, а також мінімальної ціни на цукор, що поставляється на внутрішній ринок у відповідних обсягах. При цьому встановлення мінімальних цін на цукрові буряки і цукор покладено на Кабінет Міністрів України.

Державне регулювання зазначеною нормою ціноутворення в бурякоцукровому комплексі шляхом запровадження мінімальних цін на цукрові буряки (що не оспорюється народними депутатами України) та цукор не можна розглядати як незабезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (у тому числі й тих, які займаються вирощуванням цукрових буряків та виробництвом цукру і є його власниками), соціальної спрямованості економіки (частина четверта статті 13 Конституції України). Необхідність такого регулювання зумовлена широкою сферою використання цукру, значним його впливом на рівень і динаміку цін кінцевої продукції важливого соціального значення і спрямована на забезпечення прибутковості виробництва та нарощування виробництва цукру і зрештою - на зменшення його ціни. Запровадження Законом державного регулювання виробництва і реалізації цукру не можна розглядати як обмеження права суб'єкта підприємницької діяльності щодо володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Положення статті 6 Закону щодо запровадження мінімальної ціни на цукор не передбачають неправомірного обмеження конкуренції. Вони поширюються на виробників цукру різних форм власності. При цьому виробники цукру не позбавлені можливості конкурувати між собою у процесі реалізації цукру, встановлюючи ціну, максимально наближену до мінімальної ціни на цукор, визначеної відповідно до Закону. У частині третій статті 9 Закону визначено, що з суб'єкта підприємницької діяльності стягується штраф у розмірі подвійної вартості цукру, поставка на внутрішній ринок або реалізація якого здійснена з порушенням встановленого порядку, тобто понад встановлену квоту або за цінами, що нижчі від визначеної мінімальної ціни. Передбачена цією нормою відповідальність не спрямована на обмеження чи позбавлення права власності відповідних суб'єктів підприємницької діяльності.

Визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення статті 6 Закону України "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" стосовно запровадження мінімальної ціни на цукор, частини третьої статті 9 цього Закону щодо стягнення штрафу "у розмірі подвійної вартості цукру, реалізація якого здійснена з порушенням встановленого порядку".

17. Договори, Постанови, Директиви, Рішення Європейського Союзу в системі джерел аграрного права України.

18. Характеристика, види і юридична природа локальних нормативно-правових актів як джерел аграрного права України.

Локальні НПА с\г п-в є складовими системи аграрного –ва. Вони мають таку назву тому, що мають вузку сферу поширення – діють лше в межах конкретного пва, створюють юр наслідки лише для 1 п-ва. Тому вони належать до внутрішніх НПА сїг п-в.

Ознаки:

1Локальні НПА існують лише на с\г п-вах, які є юр особами

2.Належать до внутрішніх П актів, тобто спрямовуються на регулювання внутрішніх членських, майнових, трудових, організаційно-управлінських та соціальних відносин.

3.Мають санкціонований х-р, тобто д-ва не бере участі у прийнятті локальних документів, але покладає повноваження (санкціонує їх прийняття відповідними органами с\г п-в) (загальні збори с\г п-в) і визнає П х-р цих норм.

4.При цьому локальні акти мають відповідати актам д-ви.

5.Мають відповідати певній процедурі прийняття, що визначається самим п-вом

6.Вони є обов’язковими до виконання всіма членами та працівниками с\н п-ва

До локальних актів с\г п-в відносять:

1.Акт, що визначає основи локальної нормотворчості (Положення про порядок розробки і прийняття локальних НА)

2. Установчі документи самого п-ва

3. Акти регулювання трудових відносин (правила внутр. труд розпорядку, трудовий договір, інструкція з охорони праці)

4.Організаційно-управлінські акти (рішення Заг зборів, накази, розпорядження керівника п-ва, положення про органи п-ва)

5.Акти фінансово-економічного змісту (положення про розподіл прибутку, положення про порядок нарахування і оплати дивідендів, полодення про фонди і резерви)

Перелічені розпорядчі акти вважаються джерелами аграрного права за умови, якщо вони прийняті компетентними органами юридичної особи (загальними зборами товариства, його правлінням, наказом або розпорядженням керівника юридичної особи публічного права, відповідають законам України, статуту й іншим установчим документам юридичної особи) і мають нормативний характер.

19. Проблеми адаптації аграрного законодавства України до законодавства ЄС: тенденції і перспективи.

Адаптація зва У до з-ва ЄС є процесом зближення та поступового приведення з-ва У у відповідність із з-вом Єс.

Курс на адаптацію – Основні напрямки зовн.політики – 2 липня 1993 року. (20 червня 2002 року – підтвердили у зверненні до парламентів..)До 2000 року процес адаптації носив захотичний і безсистемний х-р, 1999 року – Європейська комісія звернула увагу, що порушується 22 пункти … угоди.Пост КМу про затвердження концепції адаптації з-ва У до з-ва ЄС – 16.08.99 №1496ЗУ – Концепція загД програми адаптації … - 21.11.2002 року18.бер2004 – ЗУ «Про загД програму адаптації…»

Причини недоліків:

1.Відсутність належного фінансування

2.Відсутність визначеної Д аграрної політики у сфері адаптації з-ва У до з-ва ЄС (ЗУ Про осн засади Д агр. Політики до 2015 року не містить положення щодо адаптації..)

3.Неузгодженість дій органів виконавчої влади у сфері адаптації

4.Відсутність механізму контролю ВРУ за відповідністю укр. З-ва

5Відсутність проектів законів з приводу адаптації…

Серед економічних переваг ЄС та СОТ:

1.Прискорення структурних реформ управління галузями АПК за рахунок іноземних інвестицій, міжнародного менеджменту та технологій

2.Збільшення доходної частини бюджету від розширення міжн торгівлі внаслідок лібералізації режиму доступу до зовнішніх ринків торгівлі с\г продукцією

Проблеми сьогоднішнього дня:

1.Невідповідність укр. с\г продукції світовим стандартам якості, що створює найбільшу перешкоду в нарощуванні обсягів торгівлі с\г продукцією та продовольчими товарами

20. Поняття, загальні та особливі ознаки аграрних правовідносин в Україні.

Агр п\в –це врегульовані нормами агр. Права та суміжного з ним з-в, підтримуванні і забезпечені державою, приватно-пудблічні суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у зв’язку із здійсненням п\мочними суб’єктами на основі свободи волевиявлення суб’єктивних прав та викоання обо’язків у сфері використання в різних організаційно-правових фрмах землі (грунту), природних ресурсів, живих організмів, людської праці та знань для виробництва с\г продукції, а також у сфері реалізації органами державної влади, органами м.с. функцій і повноважень щодо регулювання с\г виробництва та застосування юр відповідальності за ар п\п.

Ознаки:

1.Є різновидом соціальних зв’язків між членами суспільства з приводу виробництва с\г продукції

2 Є результатом усвідомленої поведінки суб’єктів, пов’язаної із здійсненням суб’єктивних прав і виконанням обов'зків у сфері виробництва с\г продукції

3 Це форма виразу зв’язку між конкретними правомочними і зобов’язаними суб’єктами

4. Забезпечуються заходами держ впливу з метою утвердження законності і п\порядку у сфері виробництва с\г продукції і сировини у соціальній сфері села тощо

5.За своєю структуроб агр. п\в мають об’єкт, суб’єкт, зміст і підставу виникн, зміни і припинення

6.За юр природою є компеклсними та приватно-публічними

7.Виникають, змін і припиняються у зв’язку із використанням грунту та інших видів с\г земель (ст.. 22 ЗКУ) , водних об’єктів, лісових ресурсів, інших природних об’єктів і живих організмів у зв’язку із застосуванням людської праці та знань

8. Обумовлені особливостями природно-кліматичних зон України, мають специфічний суб’єктний склад і опосередковують такий вид діяльності як ведення товарного с\г виробництва у рослинництві, тваринництві, переробній галузі та обслуговуванні с\г товаровиробників

Основна особливість аграрних правовідносин полягає в тому, що вони не є цілісними, а становлять органічний комплекс земельних, майнових, трудових і організаційно-управлінських відносин. Узяті окремо вони належать до сфери регулювання традиційних галузей права — адміністративного, земельного, цивільного, трудового, фінансового, однак усі разом, вони утворюють єдиний органічний комплекс, набувають цілісності, оскільки в цій єдності вони орієнтовані на правове забезпечення сільськогосподарського виробництва з урахуванням його специфіки.

21. Об’єкти аграрних правовідносин.

Об’єкти агр. п\в – ті явища та предмети навколишнього світу, на які спрямовані суб’єктивні права та обов’язки учасників таких п\в.

Об’єктами агр. п\в виступають:

1.земельні ділянки с\г призначення в значенні частині земної поверхні із встановленими межами, певним місцем розташування, визначеними щодо них правами, які придатні для виробництва с\г продукції, виконання іншої с\г діяльності

2.лісові насадження, водні об’єкти, загально поширені корисні копалини… інші природні ресурси загального користування

3.речі та майно (ст.. 179 ЦКУ)

4.майнові права та обов’язки (ст.. 190 ЦКУ)

5.земельні та майнові частки та паї - земельні частки як об’єкти агр. п\в мають похідний х-р від земель с\г призначення, можуть бути реалізовані лише щодо земель с\г призначення лише спеціальним суб’єктом (колишнім членом КСП і прирівняним до них особам) , земельна частка (пай) – право особи на земельну ділянку. Майновий пай має таку ж х-ку як земельний пай і застосовується до майна КСП.

6. Праця фізичних осіб – членів та найманих працівників с\г п-в чи інших с\г товаровиробників

7.Управління та управлінська діяльність

8. тваринництво - Закон України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ" виключає домашніх тварин із самого поняття тваринного світу, залічуючи їх до товарно-матеріальних цінностей, що є об'єктами майнових правовідносин. Закон від 15 грудня 1993 р. "Про племінну справу у тваринництві" (в редакції Закону від 21 грудня 1993 р.) визначає загальні — правові, економічні та організаційні основи племінної справи у тваринництві, спрямовані на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин, підвищення економічної ефективності та конкурентоспроможності галузі. А Закон України від 22 лютого 2000 р. "Про бджільництво" регулює відносини щодо розведення, використання та охорони бджіл, виробництва, заготівлі й переробки продуктів бджільництва, ефективного використання бджіл для запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення, інших видів запилювальної флори, створення умов для підвищення продуктивності бджіл і сільськогосподарських культур, забезпечення гарантій дотримання прав та захисту інтересів фізичних і юридичних осіб, які займаються бджільництвом.

22. Суб’єкти аграрних правовідносин.

Суб'єктами аграрного права є й державні органи, до компетенції яких належить регулювання сільського господарства в Україні, юридичні особи всіх форм власності, громадяни (іноземні громадяни) та особи без громадянства, що господарюють на землі, а також займаються виробництвом, переробкою, реалізацією сільськогосподарської продукції та обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників.

Дві групи

1. с\г товаровиробники

2. всі інші суб’єкти, які не є с\г товаровиробниками, але беруть участь у агр. п\в

ЗУ «Про с\г кооперацію» с\г товаровиробник – це фіз. або юр особа, яка займається виробництвом с\г продукції, переробкою власно виробленої с\г продукції та її реалізацією. ЗУ 2про стимулювання прозвитку с\г на період 2001-2004 рік» - 18.01.2001 – є чинним.

Ознаки с\г товаровиробника:

1. якісна ознака – передбачає, що основним предметом діяльності такого суб’єкта є виробництво с\г продукції. С\г продукція – це б-я продукція тваринного і рослинного походження, що підпадає під визначення товарів, визначених у першій-двадцять четвертій групах Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, згідно із ЗУ «Про митний тариф У», якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах). ЗУ «Про державну підтримку с\г України»

2.кількісна ознака – обсяг реалізації від виробництва та реалізації с\г продукції становить не менше 75% (якщо іншого не визначено з-вом) від загальної суми валового доходу за попередній звітній податковий рік.

До категорії с\г виробник входить:

1.с\г підприємства і інші види юр осіб

2.фізичні особи, громадяни-підприємці, які здійснюють виробництво с\г продукції с\г підприємство є ЮО, основним видом діяльності якого є вирощування (виробництво та переробка) с\г продукції, виручка від реалізації якої складає не менше 50% загальної суми виручки. (ст.. 44 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» - 14 тра92, ЗУ «про стимулювання розвитку с\г га період 2001-2004 рр.»)

всі суб’єкти агр. пов‘язані групи:

1.суб’єкти, засновані на приватній формі власності – фермерські господарства, ПП, господарські товариства, с\г кооперативи

2.суб’єкти, засновані на колективній формі власності – колективні с\г підприємства, можуть бути с\г виробничі кооперативи та господарські підприємства (Носік В.В,)

3.суб’єкти, засновані на державній формі власності – державні підприємства (науково-дослідні організації і с\г радгоспи-технікуми, с\г наукові заклади)

.суб’єкти, засновані на змішаній формі власності (приватні+державна, державна+колективна

Залежно від порядку заснування та формування статутного капіталу:

1.унітарні – ст.. 63 ГКУ – однією особою

2корпоративні – двома або більше особами

За організаційно-правовими формами:

1підприємство кооперативного виду – об’єднують трудову участь своїх членів, які беруть участь в управлінській діяльності таким товариством

2підприємство корпоративного виду – трудова участь не є обов’язковою, але є обов’язковим об’єднання майнового права

23. Класифікація аграрних правовідносин у теорії аграрного права України.

Внутрішні аграрні правовідносини являють собою правовідносини, засновані на членстві в сільськогосподарському кооперативі, у родині, що провадить фермерське або особисте селянське господарство, а також на трудовому договорі в державній або іншій формах організації сільськогосподарського виробництва, що складаються в процесі виробничо-господарської діяльності. Внутрішні відносини між учасниками і товариством з обмеженою відповідальністю являють собою відносини зі внесення майнових внесків, а в акціонерному товаристві — з придбання акцій. Аграрні відносини всередині сільськогосподарської організації виникають не тільки між підприємством і його членами чи працівниками, але й між підприємством та його структурними (виробничими) підрозділами.

Аграрні майнові відносини , які опосередковують процес виробництва сільгосп продукції, створюючи його матеріальну основу. Аграрні майнові відносини забезпечують створення майнової основи господарювання, формуючи ознаку майнової відокремленості сільгосп підприємств товаровиробників. Відокремлене майно об’єднується у єдиний майновий комплекс зв’язаний технологічними зв’язками за допомогою якого стає можливою сільгосп діяльність

.Аграрні трудові відносини мають своїм об’єктом сільгосп працю. Яка спрямована на виробництво продукції сільського господарства. Особливість аграрних трудових відносин полягає у специфічному поєднанні трудових ресурсів із засобами праці, на це впливають соціальні умови виховання майбутніх сільгосп товаровиробників, працівників сільгосп та побут , в якому зростають ці особи.

Аграрні організаційно- управлінські відносини забезпечують оптимізацію процесу сільгосп виробництва за рахунок визначення і усунення неефективних дій у процесі здійснення сільгосп діяльності, підвищуючи на цій основі продуктивність праці та ефективність виробництва

.Аграрні відносини соціального розвитку села забезпечують зростання якості життя сільського населення у сферах , побуту, освіти, оз, фіз. Культури і побуту ту, культ і мистецтва, а також розвитку сіл ериторії. До соц сфери села : сфера житлово-комунального госп, включаючи благоустрій сільських територій, охорони здоровя , народної освіти, культура і мистецтва

.Аграрні членські відносини – це вже реалізовані чітко окреслені майнові, трудові та організаційно-управлінські права та обов’язки члена сільгосп підприємства чи особистого селянського госп. Членські відносини виникають у колективних сільгосп підприємствах, фермерських гос, сільгосп виробничих та обслуговуючих кооперативах, а також у особистих селянських госп( без утворення юридичної особи)

Зовнішні аграрні правовідносини є певною сукупністю відносин сільськогосподарських організацій, їх об'єднань та інших учасників сільськогосподарського виробництва між собою, а також з іншими підприємствами, організаціями, громадянами і відповідними державними органами управління. Зовнішні відносини сільськогосподарських організацій і підприємців регулюються, насамперед, нормами традиційних галузей права — цивільного, земельного, адміністративного й фінансового, а всі разом і нормами аграрного права.    Зовнішні аграрні відносини поділяються на: відносини в сфері здійснення права власності на рухоме і нерухоме майно, яке належить учасникам сільськогосподарського виробництва; договірні відносини; податкові відносини; деліктні відносини.