64. Правовий режим майна сільськогосподарських кооперативів.

Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію", закономірно визнаючи майнові відносини одними з центральних у сільськогосподарському кооперативі, для їх регулювання відвів окремий розділ V.    Кооператив є власником будівель, споруд, грошей, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.    Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до своєї компетенції, визначеної статутом кооперативу.    Кошти і майно кооперативу потрібні кооперативу для того, щоб:    1) покривати витрати щодо організації кооперативу;    2) забезпечувати основні фонди;    3) покривати поточні витрати;    4) створювати резервний фонд;    5) оплачувати працю, кооперативні виплати, виплати на паї;    6) задовольняти інші потреби.    Перша необхідність в коштах виникає ще до того, як кооператив почне реально функціонувати, тобто на організаційному етапі, наприклад, для оплати послуг економістів та юристів при розробленні техніко-економічного обґрунтування діяльності кооперативу, проектів юридичних документів.    Джерелами формування власних коштів кооперативу є:    1) пайові внески членів кооперативу (грошові та майнові);    2) доходи, які кооператив отримує від власної діяльності (реалізації продукції, надання послуг та ін.);    3) доходи, які кооператив отримує від розміщення своїх коштів у банках;    4) доходи від продажу акцій, інших цінних паперів.    5) кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, організацій;    6) майно, добровільно передане кооперативу його членами;    7) інші надходження, не заборонені законом.    Названі джерела формування власних коштів, а також банківські кредити, які є основним і практично єдиним джерелом формування позичкових коштів, у сукупності становлять джерела формування майна кооперативу.    Важливим джерелом формування майна кооперативу є внески його членів; вони можуть бути як грошовими, так і майновими. Наявність пайових внесків членів кооперативу значною мірою визначає специфіку кооперативної власності загалом.    Закон України "Про кооперацію" поділяє всі внески членів кооперативу на поворотні і неповоротні. До перших належить пай і додатковий пай, до других — вступний та членський внески.    Як правило, певну частку обов'язкового внеску, яку член кооперативу зобов'язаний внести до моменту державної реєстрації кооперативу або в разі вступу до нього, називають вступним внеском. Розмір вступного внеску, як і пайового, визначається загальними зборами членів кооперативу і має бути зафіксований у статуті кооперативу.    Щоб забезпечувати поточну діяльність кооперативу, його члени періодично сплачують членські внески.    Основним видом внесків членів кооперативу у створення та розвиток кооперативу є пай, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.    Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються в рівних частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності.    У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї частки (паю) натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки — в натурі. Термін та інші умови одержання членом кооперативу свого паю встановлюються статутом кооперативу, при цьому термін отримання паю не може перевищувати 2 років, а відлік його починається з 1 січня того року, що настає після моменту виходу (виключення) з кооперативу (ст. 25 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію").    Право власності членів кооперативу — фізичних осіб на пай може бути передане у спадщину.    Сплата відсотків на внесені членами кооперативу пайові внески в принципі можлива у вигляді дивідендів, хоча одержання прибутків не є основним завданням кооперативу. Якщо значна частина прибутку спрямовується на виплату дивідендів, то це може призвести до втрати кооперативом кооперативної природи.    Тому відсотки на пай повинні бути невисокими. У статуті кооперативу обов'язково треба визначати межі виплати на пай у відсотках. Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" встановлює, що виплаті часток доходу на пай підлягає до 20%, визначених до розподілу.    Розмір обов'язкового пайового внеску кожного члена кооперативу встановлюють організаційні збори бажаючих створити кооператив (згодом його закріплять у статуті кооперативу).    Принципи встановлення розмірів обов'язкових паїв є різними, залежно від типу кооперативу: у виробничих кооперативах паї є однакового розміру, а в споживчому кооперативі — пропорційно передбачуваному обсягу участі члена кооперативу в його господарській діяльності.    Крім обов'язкових паїв, які можна назвати основними, члени кооперативу можуть вносити й додаткові, розмір і порядок внесення яких також закріплюються в статуті.    Обов'язковий пай може бути такий, який не в змозі внести відразу більшість членів кооперативу. Тому сплачувати його можна частинами протягом певного періоду (не враховуючи розмір вступного внеску, який сплачується до державної реєстрації кооперативу). Якщо термін внесення паю не встановлений законом, його слід визначити в статуті кооперативу. Це сприятиме швидшому розпочинанню кооперативом ефективної діяльності.    Важливим джерелом формування майна кооперативу є доходи від його господарської діяльності, які формуються з виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), сум, отриманих від участі у спільних підприємствах, дивідендів по акціях та з інших надходжень.    Для здійснення своєї статутної діяльності кооператив формує відповідні майнові фонди:    1) пайовий, який формується із пайових внесків членів кооперативу;    2) неподільний — із вступних внесків і відрахувань доходу кооперативу. Цей фонд не може бути розподілений між членами кооперативу, крім випадків, зазначених у законі;    3) резервний — утворюється із різних джерел і призначений для покриття можливих втрат (збитків);    4) спеціальний — складається з цільових внесків членів кооперативу та інших надходжень.    Відповідно до свого статуту кооператив самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування й реалізацію. Він реалізує свою продукцію, майно, надає послуги за цінами і тарифами, які встановлюються ним самостійно або на договірній основі.    Відносини кооперативу з іншими підприємствами, установами та організаціями, а також з громадянами в усіх сферах господарської діяльності обумовлюються договором.    Однак у власність кооперативу переходить не весь отриманий ним дохід. Порядок використання отриманого кооперативом доходу визначено в Законі "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 29). Доход використовується на: податки і збори (обов'язкові платежі) до відповідних бюджетів; погашення кредитів, покриття збитків; проведення відрахувань у фонди кооперативу; кооперативні виплати; виплату часток доходу на паї.    У Законі "Про сільськогосподарську кооперацію" врегульована й майнова відповідальність кооперативу. Згідно зі ст. 23 Закону, кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном. Члени кооперативу відповідають за зобов'язання кооперативу тільки в межах пайового майнового внеску.

65. Правовий режим майна сільськогосподарських підприємств корпоративного типу.

Стаття 7. Об'єкти і суб'єкти права власності у підприємстві

1. Об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об'єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об'єднань, учасником яких є підприємство.

Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Стаття 8. Права підприємства

1. Підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об'єктами власності.

2. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

3. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Стаття 9. Пайовий фонд майна членів підприємства

1. До пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України

Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску.

Члену підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом підприємства.

2. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства.

3. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

66. Поняття особистого селянського господарства за законодавством України.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство"1, особисте селянське господарство являє собою господарську діяльність, здійснювану без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально (або тими особами, які перебувають у сімейних або родинних стосунках і спільно проживають), з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, перероблювання й споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг із використанням майна особистого селянського господарства, зокрема й у сфері сільського зеленого туризму.

В. В. Янчук, сучасному особистому селянському господарству притаманні такі ознаки: по-перше, це — форма виробництва, яка ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер; по-друге, це — сукупність майна, що має вартісне вираження, ціну й належить громадянам на праві спільної сумісної власності; по-третє, особисте селянське господарство доповнює суспільне виробництво, має щодо нього підсобний характер, є додатковим (а не основним) джерелом прибутків; по-четверте, воно має, в основному, споживчий характер; по-п'яте, його можна на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування та сировини рослинного й тваринного походження.

у листі Держкомзему від 5 квітня 2002 р. зазначається, що поняття "особисте підсобне господарство" та "особисте селянське господарство" за змістом тотожні. Земельна ділянка надається для ведення особистого селянського господарства, тобто для вирощування сільськогосподарської продукції та забезпечення кормами власної худоби й птиці. Таке господарювання здійснюється без створення юридичної особи і спрямоване передусім на забезпечення власних потреб членів особистого селянського господарства в сільськогосподарській продукції. Тому розмір земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства та особистого селянського господарства має становити 2 га. Згідно із ч. 2 ст. 121 Закону України від 3 липня 1992 р. "Про плату за землю", (в редакції Закону від 19 серпня 1996 р.) особисті селянські господарства, які мають у власності земельні ділянки не більше 2 га, звільняються від сплати земельного податку. Земельні ділянки придбані у власність громадянами, що провадять особисте селянське господарство понад норми безоплатної передачі, визначені ст. 121 ЗК, у тому числі і в порядку, зазначеному в ч. 2 цієї статті (у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), мають оподатковуватися на загальних підставах згідно із Законом України "Про плату за землю".

Члени особистих селянських господарств можуть належати до категорії зайнятого населення в тому разі, якщо робота в господарстві є для його членів основною і розрахунковий місячний дохід на кожного із них дорівнює розміру мінімальної заробітної плати або перевищує його. Порядок визначення розрахункового місячного доходу на одного члена особистого селянського господарства встановлює Кабінет Міністрів України

Члени особистого селянського господарства діють на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не належить до підприємницької діяльності.    Особисті селянські господарства підлягають обліку, який здійснюється сільськими, селищними, міськими радами за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики.    Відповідно до ст. 7 Закону України "Про особисте селянське господарство", члени особистого селянського господарства мають право: самостійно господарювати на землі; укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству; реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам; самостійно забезпечувати власне виробництво матеріально-технічними засобами; відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установленому законодавством порядку; бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами; отримувати трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії; надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства; використовувати для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською продукцією та результатами її переробки; отримувати дорадчі послуги; брати участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних програм; об'єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тошр; провадити зовнішньоекономічну діяльність.

Основними обов'язками членів особистого селянського господарства є: дотримання вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля; забезпечення використання земельної ділянки за цільовим призначенням; підвищення родючості ґрунтів та зберігання інших корисних властивостей землі; не порушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; своєчасна сплата земельного податку або орендної плати; дотримання чинних нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог законодавства; надання сільським, селищним, міським радам відповідних даних щодо його обліку. Закон не містить вичерпного переліку прав і обов'язків членів особистого селянського господарства.    Члени особистих селянських господарств підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення та сплата збору до Пенсійного фонду України, а також надання соціальної допомоги членам особистого селянського господарства здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством.    Ведення особистого селянського господарства припиняється в разі:    - рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності;    - якщо не лишилось жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення;    - припинення прав на земельну ділянку згідно із ЗК.    У разі припинення ведення особистого селянського господарства сільська, селищна, міська рада за місцем розташування земельної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особистих селянських господарств.    Спори щодо ведення особистого селянського господарства можуть вирішуватись судом або органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади в межах їхніх повноважень