9. Співвідношення та взаємодія аграрного права з іншими галузями правової системи України.

Аграрне право також перебуває у діалектичному зв'язку з державним (конституційним), земельним, цивільним, господарським, трудовим, фінансовим, цивільним процесуальним правом. Цей зв'язок історично зумовлений єдністю суспільних відносин як єдиного цілого. На сучасній стадії розвитку міжнародного спілкування людей і держав посилюється взаємозв'язок і взаємозалежність міжнародних галузей права і порівняльного правознавства, назріває потреба в міжнародному аграрному праві. Діалектичний взаємозв'язок зазначених галузей права з аграрним правом проявляється через системи правовідносин, як форми І засобу застосування норм права.

Конституція України є основним і визначальним законом держави, джерелом державного права. Між останнім і аграрним правом існує відповідне співвідношення. Через галузь аграрного права впроваджуються (застосовуються) ті норми Конституції, для яких (залежно від особливостей суб'єкта і об'єкта аграрних правовідносин) є властивими юридична сила прямої дії. Характерним співвідношенням цивільного права і аграрного права існує в процесі його реалізації інститут права власності і в першу чергу права власності колективного сільськогосподарського підприємства.

Аграрне право становлять правові норми і правові інститути, покликані регламентувати цілу систему трудових відносин між членами і конкретним колективним сільськогосподарським підприємством, між працівником і державним аграрним підприємством або ж міжгосподарським об'єднанням та ін. Ці відносини відповідно регулюються внутрішніми правовими актами про працю та оплату праці членів КСГП, а стосовно найманих працівників — КЗпП України.

10. Об’єктивні і суб’єктивні передумови формування аграрного права у правові й системі України.

процес становлення та розвитку науки аграрного права України відповідно до предмета її дослідження й конкретних історичних умов можна умовно поділити на 4 основні етапи:    перший — кінець 60-х — початок 70-х рр. — становлення аграрно-правової науки — характеризується аналізом переважно загальнотеоретичних проблем сільськогосподарського права; В. 3. Янчук, Н. І. Титова, В. І. Семчик, В. С. Шелестов, Ц. В. Бичкова (Боцян) та ін. При цьому досить вагомою була їх позиція стосовно ролі законодавчої бази для становлення (замість колгоспного права) нової широкої комплексної спеціалізованої галузі аграрного права.    другий — початок 70-х — початок 80-х рр. — розвитку української науки сільськогосподарського (аграрного) права — супроводжується дослідженням теоретичних проблем аграрного законодавства, розробкою перших аграрно-правових інститутів;    третій — початок 80-х — початок 90-х рр. — активного розвитку української науки аграрного права та формування її як цілісної комплексної системи наукових знань — характеризується розширенням предмета аграрно-правової науки, поглибленням загальнотеоретичних її розробок, всебічним обґрунтуванням багатьох правових інститутів аграрного права в умовах агропромислового комплексу;    четвертий — початок 90-х рр. — й донині — інтенсивного розвитку аграрно-правової науки на якісно новій основі в умовах незалежної Української держави — відзначається розширенням системи аграрно-правової науки, її предмета завдяки виникненню принципово нових правових інститутів, розширенню кола аграрних суб'єктів у зв'язку з проведенням земельної та аграрної реформ, радикалізацією аграрного законодавства за умов переходу до ринкової економіки.

11. Поняття, особливості та види джерел аграрного права України.

Джерела АП – це результат п\творчості держ органів та інших суб’єктів як зовнішній вираз волі народу, закріпленої в уніфікованих і диференційованих НПА, в локальних актах с\г товаровиробників, що регулюють аграрні відносини, які складаються у процесі с\г виробництва, перероблення та реалізації с\г продукції.

Особливості джерел АП:

1.Наявність великої к-ості законодавчих і підзаконних актів та відсутність єдиного кодифікованого акта. Вперше за кодифікацію АП виступав Янчук у 1958 р., обґрунтувавши свою позицію(структуру цього акта) у «источники колхозного права» . 1960-70-х рр.. - Пропозиція щодо кодифік аграрного з-ва – Семчик. На сучасному етапі пропонується декілька варіантів структури Аграрного кодексу, один з яких був розроблений «нашою» кафедрою під керівництвом Носіка В.В. Аграрні кодекси прийняті у Франції, Мексиці, Уругваї.

2.Велика к-сть актів рекомендаційного х-ру.

3.Важливу роль відіграють локальні акти (особливо - стосовно паювання майна)

4.Висока питома вага технічних норм

5. Закріплення у НПА переважно публічно-П методів П регулювання

6.Наявність великої к-ості програмних документів; Домінування загальних норм-принципів над нормами, що врегульовують конкретні аграрні відносини

7. Наявність уніфікованих актів аграрного з-ва, які складають ядро аграрного з-ва

8.Висока питома вага комплексних НПА

9.Зростання ролі міжнародних норм права та адаптації аграрного з-ва до вимог ЄС та СОТ (ЗУ – 2004 р.)

Дж АП поділяються на:

1.Уніфіковані – врегульовують широке коло аг відносин, як правило, в межах одного або декількох інститутів, напр.. ЗУ «Про Д підтримку с\г У», ЦКУ, ГКУ - основи Д політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій… сферах ДУ щодо стимулювання виробництва с\г продукці. Спрямовані на інтеграцію аг п\відносин та уніфікацію П статусу суб’єктів підприємництва.

2.Диференційовані – це НПА, що розробляються з урахуванням відмінностей у статусі суб’єкта аг підприємництва та з урахуванням сфери регулювання конкретних відносин ЗУ «Про ох прав та окремі сорти рослин» «про зерно та ринок зерна»

12. Конституція України як джерело аграрного права України.

Згідно зі ст. 8 Конституції, в Україні визнається й діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується. Всі норми Конституції є джерелами конституційного права. Перелічені вище положення ст. 8 Конституції засвідчують, що Конституція є, з одного боку, нормою прямої дії, а з другого, — юридичною основою для формування й розвитку правової системи України.    Конституція України має бути покладена в основу всіх законів, які їй повинні відповідати. З цього випливає, що вона є першоджерелом усієї правової системи і кожної галузі права. Норми законів кожної галузі права, зокрема аграрного, повинні розглядатися крізь призму Конституції України. Вони є джерелами галузі аграрного права тією мірою, якою вони відповідають Конституції. Якщо закони, інші правові акти або їх окремі положення чи окремі статті законів, що стосуються аграрного права, не відповідають Конституції, за рішенням Конституційного Суду України вони, згідно зі ст. 152 Конституції, визнаються неконституційними і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Отже, закони та інші нормативно-правові акти, що стосуються аграрного права, є джерелами аграрного права, оскільки відповідають Конституції України.

Вона передбачає: 1.Права і обовязки поширюються на сільськогосподарські пітприємства. 2.Закріплює і гарантує форми і види власності. 3.Земля є основним національним багатсвом України 4.Право на зайняття підприємницькою діяльністю та інше