84. Біржові угоди з сільськогосподарською продукцією.

Біржові угоди - укладені учасниками бірж. торгівлі договори (угоди) стосовно бірж. товару у ході бірж. торгівлі. Своїм екон. змістом спрямовані на передачу майна у власність покупця. Юридично така передача оформляється договорами купівлі-прода-жу, постачання, обміну. Б. у. в принципі не відрізняються від угод, укладених поза біржею. Щодо них залежно від змісту застосовуються правила про відповідний договір, існуючий у чинному законодавстві. Деякі спец, вимоги до Б. у. містить Закон України «Про товарну біржу» (1991), де зазначено, що Б. у. можуть укладатися тільки членами біржі або брокерами; укладена під час бірж, торгів угода має бути подана на реєстрацію на біржі не пізніше наступного дня. Угода визнається укладеною з моменту її реєстрації на біржі і нотаріальному засвідченню не підлягає. До біржових торгів допускається сільськогосподарська продукція визначеного переліку (затверджується біржею) стандартної якості, що є реальним товаром, а також стандартні контракти на цю продукцію, що допущені біржею у встановленому порядку до торгів. За рішенням біржового комітету до торгів може бути допущена також продукція, що забезпечує виробництво сільгосппродукції, кількість якої не повинна перевищувати 40 відсотків від загального обсягу товару. Стандартним контрактом на біржовий товар є контракт, в якому кількість, якість, базис поставки та строки виконання є стандартними. Єдиною змінною величиною стандартного контракту є ціна, що визначається в процесі біржового торгу. Згідно „Типовими правилами біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією” затвердженими наказом Міністерства сільського господарства і Продовольства України, Міністерства економіки України і Міністерства фінансів України від 3.04.96 р. N 103/44/62 Біржова угода умовно проходить два етапи укладення. Перший — починається з оголошення біржовим маклером, що веде торги, пропозиції продавця, і закінчується в момент оголошення ним реєстраційного номера покупця та ціни продажу, одночасно брокери-покупці та -продавці підтверджують підписами на тікетах згоду на купівлю та продаж.

На другому етапі угода оформляється письмово біржовим контрактом, що підписується брокером-покупцем і -продавцем та уповноваженою особою біржі. Біржовий контракт має включати в собі положення щодо прав і обов’язків з митного оформлення експорту продукції. Зазначені положення можна викласти і окремим протоколом як додаток до контракту. Біржова угода вступає в дію з моменту її підписання обома сторонами. Угода, укладена на біржових торгах, повинна бути зареєстрована та оформлена як біржовий контракт. Біржовий контракт має включати в собі положення щодо прав, обов’язків і відповідальності з митного оформлення експорту продукції, які не суперечать укладеному біржовим посередником — членом біржі — договору на брокерське обслуговування продавця цієї продукції. Зазначені положення можна викласти і окремим протоколом як додаток до контракту. Дані підписаних брокером тікетів зіставляються з даними реєстратора про покупця, продавця, кількість товару та ціну укладених угод. У випадку розбіжності даних тікета з даними реєстратора рішення про умови угоди приймає маклер, що вів торги. Брокери зобов’язані підписати контракт, а біржа його зареєструвати не пізніше наступного за укладенням угоди робочого дня. При підписанні контракту брокер зобов’язаний надати договори, на підставі яких він діяв в інтересах третіх осіб. Несвоєчасне підписання контракту визначається як відмова від оформлення угоди. Біржовому контракту присвоюється реєстраційний номер, його форма та зміст затверджуються біржею. Контракт підписується брокерами, уповноваженими особами біржі та засвідчується печаткою біржі. Контракт оформляється в трьох примірниках: по одному для кожної із сторін угоди і один — для архівного зберігання на біржі. За поданням сторін біржа може видавати завірені копії контракту.

В разі укладення біржового контракту, однією із сторін якого виступає покупець — нерезидент України, оригінали продавця і біржі гасяться уповноваженою біржею особою штампом або надписом “Копія”. Підставою для митного оформлення експорту продукції є тільки оригінал покупця. Інформація щодо оформлених контрактів вноситься в журнал реєстрації контрактів. За реєстрацію укладеної угоди біржа може встановлювати реєстраційний збір, що не може перевищувати 0,5 відсотків суми угоди з обох сторін, з урахуванням всіх податків, які встановлені на території України. Біржа самостійно визначає сторону або сторони, що оплачують державне мито за реєстрацію угоди згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” (7-93). В разі відсутності у біржовому контракті відомостей щодо прав, зобов’язань та відповідальності митному оформленню експорту продукції, декларування може виконати тільки продавець цієї продукції самостійно або через митного брокера. В разі відсутності положень щодо митного оформлення експорту продукції у договорі на брокерське обслуговування продавця сільгосппродукції, при відмові продавця взяти участь в зовнішньоекономічному оформленні відповідальність за наслідки несе біржовий посередник, який уклав договір на брокерське обслуговування продавця. При оформленні біржового контракту, стороною (сторонами) якого є нерезидент (нерезиденти) України, ціна біржової угоди зазначається в іноземній валюті. Перерахування здійснюється за курсом НБУ на день проведення торгів. Розрахунки за цими контрактами здійснюються в іноземній валюті.

85. Договірне регулювання відносин у сфері заставної закупівлі зерна.

86. Договірне регулювання відносин у сфері складського зберігання зерна.

87. Договірне регулювання відносин у сфері закупівлі зерна до інтервенційного фонду.

заставні закупівлі сільськогосподарської продукції є новим інструментом, який є характерним саме для аграрного законодавства, оскільки найбільш повно враховує та встановлює баланс між індивідуальними інтересами та інтересами суспільства в цілому.    Сутність заставних закупівель полягає ось у чому. Згідно з ч. З ст. 52 Закону України від 4 липня 2002 р. "Про зерно та ринок зерна в Україні", до 31 березня відповідного поточного року у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, затверджуються заставні ціни на зерно, тобто на зерно майбутнього врожаю. Заставна ціна зерна (ціна підтримки) — це гарантована державою ціна зерна, яка відшкодовує середньогалузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва.    Після затвердження заставних цін на зерно врожаю певного року відповідно до ст. 61 цього Закону Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна, яким призначено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 червня 2003 р №374-р. ДАК "Хліб України", та уповноважені із забезпечення заставних закупок зерна до 1 липня поточного року повідомляють у засобах масової інформації чи спеціальних виданнях про обсяги закупівель заставного зерна та заставні ціни. Сільськогосподарські товаровиробники, які виявили бажання укласти договір заставних закупок зерна, направляють відповідну заявку Державному агенту із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженому із забезпечення заставних закупок зерна. Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забезпечення заставних закупок зерна протягом 5 днів після отримання заявки повідомляє сільськогосподарського товаровиробника про її прийняття або відхилення. У повідомленні про прийняття заявки Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забезпечення заставних закупок зерна вказує також місцезнаходження зернового складу, до якого сільськогосподарський товаровиробник повинен доставити зерно за свій рахунок.    За ст. 47 зазначеного Закону, сільськогосподарські товаровиробники, здійснюючи заставні закупки зерна на підставі укладених договорів заставних закупок зерна, передають зерно зерновим складам, які приймають його на зберігання згідно з укладеними договорами з Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженим із забезпечення заставних закупок зерна, а останні протягом 3 банківських днів перераховують сільськогосподарським товаровиробникам плату за нього в повному обсязі за заставною ціною. Зберігання заставного зерна є строковим. Перебіг строку зберігання заставного зерна у зернових складах починається з приймання цього зерна на зберігання після 1 липня поточного року, але не може тривати довше, ніж до 1 березня наступного року. Протягом цього строку сільськогосподарські товаровиробники мають право витребувати заставне зерно у порядку, передбаченому цим Законом.    Сільськогосподарські товаровиробники, згідно зі ст. 56 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", мають право розпоряджатися заставним зерном лише після повернення отриманих за заставною ціною коштів та відшкодування зерновим складам витрат за зберігання зерна за час його фактичного зберігання. Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарський товаровиробник не витребував заставне зерно для подальшого продажу, воно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність. Витрати зернових складів за зберігання такого зерна відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету.    Як бачимо, держава в особі Кабінету Міністрів України, встановлюючи мінімально гарантовані ціни на зерно, які є складовою політики ціноутворення в Україні й спрямовується на підтримку виробництва зерна, забезпечує сільськогосподарському товаровиробнику мінімальний дохід від його діяльності задля забезпечення відшкодування ним середньогалузевих витрат на виробництво та забезпечення мінімального прибутку, достатнього для відтворення виробництва.    За обраною концепцією, створений механізм не повинен позбавити сільськогосподарських товаровиробників свободи у виборі партнерів для реалізації власної продукції, тому що до закінчення терміну дії договору за ними зберігається право витребувати здане у зерновий склад зерно, попередньо повернувши Державному агенту із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженому із забезпечення заставних закупок зерна отримані ним кошти при заставі зерна та відшкодувавши витрати зерновому складу за зберігання такого зерна відповідно до умов ст. 58 зазначеного закону.    З моменту введення в дію Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" Кабінет Міністрів України застосовував різні способи визначення заставних цін. Так, 2002 р. заставні ціни на зерно базисних кондицій визначалися на рівні 50% середньозваженої ціни, яка складеться на біржовому аграрному ринку на момент укладення угоди про заставну закупівлю зерна ( див.: постанова від 29 квітня 2002 р. № 590 "Про визначення заставних цін та фінансове забезпечення заставних закупівель зерна"). На період з 1 липня 2003 р. до 1 березня 2004 р. рівень заставних цін однієї тонни зерна базисних кондицій був визначений Кабінетом Міністрів України встановленням твердих цін для різних найменувань зернових культур, їх класу або групи ( див.: постанова від 3 липня 2003 р. № 1030 "Про встановлення рівня заставних цін на зерно").    Міністерством аграрної політики України видано наказ від 11 червня 2002 р. № 156 "Про затвердження Примірної форми договору про заставну закупівлю зерна в сільськогосподарських товаровиробників", яким затверджено відповідну примірну форму договору. Ця форма договору має застосовуватися з урахуванням положень ст. 60 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якою визначено істотні умови договору заставних закупок зерна. Такими є: найменування заставного зерна; термін договору заставних закупок зерна; ціна на заставне зерно; кількість заставного зерна; ціна зберігання; відповідальність сторін; страхування ризиків випадкової загибелі та пошкодження заставного зерна. Згідно зі ст. 638 ЦК такий договір вважається укладеним і, відповідно, має певні правові наслідки, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов такого договору.    Застосування заставних закупівель сільськогосподарської продукції є можливим також щодо інших видів продукції. Слід згадати, що вперше заставні закупівлі зерна згадуються в Указі Президента України "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна", яким передбачено подолання негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу і цін на зерно і хлібопродукти шляхом впровадження механізму заставних закупок зерна, який передбачає закупку зерна у сільськогосподарських товаровиробників в сезон збирання за заставними цінами та гарантування їм права наступного продажу цього зерна за ринковими цінами в разі перевищення заставних цін за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна, а також кредитування заставних закупок зерна, а починаючи з 2001 р. — їх бюджетне фінансування.    Надалі законодавець у ст. З Закону України від 18 січня 2001 р. "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" як механізм цінової політики і підтримування доходів виробників сільськогосподарської продукції визначає можливість спрямовувати на забезпечення відтворення виробництва сільськогосподарської продукції на основі запровадження заставних цін (цін підтримки), регулювання доходів через систему державних дотацій та субсидій. Отже, такий підхід відкриває шлях у майбутньому для ширшого і, бажано, гнучкішого застосування такого механізму забезпечення прав сільськогосподарських виробників, як заставні закупівлі їх продукції.

88. Договірне регулювання реалізації сільськогосподарської продукції через Аграрний фонд.

89. Договірно-правове регулювання реалізації олійних культур.

З метою задоволення потреб у продовольстві держава дає сільськогосподарським товаровиробникам відповідне за­мовлення. Завдяки цим замовленням забезпечуються продо­вольством міністерство оборони, міністерство охорони здо­ров'я, міністерство внутрішніх справ, обновляються і попов­нюються державні запаси. На основі цих замовлень дочірні підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб Украї­ни" з однієї сторони та сільськогосподарські товаровиробни­ки (КСГП, ВСГК, АСГТ, ДСГП та селянські (фермерські) господарства) з іншої, укладають договори на закупівлю пше­ниці, жита, ячменю, гречки, проса, сої і олійних культур (на­сіння соняшнику, рапсу) та ін. Аграрно-договірні правовідно­сини, які виникають при цьому, є предметом аграрного пра­ва, а за своєю економіхо-прзвовою сутністю розглядаються як господарчо-підприємнцькі відносини.

Суспільні відносини щодо закупівель зерна і олійних куль­тур мають важливе значення, вони потребують державно-правового врегулювання на рівні законів і підзаконних актів. З цією метою Кабінет Міністрів України 12 листопада 1993 р. прийняв постанову "Про Державний контракт і державне за­мовлення на сільськогосподарську продукцію, сировину і продовольство на 1994 р." і "Про порядок формування та розміщення державного контракту і державного замовлення у

1994 році". Останньою передбачено, що підприємства неза­лежно від форм власності можуть подавати органам держав­ної виконавчої влади, які формують державний контракт і державне замовлення, пропозицію про включення їхньої про­дукції в обсяг майбутніх закупівель. При цьому має бути письмове підтвердження держзамовником потреби в цій про­дукції та наявності коштів на її оплату виконавцем держ­контракту і щоб держзамовлення забезпечувалось матеріаль­но-технічними ресурсами. Для укладання договору до сторін доводяться обсяги держконтракту і держзамовлення.

90. Договірні відносини у сфері виробництва і реалізації цукру.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру.

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 р. "Про регулювання ринку цукру" встановле­но загальну квоту поставки цукру на внутрішній ринок для задоволення внутрішніх потреб держави, визначено порядок формування і розміщення квоти на виробництво цукру, який поставляється на внутрішній ринок.

Загальна квота поставки цукру на внутрішній ринок (за­гальна квота на цукор) — максимальна кількість цукру, яка має бути поставлена на внутрішній ринок з 1 вересня поточ­ного року до 1 вересня наступного року. Під час визначення загальної квоти на цукор враховуються такі критерії:

— місткість внутрішнього ринку цукру (обсяги цукру, які можуть бути реалізовані протягом одного року з урахуванням попиту);

— роздрібна ціна на цукор та закупівельна ціна на цукрові буряки;

— виробництво цукру в середньому за останні три роки, імпорт його та цукровмісних продуктів;

— рівень платоспроможності населення;

— рівень попиту на цукор (обсяги цукру, що забезпечені платоспроможністю населення).

Загальна квота на цукор визначається Міжвідомчою комі­сією з питань регулювання ринку цукру. Цукор, вироблений понад загальну квоту, підлягає вільній реалізації лише за ме­жами держави. Обсяги поставок цукру на експорт виробники визначають самостійно з урахуванням необхідних ресурсів для виконання зобов'язань за загальною квотою.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. (дію постанови продовжено до 31 березня 1999 р. згідно з постановою Кабінету Міністрів від 28 січня 1999 р.¹) на виконання ст. 2 Протоколу від 14 листопада 1997 р. до Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про вільну торгівлю від 24 червня 1993 р. та Прото­колу між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 26 грудня 1997 р. про механізм поставок українського цукру білого, який ввозитиметься у 1998 році на територію Росій­ської Федерації без обкладення митом запроваджено режим ліцензування цукру білого, що походить і поставляється з те­риторії України на територію Російської Федерації у 1998 р. без обкладення митом у межах квоти, встановленої за домов­леністю з Російською Стороною. Експорт цукру до Росій­ської Федерації в межах квоти здійснюється на основі ліцен­зій, виданих Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі, з терміном дії не більш як 90 календарних днів, згід­но з договорами купівлі-продажу за попереднім погодженням заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності із Мініс­терством АПК в порядку, визначеному чинним законодав­ством. Даною постановою передбачається також встановлен­ня індикативних цін на зазначений цукор білий без обкладен­ня митом в межах квоти.

91. Особливості договірного регулювання відносин у сфері реалізації сільськогосподарської продукції на світових аграрних ринках.

Зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів агробізнесу потребує комплексного правового регулювання. Юридичне визначення цього поняття, його видів та форм здійснення да­не у чинному законодавстві України. Відповідно до ст. 1 За­кону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", такого виду діяльність — це діяльність суб'єктів бізнесу України та іноземних, що побудована на взаємовідносинах між ними, та має місце як на території України, так і за її межами.

3. Правові засади зовнішньоекономічної діяльності суб'єк­тів агробізнесу визначені у законах України "Про зовніш­ньоекономічну діяльність", "Про підприємства в Україні", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про селянське (фермер­ське) господарство" та в інших законодавчих і нормативно-правових актах.

Суть основних принципів зовнішньоекономічної діяль­ності сільськогосподарських та агропромислових товарови­робників розкрита в ст. 2 Закону України "Про зовніш­ньоекономічну діяльність". Суб'єкти агробізнесу вправі доб­ровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки та здійсню­вати їх у будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України. Юридичні особи незалежно від форм власності, а також підприємці в системі АПК є рівними перед законом при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності забезпечу­ється тільки законами України і забороняється застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, які у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоеконо­мічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встанов­лені законами України. Держава забезпечує рівний захист ін­тересів усіх суб'єктів на її території згідно з законами України та за кордоном згідно з нормами міжнародного права; захи­щає державні інтереси України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов міжнарод­них договорів та норм міжнародного права, підписаних дер­жавою. В Україні не допускається обмеження прав та дискри­мінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі іноземних суб'єктів господарювання за формами влас­ності, місцем розташування чи іншими ознаками, якщо це прямо не передбачено в законі.

4. Коло суб'єктів агробізнесу, які можуть бути учасниками зовнішньоекономічних відносин у процесі здійснення своєї виробничо-господарської і фінансової діяльності наведено у ст. З Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", ними можуть бути:

— фізичні особи — громадяни України, іноземні громадя­ни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздат­ність і дієздатність згідно з законами України і постійно про­живають на території України;

— юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (під­приємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посеред­ницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фі­нансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської ді­яльності;

— об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридич­них осіб, які не є юридичними особами згідно з законами Ук­раїни, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не за­боронено здійснювати господарську діяльність;

— структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юри­дичними особами згідно з законами України (філії, відділен­ня, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

— спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської ді­яльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

— інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені за­конами України.

правові форми зовнішньоекономічної діяль­ності суб'єктів агробізнесу визначені в чинному законодав­стві України. Серед них можна назвати:

— зовнішньоекономічний договір (контракт);

— інвестування розвитку АІІК.

Так, наприклад, експорт-імпорт товарів, виконання робіт, надання послуг, бартерні та лізингові операції реалізуються шляхом укладення і виконання зовнішньоекономічних контрактів. Суб'єкти агробізнесу мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які пря­мо чи у винятковій формі заборонені законами України. Зокрема, не може бути предметом зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу земельна ділянка на території Ук­раїни, оскільки чинним земельним законодавством України іноземні фізичні і юридичні особи не можуть мати у власності земельні ділянки. Основні правові вимоги щодо укладення зовнішньоекономічного контракту закріплені у ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та в інших нормативно-правових актах.

Зовнішньоекономічна діяльність у формі інвестицій ви­значається в Законі України "Про режим іноземного інвесту­вання" та в інших законодавчих актах. Найпоширенішою формою інвестицій є створення спільних підприємств за участю іноземних юридичних і фізичних осіб.