2.2. Типи номінацій звукових позначень

Слово – номінативна одиниця, що представляє собою звукове вираження поняття про предмет або явище об’єктивного світу.

Найменування може формуватися на основі звуконаслідування чи використання звукової символіки. Чуттєві образи декодуються у звуки, а знаки семантично розгортаються, поширюються у фрази та речення.

Звуки оточуючої дійсності різноманітні за своїм складом, тривалістю, складністю. Всі ці акустичні особливості реальних звуків знаходять своє відображення в уявленнях про них і в звукових оболонках звуконаслідувань.

Подана класифікація розподіляє номінації звукових проявів таким чином:

1. Cпонтанні звуки.

1. 1. Фізіологічні шуми:

але, ве, га, хе, го, ха, ге, хи, хо…

«кохи» – вигук, що передає кашляння, [кахикати];

«ких» – імітація сміху, [кихкати];

«голь - голь» – вигук, що передає ковтання людиною рідини, [голькати]: п’ючи, шумно ковтати;

колкати; ковтати; пчихати; хихикати; ікати; плямкати; гоготати.

1. 2. Емоційні вияви:

ай, ах, ач, ой, ох, ей, ех, еч, гай, гей…

«вай» – вигук болю, страху, горя, [вайкати]: жалібно кричати;

«ого» – вигук здивування, невдоволення, радості;

«ач» – уживається для здивування, докору, невдоволення;

«ба» – здивування, здогад;

«хо - хо» – виявлення задоволення;

«тьху» – уживається для негативної оцінки чи характеристики кого -, чого - небудь.

2. Голосові сигнали.

2.1.Звертання до людини: а, ш, цить, цур, люлі; гей; на;

«тс» – уживається як прохання чи наказ замовкнути, не порушувати тиші, [тсикати];

«цур» – уживається для заборони торкатися чого - небудь, привласнювати що - небудь, робити щось;

шикати, сикати, цикати, амкати.

2.2. Голосові сигнали до тварин: пс, но, на, ня, брись, гей, ниць, цу, усь, кось, бир, вуть;

«цу - цу» – уживається для підкликання собак;

«ціп - ціп» – кликання курчат;

«цоб» – вигук, яким волів повертають ліворуч.

Представлені нами номінації утворені звуконаслідувальним шляхом від вигуків. Однак можливий і зворотній процес. Наприклад, коли від дієслова утворюється вигук [кс - кс], яким нацьковують собак. Це є результатом редукції давнішого «куси», «кусай», формою наказового способу від дієслова «кусати».

3. Звуконаслідування.

3.1.Звуконаслідування видових голосів тварин:

ме, бе, ве, ко, вур, му, няв, мурк, форк, тьох, сюр, пугу, цвірінь, цінь, тень, ква, гав.

«вур-вур» – вуркотати;

«ве» – вигук для відтворення крику ведмедя; [вейкати]: ревіти по -ведмежому;

«бжж» – передає дзинчання комах; [бжуніти]: дзвинчати, гудіти;

цвірчати, стрекотати, цвірінькати.

3.2.Звуконаслідування звуків неживої природи:

буль, кап,чвирк, чвах, жвах, пшик, клаць, хрусь, брень, брясь, дзвін, рип, геп,трах, бех,скрип, гуп, бах.

«бурх» – вигук, яким передається порив вітру, удар хвилі, падіння предмету у воду; це є результатом видозміну звуконаслідування «бух» (бухати); [бурхати]: бушувати, жбурляти, вилітати (про воду, дим);

«грюк» – на позначення стуку;[ грюкати];

«лусь» – для передачі тріску, хлюпання, удару; [лусчати];

«бух» – вигук, що передає звук падіння, глухого удару, пострілу; [бухкати];

«дзор - дзор» – передає брязкіт; [дзоркати];

«дзюр» – передає дзюрчання води; [дзюрити] – текти струмком; [дзюрчати] – текти з шумом;

«жвях»; [жвяхтіти] – про мокре взуття;

«жбух» – передає раптове виливання великої кількості рідини; [жбухати];

«кльоц»;[ кльоцати] – рубати сокирою;

«лю»: вигук, що імітує хлюпання води; [люльотіти] – дзюрчати, текти.

«гу» – для відтворення гудіння вітру;

«киц»;[ кицати ] – підкидати, трясти (при їзді по камінню);

«брень» – передає звучання струни; [бриніти, бренькати];

«тюк»; [тюкати] – злегка постукувати;

тріщати, клекотати, плюскати, шарпати, тарахкотіти, шелестіти, рубати.

Далі представлені вигуки на позначення звуків неживої природи, які стають іменними словами, тобто субстантивуються і виступають синонімами до слів:

«грюк» – стук, гуркіт, шум, часта стрілянина;

«гук» – звук, крик, гомін, грюкіт;

«дзюр» – джерело.