2.1. Репрезентація звукового простору мовними засобами

Світ, який нас оточує, наповнений звуками. Кожен із звуків несе у собі конкретну функцію, та людина по - різному реагує на них. Людина здатна сприймати та розрізнювати звуки на рівні 16 000 – 20 000 Гц. Цей діапазон відповідає 10 – 11 октавам. Разом із тим, окрім слуху, для пізнання світу надано 5 видів відчуттів (зір, смак, нюх, дотик). Відсутність чи втрата одного з них посилює інші, що також впливає на творення своєрідної картини світу. Так, наприклад, відбувається покращення слуху на фоні відсутності зору.

Слух виконує ряд завдань: він може виступати у ролі застереження від небезпеки, допомагає сприйняти звукову інформацію чи оволодіти знаннями, використовується у соціальній комунікації, а також може викликати сильні почуття. Тож є такі звуки, які вимагають негайних дій, аби врятувати своє здоров’я чи навіть життя.

О. О. Потебня подає у праці «Думка та мова» таку схему виникнення звуку: зворушення слухових нервів > виникнення уявлень у душі > фізіологічна необхідність відображення у діяльності голосових органів внутрішніх станів душі загального характеру [20; 75 - 80].

Звук, який вимовляє людина, сприймається нею самою, а образ звуку, який завжди слідує за образом предмета, поступово із цим предметом асоціюється. Таким чином виникає слово, яке може бути зрозумілим для мовця тільки тоді, коли воно на вустах іншого. Це означає, що мова створюється спільними зусиллями багатьох, а суспільство передує появі мови.

Звук – слухове відчуття, яке визвано механічними коливаннями; те, що людина чує, сприймається за допомогою органа слуху. В етимологічному словнику слово «звук» (зі старослов’янської зв къ) утворене за допомогою суфікса – къ від основи zvьn – eti «дзвеніти» [42].

Значну роль у творенні звукових оболонок слів у різних мовах світу грає звуконаслідування. Є мови, у яких наслідування різним звукам та шумам дуже розвинуте. До цих мов відноситься, наприклад, чуваська, у якій представлені такі звуконаслідування, як дрижання скла; шум снігу, що сповзає; краплі дощу; шум вітру у лісі; легке тріщання льоду.

Отже, номінація в таких мовах має більш деталізований характер, на відміну від української чи російської мов, де такі слова представлені вигуками:

• туп, тупу - туп: (звук від ходіння, бігу);

• кап - кап:(звук капання);

• бах: (звук удару, пострілу);

• дзень, дзінь - дзінь: (короткий дзвін при ударах по металу, склу).

Неважко помітити, що вище наведені слова одно - чи двоскладові. Адже це слова, які перші імпульсивно та раптово з’являються майже несвідомо у голові мовця, які викликані уривчасто чи коротко матеріальним (природнім) світом, при цьому повторюючи та відтворюючи звуки дійсності.

Похідні звуконаслідувальні дієслова зустрічаються значно частіше іменників. Наприклад, щебетати, цвірінькати, шепотати, бриньчати, каркати, шльопати, дзинчати, шкрябати, клекотати, тукати, кудахкати, капати, гавкати, фуркати, плямкати.

Дієслово говорити також є звуконаслідувальним (від звуків у горлі *gol - gol) [42] .

Звуконаслідувальне слово виникає спонтанно, а згодом на його основі формується похідне . Наприклад, «тупіт» (туп - туп), «капіж» (кап - кап), «каркання» (кар - кар), «цвірчання» (цвір - цвір).

Природні звуки, що утворюються тваринами, – звуки не артикульовані та невимушені. Поряд із багатьма іншими залишками попередніх періодів загальнолюдського розвитку збереглася здатність асоціювати поведінку тварин з людьми, наділяти їх, наприклад, людською мовою чи навпаки (на людину переносять ознаки тварин). Тож подібно тому, як живопис зображує предмет, як він чується вуху, (тобто дає тільки звуки, опускаючи усі інші ознаки), у російській мові від «ку - ку» виникла похідна назва «кукушка».

Гелгати, гегекати (про гусей: ге - ге - ге);

кувікати, хрюкати (про свиней: куі - куі; хрю - хрю);

цвірінькати (про горобців: цвірінь - цвірінь);

цвірчати (про цвіркунів: цвір - цвір);

гавкати (про собак: гав - гав);

курликати (про журавлів: курли - курли).

Вважається, що при творенні звукової оболонки слова зазвичай використовується одна із найбільших ознак предмета, явища чи процесу, яка виступає у ролі об’єкта найменування.

Однак виникає проблема, що саме слід розуміти під суттєвою ознакою, в якому відношенні вона є суттєвою. Так, наприклад, російське слово «река» пов’язане із грецьким словом «текти», але готська назва річки пов’язана із латинським «вода». Але ж воду можна знайти й у річці, і в озері, і навіть у великому болоті.

З німецької Schwan - «лебідь» - означає «той, хто видає звуки», а в російській мові походить від «белый». Але ж у цій же мові «белый» є основною ознакою для називання: «берёза».

Це свідчить про те, що відбір ознаки проходить у мові стихійно, без заздалегідь обміркованого плану, і можуть бути обрані ознаки, виокремлююча здатність яких досить слабка.

Російський «соловей» походить від «соловый» (чи жовтувато – сірий); з німецьким «Nachtigall» пов’язано Nacht «ніч» та gallen «співати». У таджикській мові у слові «булбул» (соловей) за основу береться звуконаслідування, порівн. з «булбулак» (дитяча глиняна флейта).

Тож під час процесу творення слів людської мови великого значення набуває проблема вибору. Роль вибору обумовлена рядом обставин, які відносяться частково до фізіологічних особливостей людини, а також до функцій і механізмів мовлення.

Систематизація відібраного нами матеріалу дозволяє запропонувати таку послідовність. Тобто розглядати звукові позначення на різних підставах: за ознаками, за функціями, за матеріальною природою.

Звуки живої та неживої природи.

Серед розмаїття звуків, з якими зустрічаємося щодня в навколишньому середовищі, одні з них утворюються живою природою, інші – неживою. Живі організми здатні утворювати характерні звукові комбінації, в той час як в неживій природі поява звуків спричинена механічними діями. Відповідно до цього можна виділити звуки, які відносяться до живої чи неживої природи.

Нежива: стукотіти, бахати (про звук пострілу), хльостати, брязкати, дзинчати, грюкати, бурхати, гудок корабля, включення / вимкнення сигналізації, брязкіт скла, дзеленькіт дзвоника, дзвякання залізних предметів, звуки різних інструментів (звуки бормашини, фортепіано, пилки).

Жива (біологічні):

- тваринного та рослинного світу: бриніти (бджоли, комарі, мухи); щебетати; джерготання птахів; квилиння лебедів; ячання чайок; гавкання собаки, лисиці; курликання журавлів; капіж; дзюркіт струмка; виверження вулкану, шелест листя ;

• людей (артикульовані та не артикульовані): звуки плачу, сміху, голосіння, плямкання, хрумкоту, кашляння, мовлення.

Звуки, які є спільними не тільки для тваринного та рослинного світу, але й притаманні людям: тупіт (копит, ніг), свист (вітру, людини), шум (гаю, натовпу), плескіт (хвиль, долоней), тріск, вий, спів, шкребіт, крик.

Група дієслів, спільною семою яких є позначення одноманітних дрижачих повторюваних звуків, але диференційними семами є та чи інша характерна ознака (звук скла відрізняється від металевого звуку чи звуку дерева, каміння):

• бриньчати (про струну);

• дзинчати (скло, посуд);

• дзвякати (доволі неприємно – про звук залізних предметів);

• брязкати (про звук металу, скла, посуду);

• дзеленчати (про дзвоник, скляні і такі інші предмети).

За акустичними ознаками (висота, сила, темп, тембр).

Гучні: кричати, тарабанити, зіпати, верещати, бовкати.

Тихі: пищати, сюрчати, муркотати, дмухати, тюпати, шепотати, мимрити, шикати, шемрати, шушукати.

В академічній музиці вокалістів розрізняють за різними параметрами, залежно від характеристик вокалу. За тембром та голосовим діапазоном вокалістів виділяють п’ять основних видів голосу.

Жіночі голоси:

• сопрано, найвищий голос;

• меццо - сопрано, середній;

• контральто, низький у хоровій музиці;

• альто, найнижчий.

Чоловічі голоси:

• тенор, найвищий;

• баритон, середній;

• бас, найнижчий.

Також звуки можна розподілити на глухі та дзвінки.

Глухі: хрокати, шурхати, шемрати, мимрити, шепотіти, шльопати, шерхати, шикати, шушукати.

Дзвінкі: сюрчати, бриньчати, дзвякати, бамкати, дзеленькати, брязкати, дзвеніти.

Вигуки та звуконаслідувальні похідні:

• плямкати – прицмокувати під час жування;

• чхати – мимоволі судорожно видихати повітря носом і ротом, видаючи різкі звуки, шум;

• хрумати – видавати хрумкіт під час розжовування їжі;

• хропіти – видавати хриплі звуки уві сні;

• чвохтіти (чавкати);

• кашляти;

• дмухати – дути ротом;

• хукати – дути у руки на гаряче.

Позначення, що вказують на джерело звуку:

• звуки навколишньої природи: шум прибою, водоспаду, вулкану, співи птахів, дзюрчання води, шум вітру, дощу, звук розряду блискавки, вій хурделиці;

• звуки праці: свист коси; скрип млину; стук молотка, кувалди, сокири; звук мотору;

• звуки різних інструментів: звуки бормашини, фортепіано, пилки, затвору фотокамери, перфоратору, напилку, дрилі;

Особливу роль відіграють звуки із національною специфікою. Такими є звуки народних музичних інструментів (струнних, клавішних, духових, ударних, смичкових). Наведемо декілька прикладів:

Україна:

• Гудок – струнно - смичковий інструмент;

• бандура;

• чотириструнна кобза;

• цитра;

• трембіта – народний духовий мундштуковий музичний інструмент, рід дерев'яної труби без вентилів і клапанів, інколи обгорнутої березовою корою ;

• гуцульські цимбали.

Греція:

• п’ятиструнна ліра;

• авлос – музичний інструмент типу сопілки з подвійним язичком, за звучанням близький до гобоя ;

• гайда;

• струнні бузуки.

Росія:

• сопель;

• гуслі — старовинний щипковий музичний інструмент, найбільш поширений на Київській Русі;

Грузія:

• чианури;

• саламурі.

Індія:

• віна;

• саранги – смичковий інструмент;

• сарод – струнний музичний інструмент, який виготовляється з дерева, один кінець його округлений і покритий пергаментом;

• дукар;

Румунія:

• най – духовий музичний інструмент, тип флейти з шістьма основними отворами;

• флуер.

Вище зазначені приклади стран та їхніх народних інструментів створюють так звану групу етнічної музики: музика північно- та південноамериканських індійців, циганські пісні,ірландська музика; музика народів Африки (під час гри на різних духових інструментах – флейтах з очерету, трубах зі слонових бивнів та порожнистих стовбурів дерев – музиканти постійно намагаються імітувати інтонацію, тембр та тональність людського голосу).

Ми не можемо навести конкретні приклади звукових позначень за характерними ознаками звуків вказаних музичних інструментів. В текстах вказується тільки на джерело звуку, а читач вже за своїм досвідом уявляє характер звучання.

Звуки темпоральної та просторової локалізації:

• звуки міста: гудіння метро, дзвін трамваю, звуки сигналізації, гомін натовпу, передзвін автомобілів, шум стадіону, звуки підборів по асфальту, звуки на вокзалі чи в аеропорту, гальма автомобіля;

• звуки села: тарахкотіння (возу), цокання підков, скрипіння дверей у сінях, хурчання веретена, трескіт дров, поскрипування млина, звуки свійських тварин (іржання коней - *rъzati, *rъzo – споріднене з гр. – «ревущий»; лат. - rugio, -ire – «ревіти», а також «ригати, ричати»);

• звуки свят : вибух салютів; звуки музики, танців, співів; голосіння, гомін; плескіт долоней; дзеленчання посуду, новорічні дзвіночки ( Jingle Bells), тупотіння, бій новорічних курантів, дзвін бокалів ;

• сучасні звуки: ранішні звуки; нічні звуки; звуки години пік; звук пневматичної гвинтівки; зльоту авіалайнера, гелікоптера; ліфта; бінауральна музика; електронні шуми; ультразвук;

• ретро - звуки: ретро - автомобіль (з гудком), ретро - музика;, годинник із зозулею, свист самовару, звуки грамофонної платівки (грецьке «грама» - запис, «фон» - звук), друкарської машинки, антикварного телефону;

• потойбічні звуки (неземні, невідомі, нереальні): еолова арфа, ієрихонська труба, сирени морські, русальні пісні, звук Аум (в індуїзмі: привів космос до буття), звуки легендарної румунської пташки Майстри (кричить у сутінках й віщує смерть), звук флейти Крішни (був причиною створення світу), звук арфи кельтського бога достатку Дагда (з її допомогою закликав пори року), духова музика в уособленні семи янголів с трубами (віщує про кінець світу в Апокаліпсисі), флейта Пана, погребельна пісня Фенікса (коли її почули тварини, то впали замертво), райські звуки; звуки пекла.

За функціями:

– звуки - символи:

- китайські дзвіночки;

- трембіта (Карпати);

- куранти( Кремля, Біг - Бена);

- гімн;

- метроном;

- колокола Хатині (символ горя, яке принесла війна);

- Бухенвальдський набат (символ - попередження, аби не повторювався такий злочин проти людства, як Друга світова війна);

– звуки - сигнали:

- сигнал SOS – міжнародний сигнал лиха;

- позивні (радіо);

- азбука Морзе – спосіб передачі інформації комбінацією коротких та тривалих сигналів;

- постріл – початок спортивних змагань;

- гімн початок / фінал урочистої події, вшанування пам’яті;

- гонг (у спорті) – початок гри;

- сигнал пожежної сирени, міліції, швидкої допомоги;

- сигнальний пістолет Шпагіна;

- гальма авто та його попереджувальний сигнал;

- у тваринному світі сигнали: крик сови; гудіння джмеля;

- звукові світлофори;

- звуки, які розганяють птахів з вулиць;

- звуки, які скликають тварин (лісництво);

- звуки як зброя (звукова гармата на судні проти піратів);

- сигнальна залізнична петарда – піротехнічний устрій, який подає сигнал машиністу локомотиву;

- відлік часу до початку Нового року, запуску ракети, голосування;

- піонерський горн (при урочистих лінійках, маршах, святах);

- сигнал автовідповідача;

- передзвін перед оголошенням інформації в аеропорту, на залізничному вокзалі;

- шкільний дзвоник та дзвоник у бібліотеці, театрі чи на фабриці означає початок чи кінець роботи;

– магічна функція:

- використання барабанів під час ритуальних дій аби прогнати злих духів;

- страхітливий гул у древніх германців задля залякування ворога;

– волюнтативна функція:

- цілюща, релаксуюча дія звуків дзвону: хворого ставили всередину дзвону, фізичні вібрації якого відновлювали енергетичну цілісність людини;

- звуки важкого року порушують діяльність головного мозку;

- звуки класичної музики (Моцарта, Чайковського), органу, флейти використовуються у психотерапії як заспокійливі;

–естетична функція: насолода від звуків музики чи співу: бінауральні ритми - артефакт роботи головного мозку, у якому діють уявні звуки музики, яку мозок сприймає, хоча реальні звуки відсутні;

Звуки з емоційним забарвленням:

- звуки, які повідомляють про небезпеку, викликають тривогу: сигнал пожежної сирени, міліції, швидкої допомоги; гальма авто та його попереджувальний сигнал; гарчання та гавкіт собак; вий вовка, крик сови; гудіння джмеля;звук розряду блискавки;

- сумні звуки: крики чайок; курликання журавлів; скиглення собак; звук дощу; мінорні музичні твори (наприклад, «Реквієм» В. А. Моцарта);

- веселі звуки: звук фанфар; щебетання птахів; гудіння бджіл; аплодисменти; звуки весільного маршу та маршу перемоги (мажорні); салюти;

- дратівливі звуки: несподівані звуки дзвінка у двері, телефону; хропіння; дзвоник будильника; комариний писк; спів цвіркуна; шкрябання миші; електронні шуми;

- звуки, які є заспокійливими: шум прибою, дощу; трескіт дров у вогнищі; хід годинника; звуки метронома; дзюрчання струмочка, малиновий дзвін.

Слова на позначення звуку, представлені нами у поданій вище класифікації, репрезентують багатство та невичерпність звукового матеріалу, що створює та відображує звукову картину світу.