План
Розділ І. Власний капітал банку
1.1 Сутність власного капіталу банку. Форми, функції і складові власного капіталу банку
1.2 Порядок формування власного капіталу банку
1.3 Інформаційне забезпечення власного капіталу банку
Аналіз власного капіталу банку
2.1 Загальна фінансово-економічна характеристика банку
2.2 Аналіз достатності банківського капіталу
Розділ ІІІ. Удосконалення формування власного капіталу банку
3.1 Вдосконалення джерел формування власного капіталу банку
Вступ
В умовах формування ринкового середовища, спаду промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому.
Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко і ефективно реагувати на нові механізми господарювання, тому актуальність даної теми є очевидною.
В той же час однією з проблем банківської системи в цілому, є досить високий ризик кредитних операцій. По-перше, теоретична недосконалість питання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, по-друге, незадовільний фінансовий стан більшості суб’єктів підприємництва, по-третє, невисока кадрова підготовка працівників банківської системи тощо.
Аналізуючи ситуацію, яка склалася в банківській сфері, можна зробити висновок, що банки зазнають фінансового краху в зв’язку з надзвичайно ризикованою кредитною політикою.
З огляду на існуючи проблеми та ситуацію на грошово-кредитному ринку, питання щодо шляхів вдосконалення кредитної діяльності є досить цікавим. Адже, вивчення джерел і форм забезпечення погашення кредитів, розробка методів зниження питомої ваги неповернених позичок в загальному обсязі наданих кредитів, ефективне використання результатів аналізу наданих кредитів, ефективне управління процентним ризиком, формування банком резерву на покриття можливих втрат за позиками, впровадження якісних форм забезпечення та контролю за цільовим використанням позички справляють регулюючий вплив на банківську діяльність.
Тому з причини складності та багатогранності даної теми, що розглядається, чимало питань потребує поглибленого системного вивчення. Об’єктом дослідження виступає Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».
Предметом дослідження виступає кредитна діяльність ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Метою даної роботи є пошук шляхів вдосконалення кредитної діяльності на базі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»
Виходячи з визначеної мети задачами даної курсової роботи є:
1) розкрити сутність та основні аспекти кредитної діяльності комерційного банку;
2) розкрити поняття кредитного ризику та структури кредитного портфеля;
3) розглянути нормативно-правове забезпечення у сфері кредитування;
4) дати загальну фінансово-економічну характеристику діяльності комерційного банку;
5) провести аналіз структури кредитного портфеля ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»;
6) на підставі проведеного аналізу кредитного портфеля та дослідження грошово-кредитного ринку запропонувати шляхи вдосконалення кредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Методичну та теоретичну основу роботи складають праці українських та зарубіжних науковців (А.М. Мороз, М.І. Савлук, С.Н. Кабушкін, А.О. Мілай, І.М. Парасій-Вергуненко та інші), законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Національного банку України, внутрішньобанківські інструкції та положення. Інформаційну основу складають звітні та поточні матеріали комерційного банку, дані періодичного друку, підручники, посібники, інші джерела інформації [1-12,17,27,38-41,64].
Результати даної дипломної роботи можуть бути враховані банківською установою при розробці своєї кредитної політики, а також висвітлений матеріал буде цікавим широкому загалу фахівців у сфері економіки та фінансів.
Розділ І.
1.1 Капітал являє собою накопичений шляхом збереження запасів економічних благ у формі грошових засобів і реальних капітальних товарів, залучений його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отримання прибутку.
Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Він визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов’язаннями. Згідно П(С)БО власний капітал – частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Сума власного капіталу, відображена у фінансовій звітності, показує лише облікову, а не ринкову вартість прав власників підприємства, оскільки цілком залежить від застосованих методів оцінки активів та зобов’язань підприємства.
Крім того, що власний капітал є основним, початковим та умов-но безстроковим джерелом фінансування господарської діяльності підприємств, а також джерелом погашення збитків підприємства, він є одним з найвагоміших показників, що використовуються при оцінці фінансового стану підприємства, оскільки показує, з одного боку, ступінь фінансової самостійності підприємства (його незалежності від зовнішніх джерел фінансування), а з іншого – ступінь кредитоспроможності підприємства (забезпеченості вимог кредиторів фактично наявним у підприємства капіталом засновників).
Збереження власного капіталу є одним з основних показників якості фінансового менеджменту на підприємстві. Цей показник дозволяє власникам підприємства уникнути ілюзії прибутковості своїх вкладень у випадках виплат їм поточних доходів за рахунок зменшення власного капіталу протягом періоду, за який сплачується дохід.
У порівнянні з підприємствами інших сфер діяльності власний капітал комерційного банку займає незначну питому вагу у сукупному капіталі, приблизно 8 - 10%, тоді як у промислових підприємствах 40 - 60%, до того ж він має інше призначення в банках, аніж в інших сферах підприємництва. Якщо в останніх це - забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств та організацій, то власний капітал комерційного банку слугує перш за все для страхування інтересів вкладників і меншою мірою - для фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності. Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і має перебувати під контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків.
Призначення банківського капіталу виражається в його функціях, до яких відносяться:
1. Захисна: власний капітал слугує насамперед, як уже зазначалося, для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності.
2. Забезпечення оперативної діяльності: є другорядною для власного капіталу банку. Ця функція відчутна на перших кроках діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура і розгортається діяльність (фінансується придбання комп'ютерної та оргтехніки, будівництво (оренда) офісів тощо).
3. Регулююча: через фіксацію розміру власного капіталу регулюючі органи впливають на діяльність банку в цілому.
Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом.
Класифікація власного капіталу:
Залежно від джерел формування власний капітал можна поділити на вкладений капітал і нагромаджений капітал. Вкладений капітал – це капітал, внесений власниками підприємства (статутний капітал, пайовий капітал, додатково оплачений капітал). Сума вкладеного капіталу може збільшуватися також унаслідок конвертування боргових зобов’язань підприємства в акції або частки (паї). Нагромаджений капітал – це капітал, отриманий у процесі діяльності підприємства. Він включає:
– капітал від переоцінки – додатковий капітал, сформований унаслідок дооцінки активів, яка здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством, та відповідно до положень бухгалтерського обліку;
– дарчий капітал – додатковий капітал, отриманий підприємством від інших осіб у вигляді безоплатно одержаних активів (додатково отриманий капітал);
– нерозподілений прибуток – частина чистого прибутку, що не була розподілена між власниками.
У Законі України «Про акціонерні товариства» від 07.08.2011р. №514-17 власний капітал визначається таким чином: «власний капітал (вартість чистих активів) товариства – різниця між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов’язань перед іншими особами». Слід зазначити, що сума власного капіталу – це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників фірми. На суму власного капіталу суттєво впливають усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані при оцінці активів і кредиторської заборгованості, і вона може лише випадково співпадати із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому. Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, оскільки виконує такі функції:
1) довгострокового фінансування – знаходиться у розпорядженні підприємства необмежено довго;
2) відповідальності і захисту прав кредиторів – відображений у балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;
3) компенсації завданих збитків – тимчасові збитки мають погашатися за рахунок власного капіталу;
4) кредитоспроможності – при наданні кредиту, за інших рівних умов перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом;
5) фінансування ризику – власний капітал використовується для фінансування ризикованих інвестицій, на що можуть не погодитися кредитори;
6) самостійності і влади – розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності та впливу його власників на підприємство;
7) розподілу доходів і активів – частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату та майна при ліквідації підприємства.
Терещенко О. О. виділяє такі функції власного капіталу підприємства, які частково дублюють функції попередньої класифікації:
1. Функція заснування та введення в дію підприємства. Власний капітал у частині статутного є фінансовою основою для запуску в дію нового суб’єкта підприємництва.
2. Функція відповідальності та гарантії. Чим більший власний капітал підприємства, зокрема статутний капітал, тим більших збитків може зазнати підприємство без загрози інтересам кредиторів, отже, тим вищою є його кредитоспроможність.
3. Захисна функція показує, яке значення має власний капітал для власників. Чим більший власний капітал, тим краще захищеним є підприємство від впливу загрозливих для його існування факторів, оскільки саме за рахунок власного капіталу можуть покриватися збитки підприємства. Якщо у результаті збиткової діяльності відбувається перманентне зменшення власного та статутного капіталу, то підприємство може опинитися на межі банкрутства.
4. Функція фінансування та забезпечення ліквідності. Внесками у власний капітал, разом зі спорудами, обладнанням, цінними паперами та іншими матеріальними цінностями, можуть бути грошові кошти. Вони можуть використовуватися для фінансування операційної та інвестиційної діяльності підприємства, а також для погашення заборгованості по позичках. Це, у свою чергу, підвищує ліквідність підприємства, з одного боку, та потенціал довгострокового фінансування, з іншого.
5. База для нарахування дивідендів і розподілу майна. Одержаний протягом року прибуток або розподіляється та виплачується власникам корпоративних прав у вигляді дивідендів, або тезаврується (спрямовується на збільшення статутного чи резервного капіталу). Нарахування дивідендів, як правило, здійснюється за встановленою ставкою відповідно до частки акціонера (пайовика) в статутному капіталі. Аналогічним чином відбувається розподіл майна підприємства у разі його ліквідації чи реорганізації.
6. Функція управління та контролю. Згідно із законодавством власники підприємства можуть брати участь у його управлінні. Найвищим органом АТ чи ТОВ є збори учасників товариства, які призначають керівні органи та ревізійну комісію. Фактичний контроль над підприємством здійснює власник контрольного пакета його корпоративних прав. Володіння контрольним пакетом дає можливість проводити власну стратегічну політику розвитку підприємства, формувати дивідендну політику, контролювати кадрові питання. Таким чином, статутний капітал забезпечує право на управління виробничими факторами та майном підприємства.
7. Рекламна (репрезентативна) функція. Солідний статутний капітал (власний капітал) підприємства створює підґрунтя для довіри до нього не тільки з боку інвесторів, а й з боку постачальників факторів виробництва і споживачів готової продукції. Крім того, підприємству із солідним власним капіталом набагато легше залучити кваліфікований персонал.
Власний капітал утворюється двома шляхами:
1) внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;
2) накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.
Сума власного капіталу може збільшуватися внаслідок конвертування зобов’язань, а також збільшення вартості активів, непов’язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів, дарчий капітал).
За формами власний капітал поділяється на дві категорії:
• інвестований (вкладений або сплачений капітал) – це сума простих та привілейованих акцій за їх номінальною (оголошеною) вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення;
• нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами.
За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:
• статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов’язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;
• додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток (непокритий збиток).
Джерелами формування капіталу банку можуть бути:
1. Статутний капітал банку, який, у свою чергу, формується з акціонерного або приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Статутний фонд комерційного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу.
Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного фонду комерційного банку регулюється законами України «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу». Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих акцій. Реєстрація і реалізація банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.
Усі випуски акцій банками типу відкритих акціонерних товариств підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). При повторній емісії банки можуть випускати привілейовані акції. Для отримання права на повторну емісію акцій банк має бути беззбитковим, не підлягати санкціям НБУ, не мати прострочену заборгованість перед бюджетом і кредиторами. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, при наступній - правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії повинен бути затверджений незалежною аудиторською компанією.
2. Резервний фонд комерційного банку. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів в ньому забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку. Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування відновлюються.
3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та інші), які призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку.
Елементом резервного капіталу є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків за операціями банку. Їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають більш конкретне призначення (наприклад, створюються для зниження негативних наслідків у зв’язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку). Загальні резерви створюються з чистого прибутку, що залишається у банку після сплати податків.
4. Нерозподілений прибуток - джерело внутрішнього походження. За своїм змістом він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розширення банківського бізнесу.
Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.
Розмір власного капіталу комерційного банку залежить від таких факторів:
рівня мінімальних вимог НБУ до статутного фонду (це мінімальний розмір статутного фонду, який банк повинен мати сплаченим);
специфіки клієнтури. За значної кількості невеликих вкладників власного капіталу потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників;
характеру активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.
Українська методика визначення капіталу банку і розрахунку його достатності випливає з рекомендацій Базельського комітету. Ці рекомендації були розроблені у грудні 1987 р. Згідно з ними капітал банку поділяють на основний (капітал І рівня) та додатковий (капітал II рівня).
Капітал банку складається з суми основного та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Склад основного та додаткового капіталу, а також відвернень визначається НБУ. При розрахунках розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу, як це визначено міжнародними стандартами. Відрахування (мінусування) вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень.» ст.12 б.о.
Поділ власного капіталу банку залежно від порядку утворення
Головні елементи власного капіталу |
Джерела формування |
Механізм поповнення |
Статутний (акціонерний) капітал |
Емісія власних акцій |
Повторний випуск акцій для збільшення статутного фонду |
Резервний капітал |
Відрахування від прибутку для створення резервного фонду та інших фондів банку (економічного стимулювання, економічного розвитку) |
Величина резервного капіталу встановлюється банком самостійно, він не може перевищувати статутний капітал. Вико- ристовується для покриття збитків банку. Поновлюється з прибутку. |
Нерозподілений прибуток |
Джерело власного капіталу внут рішнього походження. Утворюється в результаті розподілу прибутку. |
Поповнюється новими залишками нерозподі- леного прибутку в кінці року. |
Статутний капітал банку формується відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність», законодавства України та установчих документів банку. Формування і збільшення статутного капіталу банку можуть здійснюватися винятково шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти – в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях. Статутний капітал банку не має формуватися з непідтверджених джерел.
Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов’язання щодо оплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено. Водночас банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче від мінімально встановленого рівня. Капітал банку не може бути меншим від статутного капіталу. Статутний фонд може формуватися лише за рахунок власних
коштів учасників банку.
Для формування статутного фонду банку у формі акціонерного товариства випускаються акції двох видів:
• звичайні акції, власники яких можуть брати участь в управлінні
банку й поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Власники звичайних акцій не одержують дивіденди у разі, коли банк не отримує прибуток, але ж і збитки не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, якщо банк отримує прибуток, то дохід може бути значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками звичайних акцій. У разі ліквідації банку їм нічого не гарантується;
• привілейовані акції, які дають право на отримання
фіксованого розміру дивідендів, що не залежать від отриманого прибутку, власники привілейованих акцій не беруть участь в управлінні комерційним банком. У разі ліквідації банку власники привілейованих акцій мають переваги порівняно з власниками звичайних акцій.
Перший випуск акцій банку має повністю складатися зі звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняються від оподаткування податком на операції з цінними паперами. Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого акціонерного товариства, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури – підвищити відповідальність банків- емітентів перед покупцем цінних паперів і знизити ризики, пов’язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями.
Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. Проспект емісії – це документ, в якому визначаються відомості про випуск і розміщення цінних паперів. Цей проспект готується засновниками банку (при першій емісії) та правлінням банку (при наступних емісіях). У проспекті емісії повідомляється про банк і його фінансове становище, вміщуються відомості про майбутній випуск цінних паперів. Проспект емісії має бути завірений незалежною аудиторською фірмою.
Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов’язання щодо оплати паїв або акцій і
попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено. Банк не може без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче від мінімально встановленого рівня.
Банки здійснюють емісію власних акцій та оголошують підписку на паї відповідно до законодавства України про господарські товариства й цінні папери з урахуванням особливостей – банкам забороняється випуск акцій на пред’явника, і наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.
Банки мають право придбавати власні акції або паї з подальшим письмовим повідомленням Національного банку України про укладені угоди, яке має бути надіслане протягом 5 робочих днів з дати укладення угод. Банкам не дозволяється придбання власних акцій, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень.
Про намір банку придбати загальну кількість власних акцій або паїв у розмірі 10% і більше від загальної емісії банк письмово повідомляє Національному банку України за 15 календарних днів до укладення угод. Національний банк України має право заборонити банку купівлю власних акцій або паїв у разі, якщо це може призвести до погіршення фінансового стану банку. Банк-емітент продає свої акції на первинному ринку безпосередньо або через андерайтерів. Банку дозволяється виступати посередником для купівлі-продажу власних акцій або паїв.
Згідно із Законом «Про банки і банківську діяльність» юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участь у банку або збільшити її таким чином, що така особа буде прямо або опосередковано володіти чи контролювати 10, 25, 50 та 75% статутного капіталу банку чи права голосу придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, зобов’язана отримати письмовий дозвіл Національного банку України. Для отримання такого дозволу заявник повинен надати інформацію, передбачену нормативно-правовими актами Національного банку України, щодо фінансового стану та ділової репутації майбутнього власника істотної участі банку.
Національний банк України приймає рішення про задоволення чи відмову в задоволенні прохання про надання дозволу на придбання або збільшення істотної участі у банку в місячний строк з дня отримання всієї
необхідної інформації.
Відмова у дозволі на придбання чи збільшення істотної участі у банку надається в письмовій формі із зазначенням відповідних підстав. Національний банк України не дає дозволу на придбання чи збільшення істотної участі у разі, якщо:
1) особа, яка придбаває істотну участь, не має бездоганної ділової репутації;
2) відсутні власні кошти у розмірі, достатньому для здійснення заявленого внеску;
3) придбання чи збільшення істотної участі загрожуватиме інтересам вкладників та інших кредиторів банку або розвитку конкурентного середовища у банківській системі.
Якщо особа володіє істотною участю у банку чи збільшує свою участь без одержання письмового дозволу Національного банку України, то останній має право заборонити такій особі прямо чи опосередковано, повністю або частково користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв) та брати участь будь-яким чином в управлінні справами банку.
У разі встановлення заборони користуватися правом голосу відповідно до придбаних акцій (паїв) право брати участь у голосуванні передається довіреній особі, яка призначається Національним банком України за поданням банку. Довірена особа зобов’язана при голосуванні діяти в інтересах кваліфікованого та зваженого управління банком.
Рішення загальних зборів учасників, прийняті з використанням права голосу придбаних акцій (паїв), щодо якого встановлена тимчасова заборона його використання, не мають юридичної сили.
Банки, а також власники істотної участі зобов’язані підтримувати норматив співвідношення між розміром регулятивного капіталу й сумою зважених до ризику активів – адекватності капіталу. Від банків вимагається підтримувати їхній регулятивний капітал на рівні, що становить не менше, ніж 8% зважених до ризику активів і позабалансових зобов’язань. Для банку, що розпочинає операційну діяльність, цей норматив протягом перших 12 місяців має становити не менше, ніж 15%, протягом наступних 12 місяців – не менше, ніж 12%. Національний банк України має також право встановлювати мінімальний коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів. Порядок обчислення нормативу адекватності капіталу банку і мінімальний розмір регулятивного капіталу банку визначаються
нормативно-правовими актами Національного банку України.
У тому разі, коли рівень регулятивного капіталу банку досягне рівня нижче від встановленого Національним банком України, банк зобов’язаний протягом одного місяця, починаючи з дня встановлення факту зменшення рівня капіталу, подати на розгляд Національного банку України план заходів щодо порядку й строків відновлення рівня регулятивного капіталу банку.
Банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл призведе до порушення нормативу адекватності капіталу. В разі, якщо за попередній рік діяльність банку була не прибутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь- якій формі у сумі, що не перевищує 50% від різниці між капіталом банку й рівнем регулятивного капіталу.
Банки зобов’язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансовими зобов’язаннями. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше, ніж 5% від прибутку банку до досягнення ними 25% розміру регулятивного капіталу банку.
В разі, коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, Національний банк України має право вимагати від банку збільшення розміру резервів щорічних відрахувань. Банки зобов’язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно- правових актів Національного банку України.
Комерційні банки створюють також спеціальні фонди. Ці фонди призначені для соціального та виробничого розвитку, їх формують за рахунок прибутку. Цей прибуток створюється у вигляді залишку прибутку після сплати податків і відрахувань у фонди банку. За його рахунок сплачуються дивіденди, а залишок цього прибутку після виплати дивідендів може бути використаний на збільшення статутного капіталу.
Особливою частиною власного капіталу другого рівня є субординований капітал, який охоплює кошти, залучені від юридичних осіб – резидентів та нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу. Субординований борг – це
звичайні не забезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи
капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше за п’ять років, а у разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, що входять до капіталу, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом п’яти останніх років дії угоди.
Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть входити до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку України в разі їхньої відповідності таким критеріям:
– є не забезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;
– не можуть бути погашені за ініціативою власника;
можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;
– дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дає змоги банку здійснити такі виплати.
1.2 Порядок формування власного капіталу банку
1. Статутний капітал банку формується з акціонерного або приватного капіталу банку під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків чи випуску і реалізації акцій. Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного капіталу банку регулюється Законами України «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу». У банках, які мають статус ВАТ, статутний капітал формується шляхом відкритої підписки на акції, у ЗАТ - - шляхом розподілу акцій між засновниками відповідно до їх частки у статутному фонді. Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися з простих акцій. Усі випуски акцій банків типу ВАТ підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). При повторній емісії, який дозволяється тільки після повної оплати акціонерами акцій попередньої емісії, банки можуть випускати також привілейовані акції. Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.00 наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, а при наступній — правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії повинен бути затверджений незалежною аудиторською компанію. 2. Резервний фонд комерційного банку. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплату дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів у ньому забезпечує надійність і стабільність комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим за 25 % регулятивного капіталу, а розмір відрахувань — меншим 5 % чистого прибутку. Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У разі використання коштів з І резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування поновлюються. 3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та ін.) призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку. Елементом резервного капіталу { є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків по операціях банку, їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають конкретніше призначення (наприклад, резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків створюється для покриття безнадійної заборгованості по позичкових операціях). 4. Нерозподілений прибуток — це джерело внутрішнього походження. Створюється як залишок прибутку після виплати дивідендів, відрахувань до резервного та інших фондів. Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам. 5. Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути вилучені з банку раніше 5 років, а у разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 % від його первинної вартості протягом 5 останніх років угоди. Розмір власного капіталу визначається банком самостійно, але з урахуванням таких факторів: 1) вимоги НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу; 2) характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу; 3) специфіка клієнтури. За значної кількості невеликих вкладників власних коштів потрібно менше, ніж за наявності великих вкладників. Українська методика визначення капіталу банку і розрахунку його достатності випливає з рекомендацій Базельського комітету. Ці рекомендації були розроблені у грудні 1987 р. Згідно з ними капітал банку поділяється на: 1) основний (капітал І рівня); 2) додатковий (капітал II рівня). Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. До додаткового капіталу банку належать: 1) нерозкриті резерви (такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку); 2) резерви переоцінки; 3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти; 4) субординований борг. При цьому додатковий капітал не може перевищувати 100 % основного капіталу. Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу І і II рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів, як: акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції; Інвестиції в капітал установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи; кошти, що вкладені в інШ.і банки на умовах субординованого боргу.
1.3 Фінансовий стан банку характеризується такими показниками, як доходи, витрати, прибуток (збиток) — різниця між доходами і витратами, чистий прибуток — після сплати податку. З метою виявлення резервів зростання прибутковості банківської діяльності як джерела формування банківського капіталу, що забезпечує стабільність фінансового стану банку, здійснюється комплексний аналіз його доходів і витрат. Завданням такого аналізу є:
визначення постатейної структури доходів і витрат та їх динаміки;
оцінка виконання фінансового плану або бізнес-плану за показниками доходів і витрат;
виявлення факторів та визначення ступеня їх впливу на зміну доходів і витрат;
коефіцієнтний аналіз доходів і витрат;
аналіз і оцінка рівня дохідності банку та розроблення заходів щодо використання резервів підвищення прибутковості банківської діяльності;
аналіз та оцінка співвідношення активів, пасивів, доходів і витрат з метою прогнозування фінансового стану комерційного банку.
Тому сьогодні актуальним є розроблення методів оцінки, зіставлення та відбору даних, що характеризують результативність діяльності банку, отриманих із різних джерел. Для інформаційного забезпечення аналізу доходів і витрат можна використовувати всі види директивної, нормативної, облікової, фінансової, статистичної, довідкової та методичної інформації. Але базовою інформацією для фінансового аналізу є дані звіту про фінансові результати, який відображає величину дохідних і витратних статей, згрупованих за їх характером та основними напрямами; балансу (з примітками), який розкриває наявність та напрями розміщення фінансових ресурсів банку на фіксований момент часу; фінансового плану, або бізнес-плану, комерційного банку щодо очікуваних доходів і витрат періоду, який аналізується.
Відповідно до законів України «Про Національний банк України» (1999) та «Про банки та банківську діяльність» (2000) фінансова звітність банків складається на підставі Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368 (зі змінами та доповненнями) та Інструкції про складання річного фінансового звіту банків України, затвердженої Постановою НБУ від 26 грудня 2001 р. № 545 (зі змінами та доповненнями). До складу банківської звітності належать: балансовий звіт, звіт про фінансові результати, а також ряд додатків до цих звітів, у яких наведена інформація про структуру активів, зобов’язань та власних коштів банку, ризики, якість кредитного портфеля, а також про інші показники, які є дуже важливими для характеристики фінансового стану банку. Наявність таких додатків дає змогу відобразити звітність українських банків на рівні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності. Завдяки цьому фінансова звітність задовольняє вимоги користувачів інформації поза банком (акціонерів, клієнтів та партнерів банку, НБУ, фінансових органів тощо). Взаємозв’язок між балансом та звітом про фінансові результати проявляється в тому, що активи балансу генерують основну частину операційних доходів, а пасиви — операційних витрат, на аналізі яких ґрунтується оцінювання ефективності банківської діяльності. Для більш детального аналізу фінансових результатів діяльності банку (у тому числі доходів і витрат) як інформаційне джерело можуть бути використані дані звіту про рух грошових коштів та звіту про власний капітал банку, а також дані аналітичного і синтетичного обліку.
Згідно з вимогами нормативних актів НБУ призначенням фінансової звітності банків є створення бази даних, яка дасть змогу реально оцінити показники ліквідності, платоспроможності та дохідності банків і на цій основі визначити їх фінансовий стан — як комплексне поняття, що відображає різні напрями банківської діяльності.
Статті звіту про фінансові результати містять інформацію за такими напрямами:
*процентні доходи і витрати включають доходи за кредитами чи депозитами, за цінними паперами на продаж і за борговими цінними паперами та іншими процентними фінансовими інструментами або витрати, пов’язані з ними;
*комісійні доходи і витрати включають доходи від операцій, пов’язаних із веденням рахунків та касовим обслуговуванням, з іноземною валютою та банківськими металами, від інших наданих або отриманих послуг, або витрати, що стосуються зазначених операцій;
*дивідендний дохід від цінних паперів, які обліковуються в третьому класі Плану рахунків бухгалтерського обліку (цінні папери на продаж та інвестиційні цінні папери — аналітичний рахунок балансовий 6300);
*чистий торговельний дохід включає результат від торгівлі іноземною валютою та цінними паперами, враховуючи резерви під знецінення цінних паперів на продаж;
*загальноадміністративні витрати містять витрати на утримання та експлуатацію основних засобів, нематеріальних активів, амортизацію, збиток від продажу основних засобів, операційний лізинг, витрати на охорону, сплату обов’язкових платежів (крім податку на прибуток) та ін.;
*витрати на персонал містять заробітну плату, витрати на соціальне забезпечення, обов’язкові нарахування премії, винагороди тощо; окремою статтею відображається середня кількість працівників банку протягом року;
*витрати на безнадійні та сумнівні борги включають відрахування до резервів на покриття ризикованих активів (за кредитами, цінними паперами, дебіторську заборгованість тощо);
*непередбачені доходи і витрати включають доходи або витрати, які виникли у зв’язку з подіями чи операціями, що відрізняються від звичайної діяльності банку і не є регулярними, включаючи прибутковий податок на них.
Найважливішим принципом міжнародних стандартів обліку та звітності є принцип відкритості (транспарентності). Відповідно до нормативних актів Національний банк України встановив порядок публікацій комерційними банками у засобах масової інформації звітності про свою діяльність та надання її до НБУ. Передбачається послідовне розширення складу даних, що оприлюднюються банками, та підвищення їх достовірності.
Для отримання більш ґрунтовної оцінки фінансового стану банку рекомендовано проаналізувати не тільки баланс та матеріали звітності самого банку, а й провести дослідження кон’юнктури ринку, оцінити конкурентів, здійснити аналіз фінансового стану позичальників та ін. Крім того, можливості фінансового аналізу ширші, коли вони базуються на побудові різного виду економіко-статистичних та математичних моделей зв’язку, а також узагальнюючих характеристик структури та динаміки. Що стосується кожного розділу балансу та звіту про фінансові результати, то мають бути розраховані:
*відносні величини, які характеризують частку окремих статей у загальному обсязі групи напрямів, що аналізується;
*показники динаміки (абсолютний приріст, темпи зростання, темпи приросту);
*показники, які характеризують вплив зміни суми коштів за кожним напрямом на загальну зміну обсягу групи напрямів, що аналізуються; як зведену характеристику інтенсивності змін можна використовувати інтегральні показники структурних зрушень, зокрема квадратичний коефіцієнт абсолютних структурних зрушень та індекс відмінності.
Оцінка фінансового стану банку базується на аналізі доходів і витрат з використанням таких методів фінансового аналізу:
а) горизонтальний (часовий) аналіз — порівняння кожного напряму доходів або витрат з попереднім періодом;
б) вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури окремих видів, груп або напрямів доходів і витрат з визначенням впливу кожного чинника на результат у цілому;
в) трендовий аналіз — порівняння кожної позиції доходів або витрат комерційного банку з сукупністю попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки обраного показника; аналіз здійснюється на основі фактичних даних за минулі роки, у закордонній практиці використовується період тривалістю не менше трьох років;
г) аналіз відносних коефіцієнтів — розрахунок співвідношення між окремими позиціями активів, пасивів, доходів та витрат або напрямами різних форм звітності з метою визначення взаємозв’язків між показниками.
Доцільно використовувати для аналізу доходів і витрат такі відносні показники:
-коефіцієнти розподілу, що визначають, яку частину від групи абсолютних показників становить той чи інший абсолютний показник фінансового стану;
-коефіцієнти кореляції, які визначають відношення між різними по суті абсолютними показниками фінансового стану або їх лінійними комбінаціями, що мають різну економічну значимість.
Сукупність таких прийомів аналізу дає змогу здійснити кількісне та якісне оцінювання доходів і витрат банку.
Отже, значення аналізу доходів і витрат комерційного банку полягає в ефективному управлінні його дохідністю, тобто у виявленні резервів зростання прибутковості банківської діяльності та формуванні пропозицій щодо використання виявлених резервів.
Розділ ІІ.
2.1
Принципи організації депозитних операцій банку з фізичними
особами.
Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується:
договором банківського рахунку;
договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;
договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;
договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Ощадний (депозитний) сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника сертифіката або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу (депозиту) та процентів, установлених сертифікатом, у банку, який його видав процентний ощадний (депозитний) сертифікат — це ощадний (депозитний) сертифікат, який випущений банком з визначеною процентною ставкою
Умовно можна виділити наступні етапи здійснення депозитних операцій з фізичними особами, що наведені на рис. 1.1.