1.3. Соціальні аспекти екології

Закони соціального життя традиційно розглядалися комплексом суспільних наук. Цент-

ральною ідеєю цих наук є поняття про соціально-економічні формації. Для марксистсько-

ленінської соціології це поняття було самодостатнім, хоча вже наприкінці XIX століття

накопичилося багато фактів, що свідчили про не останню роль у житті та розвитку людського

суспільства біологоекологічних феноменів.

Одними серед перших, хто зробив спробу пов'язати соціальне та біологічне людини,

були соціал-дарвіністи. Однак їхнє трактування еволюції та розвитку суспільства мало

явно вульгарно-спрощений характер, а висновки були політизовані та поставлені на службу

пануючого класу. За цих обставин вже в середині XX століття інтерес до соціал-дарвінізму

різко впав.

Нове життя в проблему співвідношення соціального та біологічного надихнула

публікація в 1975 р. О.УЇлсоном книги «Соціобіологія: новий синтез». Послідовники

О.УЇлсона шукають нові шляхи синтезу соціальних, екологічних та біологічних законо-

мірностей у розвитку людської цивілізації. Завдяки їхнім зусиллям на стику соціальних та

біологічних наук почала формуватися своєрідна «метаекОлбгія» як частина загального

гуманітарного знання.

Основою для розвитку екології як гуманітарної дисципліни є статус людини як

біосоціальної істоти. Людина водночас є і суб'єкт суспільно-історичного процесу, і

біологічна істота, взаємодія якої з природним середовищем підкоряється загальним

екологічним законам. \ ^

/ < ч '-^ Ч

/ ду \ Л Ч

Містком між соціальними явищами та екологічними законами до певної міри послужила

розробка в 30-х роках лауреатом Нобелівської премії К.Лоренцом науки про поведінку

тварин — етології. К.Лоренц зокрема вважав схильність до агресії характерною

особливістю поведінки не тільки тварин, але й людини. Ним же було показано, що навіть

у тварин агресивне начало затушовується так званою «зміщеною поведінкою», коли агресія *

не проявляється у прямих діях, а обмежується ритуальними сигналами та позами. Як

результат —у групах організмів встановлюються стосунки, що сприятливі групі як цілому,

хоча йдуть на шкоду окремій особині. Слід зауважити, що більшості прихильників К.Лоренца

було властиве досить вільне перенесення даних, отриманих під час спостережень за

тваринами, на людське суспільство з ігноруванням соціально-культурного оточення.

За О.УЇлсоном, соціобіологія покликана розкривати біологічні основи усіх форм

суспільної поведінки, включаючи людину. Цю тезу прийняти важко. У поведінці тварин

переважають інстинктивні механізми, поведінка людини знаходиться під домінуючим впли-

вом соціальних законів. Неможливо ставити знак рівності між соціобіологією та соціо-

екологією. Предмет соціоекології як гуманітарного блоку загальної екології інший. Вона

вивчає систему «людина — природне середовище».

Статус людини в цій системі явно був об'єктом еволюції. Тут є як найменше три етапи.

1. Первісна людина, яка була скоріше суспільною твариною і вирізнялася лише

здатністю використовувати знаряддя праці для здобування їжі.

2. Людина епохи рабовласництва та феодалізму використовувала природні ресурси

в основному в непереробленому вигляді. Вона була спроможною вносити в природне

середовище лише локальні зміни, що не займали біосферу в цілому. Роль соціальних

факторів у її житті вперше стає провідною.

3. Сучасна людина епохи науково-технічної революції використовує все різноманіття

природних ресурсів і перетворює їх. Результати її діяльності вносять у біосферу глобальні

зміни. Соціальні закони домінують у розвитку людської цивілізації.

Паралельно цим трьом етапам йшов процес соціальної інтеграції людини. Зростала

роль соціального начала в усій діяльності людини. Соціальні критерії поведінки почали

безумовно домінувати над біологічними.

Еволюція рослин та тварин протягом всього їхнього існування була спрямована на

підвищення ефективності адаптації організмів та популяцій щодо їх середовища. Еволюція

людини виявилася якісно іншою — вона спрямована на вдосконалення здатності добива-

тися автономності людського суспільства від природного середовища, а в ідеалі підкорити

природне середовище своїм потребам. Це зробило актуальним гуманітарний аспект в

екології людини, призвело до необхідності розробки системи етичних критеріїв у

взаємовідносинах людського суспільства з природним середовищем.

Сердцевиною гуманізації та гуманітаризації екології є зміна орієнтації екологічних

досліджень. Гуманістичні ідеї при цьому збагачують біологічний блок екології, а біологічні

підходи ведуть до орієнтації гуманітарних наук на знаходження, в обмін споживчих, нових

критеріїв оцінки стану системи «людина — природне середовище». У результаті екологічна

наука повертається обличчям до людини, а в людському суспільстві зростає роль мо-

рально-етичних цінностей у взаєминах із природою.

Гуманізм визнавав та визнає людину найвищою цінністю. Гуманізація екологічного

знання веде до збереження цієї тези, але трансформує її, визначаючи, що людське роз-

кривається в людині у процесі взаємодії з природним середовищем.

Соціальна роль екології в сучасному суспільстві полягає в орієнтації науково-вироб-

ничих та технічних рішень на їхню відповідність гуманістичній етиці, яка перетворюється

в екологічну етику. Зрозуміло, що керівна роль критеріїв екологічної етики можлива тільки

в демократичному суспільстві з добре розвинутим виробничо-економічним базисом. Досвід

передових країн Західної Європи, США та Канади показує, що екологічна етика і економіч-

на могутність держави можуть йти пліч о пліч.

Етичні критерії виявляються незамінними при вирішенні таких пекучих проблем сучас- •

ності, як можливість зміни клімату великих регіонів Землі, штучна зміна геному людини ме- П

тодами генної інженери, генетичний контроль при заключенні шлюбів і, нарешті, клонування •

людей методами біотехнології. Науково-екологічних критеріїв в цих випадках недостатньо.