Шахрайство та інші злочини:

Розмежування та кваліфікація за сукупністю:

• Якщо обман або зловживання довірою при шахрайстві самі по собі містять склад іншого злочину (наприклад використання підроблених документів…) вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів – стаття 190 та статті 357, 358, 353… Дивись абз. 1 п. 19 П.

Починаючи з ст. 361

• Шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з виконанням ОЕП за загалним правилом охоплюється ч. 3 ст. 190, абз. 3 . п. 19. Якщо ж таке втручання призвело до витоку, втрати, підробки інформації,.. такі шкідливі наслідки для ЕОМ комп’ютерних мереж складом шахрайства не охоплюються і повинні кваліфікуватись окремо за нормами розділу XVI.

Класифікація дій владою і службовим становищем. Медики, які видають за гроші справки. Слідчі збираються домовитись з експертами, щоб не передавати дійсні докази. Очевидно, тут наявна конкуренція статті 190 (яка більш точно визначає спосіб) і ч. 2 ст. 191 (яка конкретизує специфіку суб’єкта), отже конкуренція двох спеціальних норм. Така конкуренція повинна вирішуватись на користь більш небезпечного складу – ч. 2 ст. 191.

Якщо ж службова особа зловживаючи владою чи становищем заволодіває правом на майно, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – ст.. 190 і ст.. 364. (ст. 191 не передбачає як предмет злочину право на майно).

2. Шахрайство слід відмежовувати від хабарництва. Отримання майна службовою особою з умовою виконання будь-якого зобов’язання, яке винна особа і не збиралась виконувати слід кваліфікувати як шахрайство (абз 1 п. 18 постанови).

Якщо службова особа отримує незаконну винагороду за дії, які виходять за межі її компетенції, вчинене не може кваліфікуватись як одержання хабара і за наявності обману становить шахрайство.

Підхід до кваліфікації дій службової особи, яка отримує винагороду начебто для передачі будь-кому як хабара і не має наміру її передавати (див. абз. 1 п. 11). Якщо особа заволодіває майном, свідомо скориставшись помилкою потерпілого, то вчинене не можна кваліфікувати як шахрайство. У деяких випадках, а саме (коли майно становить особливу історичну, наукову, культурну чи художню цінність) вчинене може кваліфікуватись за ст.. 193.

Стат. 191. Особливості ЮСЗ.

1 ) У статті 191 передбачено 2 відносно самостійних склади злочину:

• У ч. 1 привласнення чи розтрата чужого майна (яке було ввірено особі чи перебувало у її віданні)

• У ч. 2 – привласнення, розтрата чи … шляхом зловживання… службовою особою…

2 ) З об’єктивної сторони дії розписані як розтрата і привласнення є дуже подібними і важко розмежовуються. У теорії таке розмежування ще з радянських часів відбувалось з використанням 2 термінів:

• Для привласнення («удержание» і розтрати «издержание». Такий підхід є не дуже вдалий, оскільки момент закінчення розкрадання пов’язувався з х-ром викраденого майна (за цією теорією при привласненні майно чи його еквівалент можна було виявити у винного, а при розтраті ні).

Відповідно до позиції пленуму ВСУ абз 2. П. 23 привласнення – це обернення майна на свою користь, а розтрата на користь інших осіб. З точки зору теорії такий підхід видається необґрунтованим, оскільки пов’язується з обставинами, які виходять за межі складу злочину.

Заволодіння шляхом зловживання службовим становищем на практиці інкримінується у тих випадках, коли суб’єкт не був наділений певними повноваженнями щодо майна, яке розкрадається, але використав своє службове становище для заволодіння таким майном (шляхом вказівок).

Проблемним на практиці є питання:

• Чи є визначальним на кваліфікації за ст. 191 сам факт наявності у суб’єкта певних ознак чи потрібно встановити хоча б найменше використання цих ознак при вчиненні розкрадання.

• Для третьої форми таких не виникає, а для привласнення й розтрати потрібно довести хоча б незначне використання повноважень для заволодіння чужим майном.

• Суб’єктом злочину за ч. 1 ст. 191 є людина, якій ввірене і в віданні якого перебуває – це особа, з якою як правило укладається договір про повну матеріальну відпо-ність, проте в окремих випадках повноваження щодо майна можуть визначатись трудовим договором чи посадовими інструкціями.

За ч. 2 ст. 191 суб’єктом є службова особа. Поняття службової особи див примітку до ст. 364 і абз 2-6 постанови від 26 квітня 2002 року №5. Підзаголовок – ст.. 191 та інші злочини:

1. Частина 2-га ст. 191 співвідноситься з ст. 364 як ціле та частина, тому заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем кваліфікується лише за ст. 191. Очевидно, проблема при цьому може виникати з частиною 3-ою ст. 364, яка передбачає більш сувору санкцію.

Є ст. і 364прім 365 з позначкою 2. Щодо співвідношення ст. 191 та 364прім і 365 з позн. 2 питання вирішуються так само.

2. Якщо заволодіння чужим майном спеціальним суб’єктом пов’язується з підробленням або використання підроблених документів, вчинене кваліфікується за сукупністю – ст. 191, та ст. 358 чи 366.

3. Якщо предметом розкрадання є військове майно, а суб’єктом військово-службова особа, якій майно ввірене… перевагу при кваліфікації має спеціальний склад – ст. 410.

4. Не можуть кваліфікуватись за ст. 191 випадки тимчасового запозичення майна службовою особою з метою його подальшого повернення.

Такі дії за умови заподіяння істотної шкоди (див. примітку 3 до ст. 364), а за … має розглядатись як службовий проступок.

3 в) Кваліфікуючі ознаки розкрадання прийнято поділяти на 3 групи:

1. Харак-ні для всіх або більшості розкрадань (до таких належать повторність вчинення злочину за попередньою змовою групи осіб) і ознаки, що характ-ють розмір викраденого.

2. Характерні для декількох, як правило, суміжних злочинів (проникнення ст. 185-187) вчинення зл орг. групою 189-191. Застосування насильства, яке є небезпечним. Характерні для окремих видів корисливих злочинів проти власності.

Повторність – зміст ознаки повторності визначається відповідно до примітки один у ст. 185 і розкривається у п. 20 Постанови, особливостями його є:

1. Ідеться про повторність як тотожних, так і однорідних злочинів.

2. Спеціальна повторність розбою (лише після розбою і бандитизму)

3. Специфічне розуміння продовжуваного злочину для розкрадання.

23. 09. 11

Взяти початок лекції у Руслана.

Продовжуваний злочин. Визначення продовжуваного злочину проти власності дається в абзаці 4 п. 20 Постановиз у рахуванням положень ч. 2 ст. 32.Проблемним є питання про необхідність єдиного джерела вилучення майна або єдиного потерпілого.

У літературі радянських асів така ознака називалась обов’язковою характеристикою для продовжуваного злочину, а в абз. 4 п. 20 про неї не йдеться. Очевидно, підхід практики буде – можливість різних джерел.

Деякі вчені вважають, що спільна мета при продовжуваному розкраданні може характеризуватися не ознаками майна (викрасти мільйон гривень, винести комп’ютер по деталям), а наміром вчиняти злочин – поки буде можливість

Суперечить роз’ясненню … пленуму на заволодіння конкретним майном.

Прочитати всі пункти про повторність.

Група осіб за попередньою змовою:

Зміст цієї ознаки щодо злочинів проти власності роз’яснено у у п. 24 Постанови і пов’язується лише з об’єднанням співвиконавців (у Постанові зазначено, що «кожен з них безпосередньо виконує діяння», що повністю або частково утворює об’єктивну сторону складу злочину.) На відміну від тлумачення змісту аналогічної ознаки постановою від 7. 02. 03 тут ідеться лише про вузьке розуміння спів виконавства, хоча і зазначається про можливий розподіл функцій між учасниками. Не виключено, що на практиці при кваліфікації групових злочинів проти власності за аналогією буде застосовуватись підхід постанови 2003 року..

Формулювання у абз. 1 у ст.. 24 безпосередньо наполягає.

Проблемним є інкримінування ознаки групи осіб за попередньою змовою при переростанні одних злочинів проти власності в інші ( крадіжки, розбій чи грабіж, шахрайства у грабіж і розбій і так далі). Очевидно домовленість, яка існувала до початку вчинення злочинів стосувалася лише першого способу заволодіння майном, проте при переростанні така ознака переноситься на наступне посягання

Особливості кваліфікації дій групи при переростанні крадіжки у розбій чи грабіж див. абз. 3 п. 24 ППВСУ.

Розмір: