Тема 5 неповні речення. Ускладнені речення

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕПОВНИХ РЕЧЕНЬ

У шкільній практиці неповні речення розглядаються як речення з пропущеними головними або другорядними членами речення, які відновлюються із сусідніх, найчастіше – попередніх. Неповними реченнями можуть бути односкладні і двоскладні.

Специфіка повних речень у тому, що кожна їх позиція матеріально виражена. У неповних реченнях, побудованих за тією ж моделлю, деякі позиції словесно не виражені: В селі о п”ятій (пропущено дієслово-присудок).

Безпосердній вияв пропущеного члена грунтується на:

внутрішніх показниках речення (форми слів, що утиворюють синтаксичну ситуацію граматичними значеннями);

зовнішніх показниках.

Синтаксично ситуація створюється формами залежних членів речення, які за своєю роллю можуть вказувати на семантику особи, семантичну специфіку. Зовнішньосинтаксичні показники містяться в сусідніх реченнях. І внутрішні, і зовнішні показники є власнемовними чинниками. Але існують і позамовні чинники: 1) ситуація; 2)обстановка мовлення; 3)міміка; 4)жести і т.ін.

Найчастіше неназваними в реченні виступають головні члени речення.

Пропуск другорядних членів речення легко встановлюється, коли є залежні слова. З-поміж другорядних членів найчастіше не називається додаток. Обставини й означення не мають залежних слів, тому немає граматичних показників їх пропуску, вияв якого встановлюється за особливостями валентності дієслова-предикатива.

У діалогічному мовленні може бути пропущене ціле головне речення, при наявності підрядності:

За що ж тобі дісталося?

Щоб не мудрствував дуже.

ТИПИ НЕПОВНИХ РЕЧЕНЬ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

За умовами пропуску головних чи обов”язкових другорядних членів, неповні речення поділяються на кілька видів:

Власне-неповні:

А) контекстуальні;

Б)ситуативні;

В)парцельовані;

Г)обірвані.

Еліптичні.

Контекстуальні неповні речення - це ті, в яких пропущений член або члени повідомляються в тексті іншими реченнями, найчастіше попереднім: Гонта з Залізняком трубки закурили. Старашно, страшно закурили.

Ситуативні – це речення, в яких головний чи другорядний член пропускається тому, що в ситуації мовлення він мається на увазі і немає потреби його називати. Ситуативними неповними реченнями переважно змальовуєтся життєва ситуація і читач сприймає її ніби зримо: Чи чуєш ти, Катерино? Біжи зустрічати! Уже прийшов, біжи швидше, швидше веди в хату.

Ситуативні речення широко вживаються у діалогічному мовленні, прямій мові, їх зміст часто допомагає зрозуміти фотографія.

Парцельовані структури здебільшого називають “приєднувальними конструкціями”. Парцельовані структури поділяються на:

парцельовані сурядні частини – повні за структурою (Настала тривожна весна. І знову тривожно стало на серці.)

неповні парцельовані конструкції, що виражаються однорідними членами. Така однорідність може характеризуватись уточнюваним, пояснювальним аспектом ( Я старий чоловік. Бідний чоловік).

Власнепарцельовані конструкції, що становлять граматично залежні компоненти попереднього речення, один або кілька його другорядних членів. Інтонаційно оформляються як окремі речення з метою комунікативного навантаження (Я скучила за дивним зойком слова. Мого народу гілочка тернова.)

Еліптичними є такі неповні речення, у яких уявлення про прпопущений член безпосередньо встановлюється із власного змісту та будови, насамперед із значення та форми синтаксично залежного лсова. Еліптичні речення (гр. ellipsis – нестача, пропуск) надзвичайно емоційно насичені, експресивно забарвлені: Попрощався – і надвір.

З-поміж еліптичних неповних речень виділяють:

речення з еліпсом присудка (або головного члена односкладного речення), що має значення дієслова руху, переміщення у просторі: Так мати мерщій до хазяїна мене, у село одно;

речення з еліпсом присудка (або головного члена односкладного речення) на позначення наказу, просьби, побажання, заклику, привітання, прокляття, подяки, запитання і т.ін.: З приїздом! До скорої зустрічі! За ваше здоров”я, діти!

речення з еліпсом присудка (головного члена односкладних речень), що має значення буття (Солдати в тривозі. Пил і вітер в обличчя).

речення з еліпсом присудка зі значенням мовлення: Василь знов нічого. Івона на бабів – і баби нічого – про своє не перестають.

речення з еліпсом присудка із значенням сприймання (дієслова типу бачити, глядіти, дивитись, роздивитись, запримітити, чути, відчути, сприйняти): Він озирнувся, чи ніхто не сміється.

речення з еліпсом дієслова-присудка, що узвичаїлись як виразники запитання: “Чого ви” – спитав старий учитель.

речення з еліпсом додатка у двоскладному речення або додатка у двоскладному або односкладному реченні: Зорі сяють. Серед неба горить білолиций.

односкладні речення з еліпсом предикативного компонента типу можна, треба, необхідно за умови наявності інфінітива: Чого я думаю? У попи, А як не схоче, то на Січ, І там не згине вражий хлопець. Іди лиш в хату …

односкладні речення з еліпсом інфінітива – при наявності приедикативного слова: Людині треба з горем на люди.

Неповні речення слід відрізняти від односкладних. У неповних реченнях відсутні головні або другорядні члени можна відтворити за схемами повних речень. А в односкладних граматична основа завжди виражається одним головним словом, що зумовлюється їх семантико-структурною будовою. Другий головний член речення не може бути визначений ні за контекстом, ні за ситуацією, ні за внутрішньою структурою речення.

Тире на місці пропущеного члена

У неповних реченнях тире ставиться на місці пропущеного присудка: Цвіте конвалія в гаю, фіалка – біля гаю.

Якщо пропущено інший член речення, то тире може ставитись або не ставитись: По однім боці хвилювалося жито, по другім (-) жовтіла глиняна круча.

Тире не ставиться:

В еліптичних реченнях, якщо немає потреби у спеціальній паузі: Пораділи товариші, з розпитами до нього.

Якщо підметом у реченні виступає займенник, а пауза, яка інтонаційно відділяє підмет від слів присудкової групи, коротка:

Хто куди піде повідомляти?

Я в школу.

Я до вчителя.

Я по хатах.

НЕЧЛЕНОВАНІ РЕЧЕННЯ

Двоскладні речення характеризуються тим, що мають чітке логічно-структурне членування, можливість включати до свого складу всю різноманітність другорядних членів речення. Нечленовані структури не розкладаються на окремі члени речення. Вони можуть утворюватись як з одного слова, так і з неподільної єдності часток (еквіваленти слова). Тому нечленовані речення ще називають словами-реченнями.

Нечленованими (словами-реченнями) називаються речення, виражені частками, модальними словами і вигуками. Вони здебільшого характерні для діалогічного мовлення, насиченого експресією. Відповідно до вираження модальних значень, нечленовані речення поділяються на:

стверджувальні;

заперечні;

питальні;

спонукальні;

емоційно-оцінні.

стверджувальні нечленовані речення в залежності від їх функції у зв”язному мовленні виділяють 4 групи таких конструкцій:

а) власне стверджувальні, що є прямою позитивною відповіддю на поставлені питання. Пряме ствердження того, про що запитують, виражається нечленованими реченнями Так, Еге, Еге ж, Та еге ж, Ага, Атож, Авжеж, Аякже, Угу, Точно і под.

б) інша група стверджувальних нечленованих речень представлена словами добре, гаразд, так, угу, правильно, звичайно та словосполученнями ще б пак, та все ж. У рамках стверджувальної модальності такі речення виражають основне для них модальне значення згоди.

в) окрему групу становлять нечленовані речення, якими мовець не лише стверджує що-небудь, або погоджується з чим-небудь, а й водночас підсумовує почуте, побачене, виражаючи цим своє загальне ставлення до нього. Такі “підсумкові” нечленовані речення є здавна усталеними в мові нерозкладними словосполуками, що виникли внаслідок різного поєднання службових або повнозначних слів або повнозначних зі службовими. (Отаке-то діло, Так воно і є! Так тому і буть! Ще й як! Хвалити бога! Божа воля! Ще б пак! Не без того! А то як же! Самий раз!)

г) четверта група стверджувальних нечленованих речень об”єднує ті з них, якими підтверджуються міркування, погляди самого мовця. Це своєрідні відгуки на його власні думки, сказані вголос або й не висловлені (Так, да, та-ак; так, так, так; нічого, Та нічого, не без того).

заперечні нечленовані речення бувають:

а) власне заперечні, що функціонують як прямі відповіді на поставлені запитання, виражаючись у більшості випадків словом ні та похідними від нього: ні-ні; ні-ні-ні; та ні, зовсім ні, ще ні, ба ні, ой ні, майже ні.

б) заперечні нечленовані речення, що ними передається незгода з пропозицією чи міркуванням співрозмовника. Пряме запитання їм не адресується, тому вони не становлять прямої заперечної відповіді. Вживаючись після розповідної, розповідно-окличної або спонукальної репліки, такі нечленовані речення заперечують те, про що в ній ідеться, виражають незгоду з її змістом, яка часто супроводжується сумнівом, здивуванням, ваганням: Ні, Неправда, Неправильно, Та ні.

в) заперечні нечленовані речення, якими мовець заперечує самому собі, щоб у такий спосіб переконатись у правильності запереченняі, отже, в доцільності деяких власних міркувань, висновків, поведінки. Такі синтаксичні нечленовані побудови характерні для монологів, у тому числі ораторських, художніх, діалогізованих, а також для зовнішнього і внутрішнього мовлення персонажів. Виражаються словом ні, що супроводжується часткою або повторюється.

3) питальні нечленовані речення мають виразну питальну інтонацію та різні логічно-модальні відтінки, які залежать від лексичного виразу запитання, контексту чи конкретної обстановки розмови. Вони виражаються стверджувальними і заперечними словами так, ні (та їх варіантами-синонімами), модальними словами добре, правильно, неправильно, справді, дійсно, частками невже, хіба, навряд, тобто, ну, га і под.

4)спонукальні нечленовані речення містять якесь спонукання-наказ, заклик що-небудь зробити, припинити виконання, розмову, прохання прийти на допомогу, стати у нагоді, водночас показуючи емоційну реакцію мовця на певну ситуацію, що склалася, на чиюсь поведінку або на попереднє висловлення співрозмовника (чи своє власне). Залежно від характеру передаваного спонукання ці конструкції набувають у зв"”зному, головно діалогічному, мовленні різної функції та експресії. Ці речення оформлюються вигуками і функціонально близькими до них словами: годі, геть, гей, гайда, стоп, марш, ура, караул, гвалт, точка, шабаш, ну, цить, ша, тс, ц-ц, доволі, вистачить, буде.

5)емоційно-оцінні нечленовані речення містятьреакцію мовця на те, що відбувається чи говориться. Будучи позитивною чи негативною, така реакція водночас є емоційною й оцінно. Умовно ці нечленовані речення розпадаються на вигукові та іменникові.

А) вигукові нечленовані речення вимовляються з окличною інтонацією і виражаються вигуками та їхніми замінниками-службовими словами у поєднанні з займенниками:А-а! Ага! О-ох! Хм! Е-е! Ого-го! Овва! Ат! Гм! Тьху! Ай боже! Пхе! Ф”ю – ф”ю – ф”ю. Ага! Он як! Ах, он як! Господь з вами! Отсе, господи! Оце тобі маєш! Хай йому цур!

Б) іменникові емоційно-оцінні нечленовані речення мають форму іменника у називному відмінку, або іменника з залежним прикметником, займенником. Їх функція – показати ставлення мовця до ситуації, що склалася, до чийогось висловлювання і дати певну оцінку: Молодість! Красота! Оце життя! Яка краса! Злидні прокляті! Сволота! Боягуз! Вогонь! Молодень! Погань!

6) нечленовані речення, що виконують функцію мовного етикету. Це однослівні, рідше – дво-і кількаслівні синтаксично нерозчленовані побудови, які становлять традиційні і загальноприйняті формули привітання, прощання, вибачення, подяки, прохання, запрошування, побажання успіхів, щастя, якщо вони не є еліптичними реченнями. Здрастуйте! Здоров! Добридень! Моє шанування! Привіт! До побачення! Вибачте! Даруйте! Прошу! Будь ласка! Щасти!

Розділові знаки у нечленованих реченнях

У кінці нечленованих речень можуть ставитись усі ті ж розділові знаки, що й після інших простих речень:

якщо нечленовані речення вимовляються без підсилення та запитання, то після них ставиться крапка: Ти не підеш з нами? Ні.

Примітка: Якщо нечленоване речення поширюється двоскладним або односкладним реченням, яке уточнює чи поширює ствердження або заперечення, то воно відокремлюється комою: Та добре, розкажу про них. Так він же од тебе менший. – Ні, ми однакові.

якщо нечленовані речення вимовляються з підсиленою інтонацією, то після них ставиться знак оклику: Геть! Щезайте! Ніхто не кликав Вас!

Якщо нечленовані речення вимовляються з питальною інтонацією, то після них ставиться знак питання: Ну? Що ж ти думаєш?

Примітки: 1) Частки, що стоять перед нечленованими реченнями, комою не відокремлюються: Не знайшли? – А ні. 2) Стверджувальні не членовані речення слід відрізняти від однозвучних прислівників, які виступають членами речення, тому розділовими знаками не відокремлюються: Так, це було тоді. Було саме так.

ПОНЯТТЯ ПРО ПРОСТЕ УСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ

Ускладнені речення не є самостійними синтаксичними одиницями. Це монопредикативні структури, тому за граматичною будовою вони є простими реченнями на відміну від складних, які є поліпредикативними.

Характер ускладнення простих речень буває різним, тому під поняттям “ускладнене речення” об”єднуються синтаксичні структури, різні за будовою і функціями. До ускладнених належать речення:

З однорідними членами.

З відокремленими членами:

Означеннями;

Прикладками;

Обставинами;

Додатками.

Зі звертанням.

Зі вставними і вставленими конструкціями.

Ускладнене речення пов”язується з напівпредикативністю, тобто з особливим синтаксичним значенням, близьким до предикативності. Напівпредикативність – це додаткове до основного висловлювання повідомлення про співвіднесеність висловлюваного до дійсності. Наявність напівпредикативності в ускладнених реченнях дозволяє визначати позицію ускладнених речень як проміжну між простими і складними структурами.

РЕЧЕННЯ З ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ. ПОНЯТТЯ ПРО ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Однорідними називаються такі члени речення, які перебувають в однакових синтаксичних відношеннях з одним членом речення, виконують однакову синтаксичну функцію і поєднуються між собою сурядним зв”язком.

Ознаки однорідних членів речення:

займають позицію одного члена речення;

пов”язані між собою сурядним зв”язком;

відносяться до одного з членів речення;

мають однакові морфологічні форми і виражають однотипні поняття;

Однорідними можуть бути і головні, і другорядні члени речення; вони об”єднуються в один ряд – цілісний семантико-синтаксичний блок, який в цілому і кожний з його компонентів пов”язаний з іншими членами речення підрядним зв”язком.

Основними засобами вираження однорідності у блоці однорідних членів є інтонація та сполучники сурядності. Способи поєднання однорідних членів можуть бути різні: лише інтонацією, без сполучників, лише сполучниками сурядності, та комбіновано-безсполучниковим і сполучниковим зв”язками. Будь-який ряд однорідних членів характеризується спільною ознакою – наявністю паузи між його членами і логічного наголосу над кожним з них.

Важливим граматичним засобом вираження однорідності є сполучники сурядності – єднальні, протиставні та розділові, які виражають відповідні смислові відношення між одноріднимичленами речення.

Блоки з єднальниними сполучниками і(й), та, і…і, ні…ні мають характер переліку, який забезпечується перелічувальною інтонацією. Найчастіше вживаються сполучники і(й), та, ні…ні. Останній також служить для посилення заперечення.

Між ОЧР можуть бути градаційні відношення, тобто посилення наростання, чи навпаки, послаблення значення другого компонента по відношенню до першого. Такі значення мають градаційні сполучники не тільки … а й, не тільки …але й, не стільки …скільки, не те щоб … але й, хоч і …але, не так і … як. Градаційні сполучники завжди парні і передають відношення між однорідними членами речення, близькі до єднальних.

Протиставні сполучники а, але, та(але), однак, проте, зате, так, все ж поєднують протиставлювані чи зіставлювані поняття.

Однорідні члени речення поєднуються і розділовими сполучниками або, то,чи, або…або, то…то, чи…чи.

Нерідко однорідні члени речення, здебільшого з єднальними сполучниками, супроводжуються узагальнюючими словами, які виражають загальні поняття чи є родовими стосовно понять, названих однорідними членами. Узагальнюючі слова є тими ж членами речення, що й однорідні. Роль узагальнюючих слів найчастіше виконують займенники, рідше – інші повнозначні слова.

Однорідні присудки

Речення з однорідними присудками трактуються як :

прості;

складні;

проміжного типу між простими і складними. Простими вважають речення, в яких однорідні присудки стосуються одного підмета: Все покотилося, змінилося, розцвілось.

Односкладні речення з однорідними головними членами речення можна віднести до проміжних типів – між простими і складними.

Однорідні й неоднорідні означення

Узгоджені означення, які займають препозицію стосовно означуваного слова, можуть бути однорідними і неоднорідними.

Однорідними виступають ті означення, що є переліком суттєвих ознак різних предметів чи характеризують предмет з якогось одного боку. В один блок однорідних означень об”єднуються переважно лише якісні або лише відносні прикметники. Між однорідними означеннями можна вставити єднальний сполучник і(й), та(і): Радісна, тиха надія, мов квітка лелії, розквітла. Однорідними є ті означення, що виражають ознаку одного порядку – колір, розмір, матеріал тощо: Тихі, ніжні, зорі спадали з неба, - білі, неозорі – і клалися в намет.

Завжди однорідними бувають означення, що стоять після означуваного слова: Я знаю став один бездонний В гірській закутині глухій, Дрімливий, тихий, вічно сонний.

Якщо прикметик і дієприкметник чи дієприкметниковий зворот стоять поряд, то означення є однорідними тоді, коли першим стоїть прикметник: Якось не тішили моє око ані розлогі, яро-зелені, порязані блакитними озерцями та гирлами плавні, що розляглися за рікою в Румунії, ані жовті, залиті хвиленю виноградників по підгір”ю шпилясті гори, що тиснуться понад Прутом з свого боку …

Якщо дієприкметник стоїть перед прикметником, то означеня неоднорідні: І по обидва боки тих левад, а крутих косогорах, скрізь видно було залиті сонцем старі садки.

До неоднорідних належать означення, що називають ознаки, які виражають різні родові поняття, що виражаються кількісними і якісними прикметниками: Погідне блакитне небо дихало на землю теплом.

6.РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИ

У реченні значення якогось із другорядних членів може посилюватись, виділятись з боку смислового та інтонаційно. Такий член речення є відокремленим. Відокремлення – це смислове та римічно-інтонаційне виділення другорядних членів речення для посилення їх значення у семантико-граматичній структурі речення.

Загальні умови відокремлення:

порядок слів (препозиція чи постпозиція), від якого залежить відокремлення означень, прикладок, обставиню

обтяженість другорядного члена речення залежними словами (прикметникові, дієприкметникові, порівняльні звороти), що зумовлює відокремлення означень, прикладок, обставин, додатків.

Уточнююча функція члені речення, яка спричинює відокремлення означень, прикладок, обствин, додатків.

Особливе смислове навантаження (виділення) члена речення, впливає на відокремлення означень, прикладок, обставин.

Сусідство неоднакових за синтаксичною вункцією членів речення.

Неможливість деяких зв”язаних за змістом слів входити у синтаксичні зв”язки (наприклад, особових займенників з означеннями і прикладками).

Відокремленим членам речення властива напівпредикативна функція. Найповніше вона проявляється тоді, коли відокреслений член речення можна трансформувати у підрядну частину складного речення чи в окреме просте речення: Жахнулася сарна й щезла в гущавині, лишивши зелені сліди на синій від роси траві. Або: Жахнулася сарна й щезла в гущавині. Вона лишила зеленфі сліди на синій від роси траві.

Відокремлюватись можуть тільки другорядні члени речення, однак лише ті, що не мають тісних синтаксичних зв”язків зі словоформами, до яких належать. З цієї причини ніколи не відокремлюються прямі додатки.

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ОЗНАЧЕННЯМИ

Відокремленими можуть бути непоширені і поширені, узгоджені і неузгоджені означення, які у реченні виділяються зі смислового боку та інтонаційно. Відокремлення означень залежить від кількох чинників:

Від категоріальних властивостей означуваних слів та означень;

Від ступеня поширеності означень;

Від їх позиції щодо означуваного слова;

Означуваними словами найчастіше бувають іменники та займенники. Особові та неозначені займенники дуже рідко поєднуються з прикметникми, бо їх конкретизація через прикметникову ознаку позбавляє їх узагальненого значення. Тому означення при членах речення, виражених займенниками, відокремлюються завжди.

Узгоджені означення відокремлюються у таких випадках:

Постпозитивні означення, виражені прикметниковим чи дієприслівниковим зворотом, якщо він стоїть безпосередньо після означуваного слова: Над далекими горбами та ярами небо ніби злилось з землею, вкритою товстим білим сніговим шаром.

Постпозитивні непоширені означення (два і більше), які належать до іменника чи займенника: Голос Сашка, чистий, контральтовий, чути десь аж з кімнати бухгалтерії.

Означення з додатковим обставинним значенням: Осяяні місяцем, гори блищать, Осріблені місяцем, сосни шумлять.

Постопзитивне чи препозитивне означення, виражене одиничними прикметниками чи дієприкметниками або зворотами, якщо вони стосуються особового займенника: Ти згадала мене, бездомного.

Постпозитивні означення, якщо перед пояснюваним іменником вже є означення: Ах, то мрія співала моя Свою пісню, сумну, лебедину.

Постпозитивне означення, що має уточнюючий характер: Сонце таке сліпуче тут світить, ніби ти опинився на якійсь уже іншій, ближчій до сонця планеті.

Неузгоджені означення відокремлюються:

1. коли вони вживаються поряд з узгодженими: Висока могила-курган здіймається неподалік серед розриву хлібів, оборана, неторкана, в сивих полинах.

2.коли прикладка належить до особового займенника: Благословенні ви, вітрила лазурові Життя і юності, жадоби і любові.

Коли прикладка є видовим поняттям до родового: Діти – хлопчик і дівчинка, - здивовані незвичайною обстановкою, шептались поміж себе.

Коли прикладкою виступає власна назва, то вона відокремлюється лише тоді, коли має уточнююче значення: Сільський чабан, дід Свирид, показав та розказав мені, як із тієї солом”яної стрічки бриля шити.

Коли прикладка приєднується до означуваного слова (іменника) за допомогою сполучників або, чи, тобто, як та інших уточнюючих слів, зокрема: як-от, а саме, особливо, навіть, переважно, родом, на ймення, на прізвище: У Сквирі лікар був, на прізвище Рушилов.

9.ВІДОКРЕМЛЕНІ ОБСТАВИНИ

Відокремлюватись можуть обставини, виражені дієприслівниковими зворотами, одиничними дієприслівниками, прислівниками та іменниками у непрямих відмінках.

Відокремлюються обставини у таких випадках:

коли вони виражені дієприслівниковими зворотами: Коло пасіки росли фблуні й груші, посхилявши густе гілля в пасіку над вуликами.

Якщо у реченні відокремлені обстаивни, виражені дієприсліниковими зворотами чи дієприслівниками, з”єднані єднальним сполучником, то перед ним кома не ставиться: Степ, струсивши з себ росу та зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором.

коли дієприслівник у реченні стоїть перед дієсловом: І я, заплакавши, назад поїхав знову на чужину. Якщо одиничний дієприслівник стоїть після дієслова і виконує функцію обставини способу дії, то він комою не відокремлюєтся: Кілька годин вони працювали не відпочиваючи. Коли після дієслова є два і більше дієприслівники, які виконують функцію обставини способу дії, то і перед першим дієприслівником ставиться кома: Вогонь підбирався все ближче й ближче, полохливі язико полум”я то здіймалися в повітря, то падали ниць, розвихрюючись, випалюючи усе до чорного тла.

Можуть відокремлюватися обставини, які уточнюють значення попередньої обставини: Перед ним, на крайнебі, стояли високі вогняні гори. Обставини, виражені іменниками, відокремлюються тоді, коли їх треба виділити серед інших членів і надати їм особливої смислової ваги: З самого рання летять чайки у поле, углиб суходолу.

Завжди відокремлюються обставини з допустовим значенням: Незважаючи на дідову обіцянку, перевіз не прибув.

Відокремлені означення та обставини способу дії, міри й ступеня можуть мати порівняльне значення і приєднуватися до основного речення за допомогою сполучників як, мов, немов, мовбито, мовби, немовбито, наче, неначе, начеб, начебто, неначе, ніби, нібито, буцім, буцімто: На дворі стоять здорові, як дуби, груші та черешні.

ВІДОКРЕМЛЕНІ ДОДАТКИ

Відокремлені додатки – це виділені на інтонаційно (на письмі - пунктуаційно) відмінкові форми іменників з прийменниками (крім, опріч, за винятком, замість, на відміну від і т.ін.) або прислівниковими сполученнями, що мають значення включення, винятку, заміни: За винятком баби Оришки, малий Чіпка нікого не любив.

Відокремлені додатки не мають об”єктних значень, не пов”язані з дією як предмет, на який переходить дія або який є результатом дії.

РЕЧЕННЯ, УСКЛАДНЕНІ ВСТАВНИМИ І ВСТАВЛЕНИМИ КОНСТРУКЦІЯМИ

Прості речення можуть ускладнюваатись вставними і вставленими словами, словосполученями і реченнями, які граматично не пов”язані з членами речення, хоч надають усьому реченню чи окремим його членам різних смислових віл\дтінків, виражають додаткові повідомлення, уточнення.

Ускладнюючі компоненти не вступають з іншими словами у реченні ні в підрядний, ні в сурядний зв”язок, характеризуються відносною відокремленістю та інтонацією, що на письмі передається через розділові знаки – кому, тире, дужки.

Відсутність граматичного зв”язку з членами речення чи з реченнями у цілому зумовлює віднесення вставних і вставлених конструкцій до слів, що стоять поза граматичним зв”язком.

За смисловою функцією розглядувані слова, словосполучення і речення поділяються на вставні і вставлені.

Вставні слова і словосполучення:

виражають модальну оцінку (впевненість, невпевненість, передбачення, можливість, неможливість, вірогідність, сумнів) – безсумнівно, безумовно, звичайно, ймовірно, можливо, мабуть, здається, напевне, очевидно, либонь, без сумніву.

виражають почуття люджини у зв”язку з повідомоенням (радість, здивування, співчуття, застереження): на щастя, на жаль, на сором, як на біду, як на зло, як на гріх, як навмисне, нівроку, шкода.

привертають, активізують увагу співрозмовника: чуєте, чуєш, знаєте, дивись, дивіться, бач, бачите, погодьтесь, повірте,уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу, прошу вас, даруйте, між нами кажучи і под.

вказують на джерело повідомлення – кажуть, як кажуть, повідомляють, за висловом, на думку, по-моєму, по-твоєму.

Допомагають упорядкувати думки, пов”язати їх між собою: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, до речі, між іншим, навпаки, наприклад, отже, словом, значить, виявляється, зокрема, зрештою, повторюю.

Виражають емоційність вислову, підкреслюють його експресивність - даруйте, пробачте, легко сказати.

Вставні конструкції пов”язані переважно зі змістом всього речення, надають йому певного відтінку, тому їх виключення випливає на зміст речення, хоча принципово синтаксичної будови не порушує.

Речення з вставленими конструкціями

Крім вставних конструкцій, які переважно виражають суб”єктивне ставленні мовця до висловленої думки, є ще вставлені конструкції, які містять додаткові повідомлення, зауваження, бувають поясненням до якого сь із членів речення або речення в цілому: Людині суджено не рухатись по колу (Це, зрештою, й гаразд).

Вставлені конструкції не мають модальних значень, не вказують на джерело повідомлення, на зв”язок та послідовність думок, а роблять лише побіжні зауваження, додаткові повідомлення, що доповнюють, уточнюють зміст усього речення або окремого його члена. У зв”язку з цим вони не можуть починати речення і здебільшого стоять у середині чи в кінці його.

Вставлені, як і вставні, конструкції з основним реченням граматичного зв”язку не мають.

Вставленими бувають окремі слова, словосполучення, прості і складні речення. Вони приєднуються до основного речення безсполучниковим або сполучниковим зв”язком, на письмі виділяються дужками, рідше – комами і тире.

ЗВЕРТАННЯ

Слова або словосполучення, які називають особу, предмет, до йких звернена мова, називаються звертанням.

Його основна функція – прривертати увагу того, до кого звертаються, до повідомлення, тому звертаннями часто виступають імена, прізвища, назви осіб за спорідненістю тощо: Катерино! Коли в нас неділя? Добрий вечір, дівчино.

У фольклорі, у художніх творах звертаннями можуть бути назвитварин і неживих предметів: Повій, вітре, на Вкраїну.

Звертання виражається кличним відмінком у формі однини чи множини: Чудна ти, дочко! Ви щасливі, високі зорі, все на світі вам видно звисока.

За формою вираження звертання поділяються на поширені і непоширені, можуть утворювати синонімічні ряди.

Своєрідний тип звертання становлять вокативні речення, які, називаючи адресата, передають модально чи емоційно забарвлену думку – оклик, незадоволення, обурення, скаргу, радість, прохання, докір, заборону: Лукашу! Ані руш! Ех ти, Векша, Векша! Що ж ти так?

Ускладнені речення неоднорідні за структурно-семантичними особливостями, як неоднорідні вони за ступенем додаткової предикативності та за граматичним оформленням.

Ускладнені речення за структурою прості, хоч семантично можуть наближатися до складних.