24. Основні ознаки демократичного та антидемократичного режиму

Форма державного режиму – це сукупність методів здійснення влади державою. Державні режими можуть бути демократичними та недемократичними (тоталітарними, авторитарними).

Демократичному режиму притаманні такі методи функціонування влади, які реально забезпечують вільний розвиток особистості, фактичну захищеність її прав та інтересів.

Демократичний режим має такі ознаки:

• базується на законах, що відображають об’єктивні потреби розвитку особистості та суспільства

• основними принципами діяльності державної влади визнаються плюралізм думок та свобода слова

• реально забезпечуються права і свободи громадян

• реалізується ефективна система контролю населенням державної влади

• гарантується незалежне правосуддя.

Недемократичному режиму притаманні такі ознаки:

• повний (тотальний) контроль держави над усіма сферами громадського життя: економікою, політикою, ідеологією, соціальним і культурним життям

• одержавлення усіх суспільних організацій (профспілок, молодіжних та спортивних організацій тощо)

• позбавлення людини більшості суб’єктивних прав (хоча формально вони можуть проголошуватися)

• порушення законності, ліквідація правових засад суспільного життя

• мілітаризація громадянського життя

• ігнорування інтересів національних меншин

• відсутність свободи совісті та релігійних переконань.

Недемократичний режим може встановлюватися як за монархічної, так і за республіканської форми правління, однак, будучи запереченням принципів парламентаризму, він не може співіснувати з парламентською монархією чи республікою.

25. Поняття влади, її основні ознаки та джерела

Влада — явище соціальне. Соціальна влада присутня (хоча й у прихованій формі) скрізь, де є усталені об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, державі, тобто там, де є реальні можливості і спроможність впливати на поведінку людей за допомогою яких-небудь засобів. Динаміка розвитку будь-якої організованої спільності людей є боротьбою між владою і хаосом.

У найширшому значенні влада — завжди вольові відносини: індивіда до самого себе (влада над собою), між індивідами, групами, класами в суспільстві, між громадянином і державою, між посадовою особою і підлеглим, між державами. Реалізується вона у сфері особистої та суспільної діяльності — політичної, економічної, правової.

Основними компонентами влади є її суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (механізм і засоби взаємодії суб'єкта і об'єкта).

Влада — завжди двостороння взаємодія суб'єкта і об'єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав'язування волі когось іншого, з іншого — підкорення їй. Інакше — це владовідносини між суб'єктом і об'єктом.

Державна влада:

-є владою публічної ( офіційно управляє справами всього суспільства в цілому) і політичної, тобто вона регулює відносини між більшими й малими соціальними групами й, будучи відносно відособлена від суспільства (соціально неоднорідного в особі класів, етносів, націй, національних меншостей і т.п.), керує їм в інтересах тої його частини, більш або меншої, котра опанувала цією владою (служить інструментом реалізації волі політичних чинностей, вартих у влади);

-є суверенною владою, тобто в сфері державних справ має верховенство, самостійністю й незалежністю стосовно якої-небудь іншої влади як усередині держави ,так і за його межами;

-здійснюється на постійній основі спеціальним апаратом влади (державним апаратом);

-має монопольне право застосовувати примус на території своєї дії (території держави);

-має монопольне право оподатковування певних осіб, що перебувають на території держави ( для формування бюджету - скарбниці держави );

-поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), щоперебувають на території держави (виключення: наприклад, іноземні дипломати); 

-видає нормативно-правові акти.