1.3. Біографія Прем’єр-міністра Іспанії

МАРІАНО РАХОЙ БРЕЙ (ісп. Marіano Rajoy Brey, народився 27 березня 1955 р., Сантьяго-де-Компостела, Іспанія) – іспанський політик. З 2004 року – лідер Народної партії. З листопада 2011 – обраний прем'єр-міністр Іспанії.

Займав міністерські пости в уряді Хосе Марія Аснара, з 28 лютого 2000 до 3 вересня 2003 – віце-президент уряду, з лютого 2001 до 2004 – міністр внутрішніх справ. Після поразки партії на виборах 17 квітня 2004 став лідером опозиції в кортесах.

В 2008 програв парламентські вибори соціалістам на чолі з Хосе Луїсом Родрігесом Сапатеро.

На загальних парламентських виборах 20 листопада 2011 р. Народна партія Іспанії під його керівництвом здобула перемогу, одержавши 186 з 350 місць у нижній палаті. 20 грудня 2011 р. повинен бути приведений до присяги як прем'єр-міністр.

Освіта. Рахой – онук одного з авторів Статуту про автономію Галісії 1932 р., що був відсторонений від викладацької діяльності в університеті під час диктатури на початку п'ятидесятих, і син голови провінційного суду міста Понтеведри, у якому він виріс.

Він є дипломованим юристом. На останньому курсі юридичного факультету університету Сантьяго-де-Компостела він почав готуватися, плануючи обійняти посаду реєстратора нерухомості, яку і одержав після закінчення університету, коли йому було 24 роки. Таким чином, він став наймолодшим реєстратором і був призначений у Падрон (Галісія), Вільяфранка дель Бьєрсо (Леон) і Санта Пола (Аліканте).

Галісійська політика (1981-1991). За підтримки Хосе Луїса Баррейро (Xose Luіs Barreіro) в 1981 р. Рахой став членом Народного Альянсу (Alіanza Popular) (з 1989 року – Народна Партія (Partіdo Popular) і був обраний депутатом місцевого парламенту на перших автономних виборах у Галісії, що пройшли в тому ж році.

В 1982 р. Рахой був призначений генеральним директором Комітету зі зв'язків Хунти Галісії й секретарем Комісії із трансфертів між державою й автономним співтовариством Галісія. На муніципальних виборах у травні 1983 р. він був обраний членом законодавчої ради міста Понтеведри. В 1986 він був призначений головою законодавчої ради провінції Понтеведра, і займав цю посаду до 1991.

На загальних виборах в 1986 р., він зайняв депутатське крісло в Конгресі депутатів, очоливши виборчий список від Понтеведри. Але вже в листопаді в результаті кризи й відставки Хосе Луїса Баррейро й інших членів Хунти Галісії він змушений був відмовитися від цієї посади, щоб зайняти місце віце-президента Хунти Галісії. На позачерговому з'їзді партії в травні 1988 р. Рахой був призначений генеральним секретарем відділення Народного альянсу в Галісії.

У січні 1989 р. Народний альянс був перетворений на єдину партію й перейменований на Народну партію (НП), очолювану Мануелем Фрага Ірібарне (Manuel Fraga Іrіbarne). Рахой був призначений членом Виконавчого національного комітету Народної партії й представником Понтеведри. В 1993 р. він був переобраний.

4 вересня 1989 р., Хосе Марія Аснар (Jose Marіa Aznar) (до того моменту голова Хунти автономного співтовариства Кастилія та Леон), за пропозицією самого Фрага був обраний кандидатом на загальні вибори й у квітні 1990 р. Аснар став головою Народної Партії, а Рахой був обраний членом Національного Виконавчого комітету й заступником генерального секретаря НП. Після цих виборів він був обраний представником від Понтеведри й очолив Комісію парламентського контролю.

На виборах в 1993 р. Народна партія стала головною партією табору опозиції, і Рахой відновив свій депутатський мандат представника від Понтеведры.

Міністр Уряду (1996-2004 рр.). 3 березня 1996 р. Народна Партія перемогла на виборах, одержавши 9.716.006 голосів. Аснар був обраний прем'єр-міністром за підтримкою Баскської національної партії, Конвергенції й Союзу, і Канарскої Коаліції, і Рахой втретє відновив свій депутатський мандат у Конгресі Депутатів. За заслуги, як керівник передвиборної кампанії, що виявилася більш ніж успішної, Рахой був призначений міністром суспільної адміністрації, що була заснована Законом про організацію й функціонування суспільної адміністрації. У цьому ж році він одружився з Ельвірою Фернандес Бальбоа (Elvіra Fernandez Balboa).

У січні 1999 р. Рахой змінив на посту міністра освіти та культури Есперансу Агірре (Esperanza Aguіrre), що була зміщена внаслідок гострої критики на свою адресу. Перебуваючи на цьому пості, Рахой сприяв прийняттю нового плану в галузі професійної освіти (про одержання освіти за допомогою мережі Інтернет) і програми з поліпшення роботи музеїв. У цьому ж місяці на VІІІ з'їзді Народної партії він був переобраний заступником генерального секретаря партії.

На загальних виборах 2000 року Народна партія одержала абсолютну більшість у Парламенті, набравши 10.321.178 голосів. Рахой, як і на попередніх виборах, керував передвиборною кампанією, і тому був призначений першим віце-прем'єром і міністром адміністрації Аснара, змінивши на цьому посту Франсиско Альвареса Каскоса (Francіsco Alvarez Cascos).

У лютому 2001 р., після порушеного перемир'я 1999 р. із ЕТА, він залишив пост міністра адміністрації голови уряду й змінив на посту міністра внутрішніх справ Хайме Майора Ореха (Jaіme Mayor Oreja). Перебуваючи на цьому посту, Рахой зосередив свою діяльність на боротьбі з терористичною організацією ЕТА й поглибленню співробітництва із Францією в цьому, прийняттю проекту Закону про приєднання (червень, 2001), Регламенту, що розвиває Закон про проживання осіб без громадянства (липень, 2001) і попереднього проекту Закону про заборону вживання алкогольних напоїв у неналежних місцях (травень, 2002).

У січні 2002 р. на з'їзді партії Рахой був знову переобраний заступником генерального секретаря партії. У липні цього року він пішов з поста міністра внутрішніх справ і одержав портфель офіційного представника Уряду й міністра адміністрації голови уряду.

Як представнику Уряду Рахою довелося мати справа із двома найбільшими кризами: урегулюванням наслідків екологічної катастрофи через катастрофу танкера „Престиж” у берегів Галіції та протистоянням підтримці Аснара політиці Дж. Буша під час вторгнення до Іраку в 2003 році.

3 вересня 2003 р. він пішов із всіх займаних посад, оскільки Хосе Марія Аснар висунув його кандидатуру на пост генерального секретаря НП і кандидата на пост президента. На XІ з'їзді Народної партії він був обраний новим лідером.

Вибори, що пройшли після терористичних актів 11 березня 2004 року, були відзначені зменшенням неявки на вибори. Перемогу одержала соціалістична партія Іспанії, очолювана Хосе Луїсом Родрігесом Сапатеро (Jose Luіs Rodrіguez Zapatero), одержавши майже на 1.300.000 голосів більше, ніж НП, і 164 депутатські крісла. Народна партія одержала 9.763.144 голоси й 148 депутатських місць, що на 35 місць менше, ніж в 2000 році, хоча вона зберегла відносну більшість у Сенаті, втративши 25 сенаторських місць.

Політика в опозиції (2004-2011 рр.). У цей час Мариано Рахой займає пост голови Народної партії, головної партії табору опозиції існуючому уряду.

Його критика уряду була сконцентрована в основному на скасуванні планів свого попередника (Національний план з гідроенергетики), на зовнішній політиці, головним чином відносинам зі США, на міграційній політиці, на визнанні гомосексуальних союзів шлюбами й на реформах автономних статутів, особливо каталонського. На думку Рахоя, реформа Статуту про автономії Каталонії спричинить неявний перехід від моделі держави автономій до моделі конфедерації й несумісності й поставить під загрозу саме існування єдиної Іспанії. Крім того він уважає, що реформа Статуту Каталонії зробить необхідною й реформу Конституції, тому необхідність її проведення повинна зважуватися на загальному іспанському референдумі. Стосовно мирного процесу, що почався після того, як ЕТА в 2006 році оголосила про постійне припинення вогню, Рахой займає відкрито критичну позицію й не підтримував політику уряду й думку інших опозиційних партій, оскільки не вірить у намір ЕТА скласти зброю. Така позиція, займана Рахоем і його партією, стала першим прикладом, коли опозиційна партія не підтримує антитерористичну політику уряду, незважаючи на те, що й до цього іншими урядами велися переговори із ЕТА, і навіть урядом самого Аснара.

У квітні 2007 р. Рахой виступив у відомій телепрограмі на каналі TVE 1 (Перший телевізійний канал Іспанії). Під час свого виступу він відмовився відповідати, скільки він заробляє, і заявив, що обвинувачення на адресу Іраку про наявність в останнього засобів масового знищення були помилкою всього світового співтовариства. Декількома днями пізніше стало відомо, що він заробляє більше, ніж голова уряду Сапатеро. У жовтні 2007 року Рахой знову викликав бурхливу полеміку й став центром різного роду дискусій, після того, як він виступив із заявами, у яких він применшив значення запобігання наслідків зміни клімату в довгостроковому періоді. Безліч політичних представників і екологічних організацій висловили осуд подібного роду думкам, від яких, втім, Рахой відмовився через кілька днів.

Після другої невдачі поспіль багато засобів масової інформації стали всерйоз міркувати про те, чи продовжить Рахой очолювати партію й опозицію. Проте, сам Рахой ясно висловив свій намір залишитися у влади, виступивши на з'їзді партії в червні 2008 року із заявою про те, що він буде знову балотуватися на виборах.