Підсумкові положення

Відновлення інституту господарських товариств в Україні пов’язане із запровадженням ринкових відносин у вітчизняну економіку – як найбільш адекватних цим відносинам організаційно-правових форм господарювання.

Правове забезпечення діяльності господарських товариств в Україні здійснюється за допомогою великого масиву нормативно-правових актів, що є підсистемою господарського законодавства.

Основною ознакою законодавства України як самостійної держави є його перехідний характер, пов’язаний із запровадженням ринкових засад господарювання в економічну систему країни. Відтак основною метою вітчизняного господарського законодавства (на стадії його становлення) стало правове забезпечення переходу від планово-розподільчих до переважно ринкових засад господарювання (але воно ще не орієнтувалося на регулювання розвинених ринкових відносин в умовах соціально орієнтовної/змішаної економіки). Зазначена обставина позначилась і на основних рисах цього законодавства, суттєвою особливістю якого є: (1) врахування найбільш істотних ознак ринкових форм господарювання; (2) прагнення зберегти досягнення радянської правової науки (унітарні підприємства-невласники, похідні від права власності правові титули майна – право повного господарського відання та право оперативного управління); (3) ігнорування низки важливих надбань вітчизняної (дореволюційного та непівського періодів) та світової практики правового регулювання господарських та корпоративних відносин. Це позначилося на якості та грунтовності законодавства про господарські товариства, в якому чимало істотних вад – застарілих норм, колізій, прогалин.

Результатом подібним прорахунків законодавця стали численні зловживання при створенні, функціонуванні та припиненні суб’єктів господарювання та господарських товариств як основної їх форми, що спричинило далеко не цивілізований шлях розвитку ринкових відносин з абсолютизацією приватних та ігноруванням публічних інтересів.

Закріплення в Конституції України соціальної орієнтації вітчизняної економіки поклало на державу обов’язок забезпечити за допомогою системи заходів (насамперед, правових) збалансоване врахування приватних і публічних інтересів у сфері господарювання з метою досягнення їх оптимального співвідношення, що дозволить водночас і стимулювати позитивні властивості цих двох категорій інтересів, і мінімізувати їх негативні прояви.

Провідну роль в системі таких заходів відіграє вдосконалення господарського законодавства, а саме тієї його гілки, що регулює корпоративні відносини.

Вдосконалення законодавства про господарські товариства має відбуватися за трьому основними і взаємопов’язаними між собою напрямами: за змістом (врегулювання нових для економіки України відносин, зокрема, пов’язаних з корпоративними конфліктами), за формою (забезпечення провідної ролі закону щодо регулювання відносин власності, підприємництва, включаючи й питання реорганізації господарських товариств; підвищення ролі та конкретизація вимог до локальних нормативних актів, установчих документів товариств), за системою (велика кодифікація господарського законодавства, прийняття актів малої кодифікації щодо окремих видів господарських товариств, інкорпорація).

Прийняття 16 січня 2003 р. нових кодексів (Цивільного і Господарського) і одночасне їх введення в дію (з 01.01.2004 р.) не лише значною мірою вирішило проблеми кодифікації відносин в сфері господарювання (майнових і організаційних), але й породило нові проблеми, зумовлені наявністю в цих кодексах колізійних положень і відповідно – невизначеності відповідних положень актів малої кодифікації – законів “Про господарські товариства”, “Про акціонерні товариства”, “Про підприємства (господарські організації) публічних форм власності”.

Вдосконалення законодавства про господарські товариства за змістом має передбачати правові механізми, що забезпечують збалансоване врахування публічних та приватних інтересів учасників корпоративних відносин, в т.ч.:

• публічність відомостей державної реєстрації господарських товариств як суб’єктів господарювання;

• забезпечення диференціації правового регулювання корпоративних відносин в об’єднаннях осіб та об‘єднаннях капіталів, що найповніше враховує відмінності між ними (включаючи й особливості правового статусу засновників та учасників), а також визначення на рівні закону специфіки створення, функціонування та припинення публічних (державних та комунальних) акціонерних товариств та холдингових компаній;

• легалізацію Господарським кодексом України товариства однієї особи щодо об’єднань капіталів – як загального правила;

• збереження та вдосконалення правового становища двох видів акціонерних товариств (закритих та відкритих) з відмінними рисами (щодо порядку створення, принципу руху учасників і відповідно – видів підписки та обігу акцій, розміру статутного капіталу);

• запровадження комплексу заходів щодо захисту інтересів залежних товариств;

• започаткування додаткових механізмів захисту інтересів облігаціонерів господарських товариств, спрямованих на обмеження можливості емісії незабезпечених облігацій та зменшення негативних наслідків таких емісій;

• більш значну грунтовність правового регулювання корпоративних відносин в об’єднаннях капіталів, що мають включати дієві механізми врахування: інтересів кредиторів щодо підтримання майнової бази товариства не нижче певного рівня; інтересів меншості в товаристві шляхом зниження вимог до осіб, які користуються правами меншості, та запровадження для учасників товариства нових прав (на незгоду, подання похідних позовів та колективних позовів); інтересів товариства – як носія загальнокорпоративних інтересів – в ефективному управлінні (зниженням вимог до кворуму загальних зборів товариства повторного скликання, розширення кола питань виключної компетенції загальних зборів товариства, визначення кількісних та якісних вимог до виборних органів товариства, покладення на посадових осіб цих органів обмежень на користь товариства та ін.);

• запровадження нових правових механізмів розв’язання корпоративних конфліктів, в т.ч. започаткування для об’єднань капіталів з великою кількістю учасників локального рівня врегулювання подібних конфліктів спеціально сформованими для цього арбітражними комісіями;

• віднесення до компетенції господарських судів (в т.ч. і за відсутності у сторін – учасників господарських товариств статусу юридичної особи чи суб’єкта підприємницької діяльності) вирішення корпоративних спорів-конфліктів за умови застосування передбачених законом та/або установчим документом товариства несудових процедур: а) локального рівня (щодо внутрішньокорпоративних конфліктів); в) адміністративної процедури (щодо зовнішніх конфліктів – публічних і приватно-публічних); в) зовнішнього арбітрування (щодо приватних зовнішньокорпоративних конфліктів).