3.10. Оптимізація порядку розгляду корпоративних конфліктів

У господарських товариствах як складних соціальних системах (різного ступеня складності: залежно від форми товариства, кількості учасників, зв’язків із зовнішнім середовищем – кредиторами, контрагентами, контролюючими органами) неминучі конфлікти, навіть кризи. Це зумовлено комплексом інтересів, що лежать в основі кожного товариства і є рушійною силою його діяльності.

Як уже значалося, господарські товариства можна розглядати як осередки акумуляції інтересів учасників корпоративних відносин – засновників, підписчиків, учасників та акціонерів, органів товариства, їх посадових осіб, структурних підрозділів товариства, а в окремих випадках (при зміні статутного фонду товариства, реорганізації чи ліквідації останнього, визнанні угод товариства недійсними через порушення порядку їх укладення) – кредиторів товариства. Спільність інтересів зазначених осіб (щодо успішної діяльності товариства і відповідно – отримання зазначеними учасниками корпоративних відносин певних вигод) не виключає наявноості у них суперечливих або конкуруючих інтересів, що може призвести (і нерідко призводить на практиці) до конфлікту інтересів учасників корпоративних відносин, тобто до корпоративного конфлікту. Хоча останнім і належить чимало позитивних функцій, про які вже згадувалось, однак в них (корпоративних конфліктах) частіше домінують деструктивні риси. У зв’язку з цим питання попередження корпоративних конфліктів, їх розв’язання, управління ними є одним з вирішальних для забезпечення оптимального стану господарських товариств як складних соціальних систем.

Підхід до вирішення зазначених питань має бути системним, з урахуванням комплексу чинників – економічних, правових, культурних, етичних та ін. Правові механізми при цьому відіграють особливу роль, забезпечуючи цивілізоване вирішення даних питань навіть за відсутності інших чинників (хоча при цьому держава змушена використовувати примус у разі застосування учасниками конфлікту силових або інших методів, що порушують права та законні інтереси інших осіб).

Правові засоби щодо запобігання корпоративних конфліктів різноманітні. Насамперед це стосується вдосконалення законодавства про господарські товариства за вже згаданими трьома напрямами: за змістом, за формою і за системою. Особливе місце посідає перший напрям, оскільки передбачає запровадження нових і вдосконалення діючих механізмів врахування та захисту законних інтересів учасників корпоративних відносин.

Крім розглянутих раніше, одним з дієвих механімів розв’язання корпоративних конфліктів є запровадження обов’язкового внутрішньокорпоративного механізму вирішення конфліктних ситуацій (у разі їх виникнення між безпосередніми учасниками корпоративних відносин), без застосування якого спір не може розглядатися в адміністративних або судових органах. При цьому на рівні закону мають передбачатися: обов’язкове включення в установчий документ товариства положень щодо порядку розгляду конфліктів у товаристві (посадовими особами чи спеціально створеним органом), обов’язковість створення для розгляду корпоративних конфліктів спеціального органу – арбітражної комісії в товариствах з кількістю учасників понад 1000 осіб, можливість залучення за згодою сторін конфлікту незалежного посередника, максимальні строки розгляду конфлікту (10 днів, а в складних випадках, що потребують спеціальних перевірок, – 1 міс.), персональна відповідальність посадових осіб, що порушують цей порядок, у формі відшкодування заявникові заподіяних йому з вини таких осіб збитків (судові та інші пов’язані з конфліктом витрати).

На локальному рівні (в установчому та/або внутрішніх документах товариства) повинен визначатися порядок розгляду конфлікту (з дотриманням вимог законодавства, в т. ч. визначатися посадові особи чи спеціальні органи (арбітражна комісія), відповідальні за забезпечення розгляду корпоративних конфліктів, процедурні питання (подання заяви, її розгляд, винесення відповідного рішення, повідомлення про результати розгляду учасників конфлікту). Це, з одного боку, дозволить на локальному рівні вирішити значну кількість корпоративних конфліктів, звільнивши суди та адміністративні органи від розгляду значної кількості спорів.

Адміністративний порядок розгляду конфліктів (за участю уповноважених органів держави – ДКЦПФР, АМК України, податковими органами), визначений відповідними нормативно-правовии актами [46 – П. 4 ч. 1 ст. 7; 73 – Статті 35-49; 72; 196; 205; 206], застосовується у разі, якщо корпоративний конфлікт зачіпає публічні інтереси, захист яких потребує оперативного втручання держави з метою попередження чи зменшення негативних наслідків таких конфліктів.

Судовий порядок розгляду корпоративних конфліктів застосовується на розсуд його учасників, а відтак потребує вдосконалення з огляду на збільшення можливостей щодо захисту їх інтересів. Цьому сприятиме низка заходів, серед яких: (1) закріплення за учасникам господарських товариств права подання непрямих та колективних позовів, права на незгоду; (2) включення до категорії спорів, підвідомчих господарським судам [20, ст. 12], корпоративних конфліктів-спорів (за умови дотримання – як досудового – локального рівня врегулювання внутрішньокорпоративних конфліктів), що забезпечить уніфікованість розгляду цієї категорії справ¹, (3) закріплення за прокурором права на подання позовів на захист публічних інтересів в корпоративних відносинах, (4) розширення використання третейських судів та вдосконалення законодавства щодо них шляхом прийняття відповідного закону².

Заслуговує на увагу і пропозиція Є. Б. Кубка [750]: для розгляду конфліктів між суб’єктами підприємництва і перевіряючими органами виконавчої влади створити в областях інститут уповноважених Державного комітета України з питань розвитку підприємництва.

Важливу роль у попередженні та розв’язанні конфліктів (як незалежні посередники) можуть відігравати громадські організації¹ у разі закріплення за ними права виступати незалежними посередниками у розв’язанні не лише корпоративних, а й інших конфліктів за участю господарських товариств (як це регулюється у сфері трудових відносин²).

Вищевикладені висновки та пропозиції щодо правових механізмів попередження та розв’язання корпоративних конфліктів потребують проведення спеціальних наукових досліджень з метою віднайдення найбільш оптимальних на підставі аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства, правозастосовної практики, вивчення впливу різних факторів на попередження, виникнення, припинення та розв’язання корпоративних конфліктів. Це під силу не окремому науковцеві, а новому напряму науки господарського права – корпоративній конфліктології, формування якої вже започатковано низкою праць [462; 466; 473].