- •1. Ек суть і призначення фін ресурсів.
- •2. Банківська система україни
- •3. Учасники Бюджетного процесу
- •4. Бюджет в економічній системі держави.
- •5. Фінансова політика
- •6. . Бюджетна класифікація
- •7. .Бюджетний дефіцит: види, джерела ін-ня та наслідки
- •8. Поняття та види банківських об'єднань
- •10 Міжбюджетні трансферти.
- •11. . Доходи і видатки місцевих бюджетів.
- •12. Доходи і видатки дб.
- •16. Державні зовнішні запозичення, їх діял-ть, напрями
- •17. . Класифікація видатків бюджету.
- •18. Державний кредит
- •19. Особливості створення банків в Україні
- •20. Економічна суть податків(п, їх ознаки, функції та класифікація
- •24. Неподаткові надходження
- •30.Міжбюджетні трансферти в Україні та формульний метод їх розрахунку.
- •31. Пдв: порядок розрахунку та проблеми адміністрування.
- •32. . Напрями реформування податкової системи України.
- •33. . Організація виконання Державного бюджету.
- •35. Податок з доходів фізичних осіб: порядок розрахування та сплати.
- •38. Організаційні засади складання проекту Державного бюджету України
- •39/ Формування та використання коштів централізованих фондів
- •45.Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні
- •46. Стан та перспективи співробітництва України з єбрр
- •57. Франчайзинг
- •58. Особливості здійснення облігаційного кредитування.
16. Державні зовнішні запозичення, їх діял-ть, напрями
Залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власних потреб є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою здійснення економічної діяльності. Економічна суть цього процесу полягає в тому, що певного часу є певна кількість вільних капіталів як всередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух із метою пошуку сфер свого застосування. Участь держави у міжнародному русі капіталів є фактом її входження до світогосподарського простору. Активна політика держави на зовнішньому ринку капіталів закономірно призводить до утворення державного зовнішнього боргу. Зовнішні запозичення завжди пов'язані з досягненням задоволення інтересів держави через відповідну стратегію і тактику її уряду. Для здійснення цілеспрямованого й організованого руху капіталів на міжнародному рівні створено низку міжнародних фінансових інститутів. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку. Крім цього, зовнішній борг може утворюватися при одержанні позик від іноземних держав та їх угруповань. Сюди належать кредити держав Європейського співтовариства, кредити держав постачальників енергоносіїв.Держава може здійснювати запозичення шляхом розміщення на світових фінансових ринках цінних паперів у вигляді облігацій, а також продажу їх на внутрішніх ринках при купівлі нерезидентами, отримання грантів, субсидій за рахунок науково-технічної допомоги. Всі вказані вище форми запозичень різняться за своєю економічною суттю і призначенням. Позички міжнародних фінансових інститутів є формою існування та функціонування іноземного капіталу, і для країни позичальника заборгованість перед ними становить державний борг. Позички країн Євросоюзу в основному є допомогою, де одержання доходу не має першочергового значення. Система офіційної міжнародної допомоги розвитку країнам, що здійснюють ринкові перетворення, запроваджена світовим економічним співтовариством й активно працює з кінця 40-х років. Усі проекти, на які можуть бути надані позички цими організаціями, поділяються на чотири групи: проекти макроекономічної стабілізації економіки країни позичальника, проекти структурних перетворень у певних секторах економіки, інвестиційні проекти та проекти технічної допомоги. Важливе значення мають інвестиційні проекти. Вони спрямовані на розвиток певних секторів економіки, де передбачається обов'язкове внутрішнє співфінансування. Усі кредити, що надаються Міжнародними фінансовими організаціями, мають для економіки держави важливе значення. Вони надаються на вигідних умовах під низькі проценти (5 — 7 відсотків річних) на строк до 20 років. Звичайно, організації-кредитори контролюють використання коштів за призначенням, і в цьому не слід вбачати втручання у внутрішні справи держави. Кредити міжнародних фінансових організацій не можуть суттєво впливати на зростання зовнішнього державного боргу. Вони максимально враховують інтереси держави позичальника і, відповідно, кредитодавця.З боку держави позичальника здійснюється контроль за втіленням проектів, що фінансуються міжнародними фінансовими організаціями. Ці функції виконує уряд. У кожній державі є відповідне законодавство і видані на їх основі нормативні документи. Найбільшу складність для держави як в плані зростання зовнішнього боргу, так і в плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних комерційних структур під гарантії уряду. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання. Слід також зазначити, що за прийнятного ринкового середовища гарантії уряду не є обов'язковим елементом кредитування. Для кожної країни питання як зовнішньої, так і внутрішньої заборгованості завжди мають свою актуальність. На обслуговування боргів відволікаються значні фінансові ресурси, збільшується навантаження на бюджет держави, посилюються інфляційні процеси. Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Державні зовнішні позики можуть надаватися в грошовій або товарній формах. Вони бувають середньо- і довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країнк-кредитора або у вільноконвертованій валюті.