2. Нормативність літературної мови. Типи мовних норм.

Унормованість - одна з основних ознак літературної мови.

Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Будь-яке явище можна вважати нормативним, якщо воно ґрунтується на трьох ознаках:

1) відповідності того чи іншого явища структурі мови;

2) регулярності відтворюваності того чи іншого явища в процесі комунікації;

3) суспільному схваленні і визнанні відповідного явища як нормативного.

За ступенем обов’язковості реалізації у мовленні норми поділяються на два типи:

І. імперативні, порушення яких є помилкою і сигналізує про низький рівень оволодіння мовою, не розвинене «чуття мови». Наприклад, неправильні наголоси у словах.

ІІ. диспозитивні, які допускають варіанти, наприклад: зАвжди і завждИ, тАкож і такОж.

Оскільки норми укр. мови виявляються на різних рівнях, розрізняють такі мовні норми:

1) орфоепічні - регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень;

2) акцентуаційні – регламентують правильне наголошення слів;

3) графічні – норми позначення звукової мови на письмі за допомогою літер та не літерних знаків;

4) орфографічні - охоплюють правила написання слів та їхніх частин;

5) пунктуаційні - регулюють вживання розділових знаків.

6) морфологічні – визначають правильне творення і вживання в усному та писемному мовленні форм слів (н-д: творення вищого та найвищого ступенів порівняння прикметників)

7) синтаксичні – норми побудови словосполучень і речень (н-д: норми взаємоузгодження підмета й присудка)

8) лексичні - встановлюють правила слововживання відповідно до їхніх лексичних значень (Будь-яке питання (а не любе), випрасував (а не погладив) одяг, наступна (а не слідуюча) зупинка);

9) фразеологічні – врегульовують особливості творення й використання у текстах різних стилів сталих мовних зворотів (н-д: використання фразеологізмів у правильному лексичному складі);

10) стилістичні - визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення (Серед проблем, якими займається колектив, чільне місце посідає... (а не займає));

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів, які підлягають нормуванню, змінюються. Мовні норми найповніше й у певній системі зафіксовані у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках із української мови.

3. Функції мови в суспільстві. Функції державної мови.

Мова виконує цілу низку функцій, життєво важливих як для всього суспільства, так і для самоїмови. Оскількимова—явищесистемне, усі їїфункціївиступають не ізольовано, а проявляються в тісній взаємодії. Відмінність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається на долінароду.

Комунікативна функціямовиполягає в тому, що вона — найважливіший засібспілкуваннялюдейі забезпеченняінформаційнихпроцесів у сучасномусуспільстві(унауковій,технічній,політичній, діловій,освітнійта інших галузяхжиттялюдства). У цій ролі мова має універсальнийхарактер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад,мімікою,жестамичисимволами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за ступенем виразності.

Ідентифікаційнафункція виявляється вчасовомуй упросторовомувимірах. Ми, сучасніукраїнці, відчуваємо свою спільність і з пращурами, і з нащадками, і з тими, хто перебуває поряд, і з тими, хто в інших краях. Кожналюдинамає своєрідний індивідуальниймовний«портрет», мовний«паспорт», у якому відображено всі їїнаціонально-естетичні,соціальні,культурні,духовні, вікові та інші параметри. Лише для тих хто знає мову, вона є засобомспілкування,ідентифікації, ототожнення в межах певноїспільноти.

Експресивнафункціямовиполягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішньогосвітулюдини. Кожнийіндивідмає унікальний неповторний світ, сфокусований у йогосвідомості, у надрахінтелекту, у гаміемоцій,почуттів,мрій,волі. І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова: чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше повстаєш перед людьми якособистість.

Гносеологічнафункціямовивиражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнаннянавколишнього світу. На відміну від інших істотлюдинакористується не лише індивідуальнимдосвідомізнаннями, а й усім набутком своїх попередників і сучасників, тобтосуспільнимдосвідом.

Мислетворчафункція реалізується в тому, що, формуючидумку, людина мислитьмовними нормами. Мислення може бути конкретним (образно-чуттєвим) йабстрактним(поняттєвим). Понятійне мислення — це оперуванняпоняттями, позначеними певнимисловами, що без цих слів перестали б існувати.

Естетичнафункція мови полягає в тому, що вона є першим джереломкультури, знаряддям і водночас матеріалом створення культурнихцінностей. Існуваннямовиуфольклорі,красному письменстві,театрі,піснітощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури. Ось чомувихованнявідчуття краси мови — основа естетичного виховання.

Культурологічнафункціямовивідіграє важливу роль ужиттібудь-якоїнації.Культуракожногонародувідображена та зафіксована найперше в його мові. Для глибшого пізнання нації необхідне знання її мови, яка виконує функції своєрідного каналу зв'язку культур між народами.

Номінативна функція. Усе пізнане людиноюодержує від неї свою назву і тільки так існує усвідомості. Цей процес називається лінгвілізацією — «омовленням»світу. Мовні одиниці, передусімслова, служать назвамипредметів,процесів,якостей, понятьознактощо.

Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики.

Державна мова – це інструмент держави, який покликаний виконувати наступні функції: - функцію державного управління;

- функцію міжнаціонального спілкування;

- функцію загального інформаційного еквівалента;

- функцію державного кордону в інформаційному просторі;

- функцію об’єднання народу країни.