- •Оглавление
- •1. Етапи розвитку літературної української мови
- •2. Нормативність літературної мови. Типи мовних норм.
- •3. Функції мови в суспільстві. Функції державної мови.
- •4. Мовне законодавство в Україні.
- •5. Поняття функціонального стилю. Основні ознаки функціональних стилів української мови.
- •6. Жанри наукового, офіційно-ділового та публіцистичного стилю.
- •7. Різновиди документації. Вимоги до тексту документа – юридичні та мовні.
- •8. Суто науковий і науково-навчальний реферат. Вимоги до написання і оформлення.
- •9. Мовленнєвий етикет розмовного, наукового і ділового спілкування.
- •10. Типи словників. Лексикографічні видання, пов’язані з майбутньою професією.
- •11. Склад лексики сучасної української мови з погляду походження. Ознаки іншомовних слів.
- •12. Склад лексики сучасної української мови з погляду вживаності та стильової маркованості.
- •13. Синонімія у професійному тексті. Слова-пароніми.
- •14. Вживання назв осіб за професією, посадою, званням.
- •15. «Український правопис» як основне джерело правил написання
- •16. Стилістична роль дієслівних форм у тексті документа та у науковому тексті.
- •17. Жанри публічних виступів (доповідь, промова, лекція).
- •18. Синтаксичні норми української мови.
- •19. Орфоепічні норми літературного мовлення.
- •20. Милозвучність української мови
- •21. Поняття «дипломатичної мови», «офіційної», «робочої», «міжнародної» мов
- •22. Поняття «дипломатичного документа».
- •23 Підстави для прийняття спільного поняття «дипломатичні документи».
- •24. Осбиста нота
- •25. Роль та місце дипломатичної мови та дипломатичних документів у міжнародних відносинах.
- •26. Мови конференцій, міжнародних організацій.
- •27. Мови ведення переговорів.
- •28. Функціонально-стилістичні особливості мови дипломатичних документів
- •29. Лексичні особливості дипломатичного підстилю офіційно-ділового стилю мовлення.
- •30. Особливості термінологічної системи україномовних дипломатичних текстів.
- •31. Терміни іншомовного походження в дипломатичних документах.
- •32. Протокольні вимоги до дипломатичних документів
- •33. Структура дипломатичних документів.
- •34. Дати класифікацію дипломатичних документів відповідно до виконуваних ними функцій.
- •35. Характеристика основних груп дипломатичних документів
- •36. Заключні документи міжурядових переговорів, візитів представляють: комюніке, спільні заяви, декларації (підписані чи не підписані).
- •37. Парафування міжнародного договору.
- •38. Дипломатичні документи договірного характеру.
- •39. Види дипломатичних документів договірного характеру
- •42. Лексичні особливості мови документів інформативного характеру.
- •45. Мови дипломатичного листування
- •46. Принцип паритетності в дипломатичному листуванні
- •47. Особиста нота та її місце в дипломатичному листуванні.
- •48. Види особистої ноти
- •51. Охарактеризувати документ меморандум.
- •54. Етикетні мовні формули в документах дипломатичного листування.
- •55. Пояснити термін «протокольні формули» та навести приклади.
- •56. Роль особистого листування в дипломатичній практиці.
- •57. Особисті послання в дипломатичному листуванні.
- •60. Поняття приватного листа.
- •61. Види звертань.
- •62. Форми та правила звертань до осіб з високим та надвисоким статусом, офіційних осіб.
- •63. Припустимі скорочення в дипломатичному листуванні.
- •64. Охарактеризувати документ “заява мзс”.
- •65. Значення документів внутрішньовідомчого характеру в системі мзс України. Види документів.
- •66. Реквізити документів та вимоги до них.
- •67. Поняття службових листів. Види службових листів.
- •68. Службові, доповідні записки
- •69. Телефонограми, радіограми та факсимільні повідомлення
- •70. Інформаційно-аналітична документація дипломатичних представництв.
- •71. Види інформаційних документів, які готуються в закордонних представництвах України.
- •72. Оформлення додатків до документів.
- •1. Нормативність сучасної української літературної мови. Типи мовних норм.
- •2. Мовна норма і мовне правило
- •3. Характеристика стилів сучасної української літературної мови.
- •4. Функції мови у суспільстві. Державна мова
- •5. Мовне законодавство України
- •6. Характеристика офіційно-ділового стилю та його підстилів
- •7. Характеристика наукового стилю та його підстилів
- •8. Документ як основний жанр офіційного спілкування
- •9.Класифікація документів.Вимоги до документів
- •7.За стадіями створення серед документів розрізняють оригінали,
- •10. Склад лексікі сучасної української мови
- •11.Склад лексики з погляду походження
- •12.Лексика нейтральна і стилістично забарвлена
- •13. Загальновживані слова та діалектизми.
- •14.Внутрішньо системні звязки між словами
- •15.Терміни і професіоналізми
- •16. Лексигографія.Основні типи лінгвістичних словників.
- •17. Пароніми в дипломатичному мовленні
- •18. Різниця між усною і писемною формами мовлення
- •19. «Український правопис» як основний збірник правил написання та словозміни
- •20. Сучасний стан і проблеми розвитку правописної системи , пропозиції щодо правописних змін.
- •21. Граматичні засоби стилістики. Вибір роду, числа, відмінка іменника у фаховому тексті.
- •22. Складні позиції у відмінюванні числівника та узгодженні числівника з іменником
- •23. Традиції вживання займенників у текстах наукового та офіційно-ділового стилю
- •24. Правопис власних географічних назв
- •№25 (2)Рід і особливості вживання назв осіб за професією, посадою, званням
- •№26Відмінювання прізвищ, імен та по батькові
- •№27 Кличний відмінок
- •№28 Передача російських прізвищ українською мовою
- •II. Російська літера е передається:
- •III. Болгарське, сербське «и» передається:
- •IV. Польське, чеське, словацьке и(і') передається:
- •V. Російська літера «и» передається:
- •VI. Російське «ы» передається літерою «и»: Крутих, Рибаков. №31Термінологія слів іншомовного походження у текстах проф. Тематики
- •33. Запис складних слів, першою частиною яких є числівник
- •34. Використання дієслівних форм у діловому та науковому стилі. Категорії і форми дієслова
- •35. Віддієслівні іменники
- •36. Дієприкметник та дієприслівник. В науковому стилі
- •37. Складні випадки дієслівного керування
- •38. Правопис прислівника
- •39. Прийменникові конструкції ділового стилю. Порівняння рос/укр.
- •40.Вибір сполучника у офіційно-діловому та науковому тексті
- •41.Особливості вживання та правопису часток. Правопис не з різними частинами мови.
- •42 Вживання абревіатур у діловому та науковому текстівому тексті. Аналіз різних типів абревіатур
- •Цитування в усному та писемному діловому мовленні. Правила письмового оформелння прямої мови, цитати
- •43 Загальна характеристика стилю наукового тексту
- •Анотація, реферат, тези, наукова стаття, дисертація, монографія, підручник, посібник як основні жанри наукових робіт
- •Вимоги до мови наукового тексту
- •Поняття про синтаксичні та пунктуаційні норми української мови
- •48 Розділові знаки у простом ускладненому реченні Кома між однорідними членами
- •Двокрапка й тире при однорідних членах речення з узагальнювальним словом
- •Кома та знак оклику при звертанні
- •Вставні слова, речення і словосполучення
- •Кома і тире при відокремленому означенні
- •Кома при відокремленому додатку
- •Кома і тире при відокремленій прикладці
- •Кома при відокремленій обставині
- •49.Орфоепі́я
- •51.Основні принципи наголошування
- •53.Мовленнєвий етикет
- •54.Публічний виступ
24. Осбиста нота
25. Роль та місце дипломатичної мови та дипломатичних документів у міжнародних відносинах.
Вислів "дипломатична мова" використовується для визначення кількох понять:
• мови офіційних дипломатичних зносин, а також мови, якими складаються дипломатичні документи, у т. ч. міжнародні договори; у цьому сенсі дипломатична мова - підстиль офіційно-ділового стилю літературної мови;
• сукупності спеціальних термінів, фраз, що складають загальноприйнятий дипломатичний словник;
• визначення стриманості, обережності під час розмови, які дозволяють дипломатам і політикам говорити один одному різкі речі у ввічливій, м'якій формі;
• специфічної, професійної мови переговорів.
Використання дипломатичної мови дозволяє під час переговорного процесу зберегти спокійну, конструктивну атмосферу, що, зокрема, важливо для суспільної думки; дає можливість розпочати переговори з відносно сприятливих стартових позицій; дозволяє при вирішенні складних питань "зберегти обличчя" кожній із сторін та ухилитися від прямої відповіді "так" або "ні".
Зауважимо, що необхідно розрізняти поняття "дипломатична мова" і "міжнародна мова". Міжнародні мови обслуговують будь-які міжнародні зносини як між державами, так і між неурядовими організаціями і навіть приватними особами, дипломатичні ж мови - лише дипломатію.
Принцип рівноправності мов у міжнародних відносинах утвердився після II світової війни. У наш час не існує обов'язкової єдиної мови для ведення офіційних дипломатичних зносин і складання міжнародних договорів. Дипломатичною мовою вважається будь-яка мова, яка використовується в усних або письмових міжнародних зносинах.
Дипломатичні документи можуть різнитися змістом, призначенням, протокольними особливостями. На їхньому стилі позначаються традиції, мовні, історичні, культурні особливості окремих країн. Однак з точки зору архітектури документа всі вони мають традиційну схему, включають низку елементів (реквізитів) постійного, незмінного характеру.
У минулому дипломатичні документи виходили лише від монархів або підписувались уповноваженою особою від його імені та були адресовані іншому главі держави. Особиста нота, яка містила розгорнуті протокольні формули, була основним видом дипломатичних документів. Використання ж вербальної ноти вважалось ознакою прохолодних відносин між державами. За свідченням російського дипломата Ю.Я.Соловйова, у 1909 р. МЗС Росії вважало можливим зноситися з австро-угорським посольством у Петербурзі за допомогою вербальних нот. Відхилення від загальноприйнятих канонів дипломатичного листування розцінювалось компетентними спостерігачами як серйозна ознака напруженості між двома країнами. Раніше вербальна нота визначалася як документ, зміст якого повинен бути предметом серйозного розгляду, надзвичайно важливий, але не призначений для опублікування. Це ніби важлива заява, зроблена усно і потім відтворена на папері, щоб заява не забулась. У наш час замість вербальної ноти після усної заяви може залишатись "пам'ятна записка", а вербальні ноти є найуживанішим видом дипломатичного листування.
26. Мови конференцій, міжнародних організацій.
Мови, що використовуються в роботі міжнародних конференцій, поділяються на офіційні й робочі. Офіційними мовами повинні користуватися учасники для своїх виступів, цими мовами публікуються всі офіційні рішення конференції. Робочі ж мови використовуються для ведення протоколів, складання проектів документів конференції. Зазвичай робочі мови становлять лише частину офіційних, що скорочує витрати на проведення конференції. Офіційні й робочі мови конференції визначаються правилами процедури. На конференціях, організованих ООН, офіційними мовами є ті самі, що й Організації Об'єднаних Націй: англійська, арабська, іспанська, китайська, російська і французька. Міжнародна організація - це об'єднання держав, створене відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших сферах, що має необхідну для цього систему органів і відповідний правовий статус.
Офіційні мови міжнародних організацій
ООН - англійська, російська, французький, іспанська, арабський, китайський.
Рада Європи - англійська, французький.
СНД - російська.
ШОС - російська, китайський.
Африканський союз - англійська, французький, арабський, суахілі, португальська.
В роботі міжнародних організацій і конференцій вживання мов визначається правилами процедури. Використовуються терміни «офіційна мова» (нею друкуються всі документи, які отримують статус офіційних, ухвалюються всі офіційні рішення конференції) та «робоча мова» (нею ведуться дебати, готуються попередні документи). Як правило, робочими мовами є лише декілька із числа офіційних.
Необхідно розрізняти поняття «дипломатична мова» та «міжнародна мова». Міжнародні мови обслуговують будь-які міжнародні зносини як між державами, так і між неурядовими організаціями і, навіть, між приватними особами, а дипломатичні мови - лише дипломатію.
Формально дипломатичні представництва можуть вести кореспонденцію мовою своєї держави. Однак, найчастіше представництва ведуть листування мовою країни перебування або додають до оригіналів переклади документів цією мовою. Протокольним правилом є врахування попередньої практики, що склалася на місцях, в цьому питанні. Наприклад, у С11ІА, Великій Британії, Франції, іспаномовних країнах Латинської Америки, Австрії, арабських країнах та ін., листування іноземних посольств з МЗС мовою країни перебування є ухваленою практикою. У 1981 р. МЗС Ірану, наприклад, офіційно висунуло вимогу, щоб мовою дипломатичної кореспонденції в Тегерані була виключно мова фарсі. Як правило, консульські установи листуються з місцевими органами влади лише мовою країни перебування.