75. Сполучник як частина мови

Сполучник як частину мови виокремлено в українській науковій практиці XVI ст. У граматиках Л. Зизанія, М. Смотрицького. Сполучник є класом службових слів, що вживааються для вираження логіко-граматичних зв’язків між однорідними словами, словосполученнями і частинами складного речення. Характерна ознака сполучників – їх незалежність від кожного з окремо взятих компонентів, між якими встановлюється зв’язок.Сполучники не пов’язані з формами тих слів, які з їх допомогою об’єднуються і словосполучення. Виступаючи в незмінній формі для зв’язку слів і речень, сполучники втратили самостійно виражене лексичне значення. Вони не вказують ні на предмети, ні на явища, ні на їх ознаки і не виступають членами речення. Сполучники є граматичним засобом вираження узагальнених понять про суб’єктно-об’єктні, часові, причинно-наслідкові та інші зв’язки між предметами і явищами реального світу. В усіх формах вони тільки оформляють логічні відношення, які виникають між синтаксичними одиницями. Найважливішим для сполучника є значення, реалізоване у вираженні зв’язків сурядності і підрядності.

74. Особливості вживання прийменників з відмінковими формами іменників.

У сучасній українській мові відмінкові значення виражаються морфологічно за допомогою флексій. Із співвідносним їм значенням виступають прийменники: «…зв’язки прийменника з тим чи іншим відмінком зумовлені відповідністю значень прийменника і відмінкової форми… При цьому прийменник розвиває, доповнює, посилює значення відмінкової форми, уточнює, спеціалізує, ускладнює її»

Прийменник може вживатися з формою одного непрямого відмінка (наприклад: без, біля, від, для, до, з-за (із-за), з-під, проти, серед вживаються тільки з родовим) або може сполучатися з двома чи трьома відмінками (наприклад: над, під, перед, поза — зі знахідним і орудним; на, о (об), по — зі знахідним і місцевим; з, з а -з родовим, знахідним і орудним відмінками).

Кожний прийменник мас визначене коло зв’язку з відповідними відмінками і виражає певні відношення тільки з відповідною формою.

73. Класифікація прийменників

За походженням прийменнки бувають:

• прості (первинні) – належать ті, що вже втратили будь-який генетичний зв”язок із самостійними словами (з, із, за, без, од, від, під, по, при, для, до, між, на, над).

• похідні (вторинні) – певною мірою продовжують зберігати зв”язок з самостійними словами, від яких походять. Це прийменники прислівникового походження(близько, поруч, навкруг, відповідно) та іменникового (коло, кінець).

За морфологічною будовою прийменники поділяються на:

• прості (належать усі первинні прийменники);

• складні (до складу яких входить два або більше простих: з-за, понад, поперед, з-поміж);

• складені (у зв”язку з, незалежно від, у напрямку до, незважаючи на , починаючи з …).

72. Прийменник як частина мови

Службові слова, що разом з формами непрямих відмінків виражають залежність іменника чи його еквівалентів від інших слів у реченні, вказують на підрядні відношення між словами, називаються прийменниками.

Прийменник виражає залежність іменника від інших слів у реченні, диференціюючи значення відмінкової форми, допомагають виявити значення відповідної форми іменника і її синтаксичну роль. У реченні прийменники вживаються у препозиції щодо залежного непрямого відмінка іменника (крім прийменника ради, що може стояти і після іменника (Чого ради?)).

За допомогою прийменників виражаються різноманітні семантико-синтаксичні:Просторові (поїхати до міста);Часові (сидіти до вечора);Цільові (боротися за щастя);Умови (виконати при бажанні);Допустові;Причинові (червоний від сонця);Способу дії (купити на виплату);Різні об”єктні відношення (надіти на голову, турбуватися про друга).

У ролі керованих слів можуть виступати іменники (трава на сіно), займенники (двоє з них), субстантивовані прикметники (кращі з кращих), сполучення іменника з узгодженим означенням (на третій рік).

Керуючими словами бувають: дієслова (спуститись з гори), іменники (озеро без риби); прикметники (схильний до роздумів), прислівник (недалеко від Києва).

Прийменникову систему сучасної української літературної мови становить кількісно обмежена група одиниць, яка, проте не є застиглою. Через зневиразнення значення й усталеного вживання, іменники, прислівники, дієслівні форми можуть також переходити в прийменники.