NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

і судового розгляду; 2) рівність сторін у процесуальних правах для здійснення своїх функцій; 3) особливарольсудувпроцесіякоб’єктивноготанеупередженогосуб’єкта.

2.Стороникримінальногопровадження – цеучасникикримінальногопровадження, які виконують на засадах змагальності функцію обвинувачення або захисту. Стороноюобвинуваченняє: слідчий, керівникорганудосудовогорозслідування, прокурор,

атакож потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установленихКПК. Стороноюзахистує: підозрюваний, обвинувачений(підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники (п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК).

Оскільки засада змагальності знаходить свій прояв у реалізації протилежних за своїмзмістомфункційобвинуваченняізахисту, сторонидлявідстоюваннясвоїхінтересівнаділяютьсяправами, якіурівнюютьїхпроцесуальніможливості. Рівноправність сторін означає, що кожна з них користується однаковим обсягом процесуальних прав для здійснення своїх функцій і жодна із сторін не має перед судом переваг у доведенні переконливості своєї позиції, заявленні та задоволенні клопотань, поданні скарг, доказів тощо. Реалізація сторонами їхніх процесуальних прав дає можливість ефективно виконувати властиву їм процесуальну функцію.

3.Закон забороняє суміщення функцій державного обвинувачення, захисту і судового розгляду і покладення їх на одного суб’єкта. Розмежування цих функцій означає, що ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту не мають права здійснювати функцію судового розгляду, а суд не має права виконувати функції сторін кримінального провадження. По суті відбувається професійний спір, при цьому жодна із сторін не має права перебирати на себе функції іншої.

4.Функція державного обвинувачення здійснюється прокурором (визначення «прокурор» див. п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК). Письмове повідомлення про підозру у вчиненнікримінальногоправопорушенняскладається прокурором(п. 11 ч. 2 ст. 36 КПК) або слідчим за погодженням з прокурором (ч. 1 ст. 277 КПК). У кримінальному провадженні щодо окремої категорії осіб (народного депутата України, судді Конституційного Суду України, професійного судді, кандидата у Президенти України, адвоката тощо) письмове повідомлення про підозру здійснюється лише прокурором відповідного рівня у межах його повноважень (ст. 481 КПК).

Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, уповноважений звертатися до суду з обвинувальним актом та підтримувати державне обвинувачення в суді (пп. 14, 15 ч. 2 ст. 36 КПК). Проте прокурор зобов’язаний відмовитися від підтримання державного обвинувачення, якщо врезультатісудовогорозглядудійдепереконання, щопред’явленеособіобвинуваченнянепідтверджується (ч. 1 ст. 340 КПК). Такунормунеможнавважативідступомвід принципузмагальності, оскільки віннепередбачає обов’язку прокурора підтримувати обвинувачення у будь-якому разі, всупереч доказам, які є у матеріалах кримінального провадження та внутрішньому переконанню. У випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення підтримувати обвинувачення в суді від свого імені особисто або через свого представника має право потерпілий, який користується

71

всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду (п. 4 ч. 3 ст. 56 КПК;

ст. 340 КПК).

5.Функцію захисту може здійснювати підозрюваний або обвинувачений як особисто шляхом реалізації передбачених законом прав, що дозволяють йому захищати свої інтереси на всіх стадіях процесу (ст. 42 КПК), так і за допомогою захисника (статті 48–49 КПК) та (або) законного представника (ст. 44 КПК).

6.У змагальному кримінальному процесі головуючий у судовому засіданні забезпечує здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав

івиконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з’ясування всіх обставин кримінального провадження, усуваючи з судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження (ст. 321 КПК).

Змагальна побудова кримінального процесу обумовлює особливу роль суду, який є об’єктивним та неупередженим у дослідженні доказів та не виступає на стороні обвинувачення або захисту. Тому суд не має права направляти матеріали кримінального провадження на додаткове розслідування, давати органам досудового розслідування вказівки щодо поповнення доказової бази обвинувачення, приймати з власної ініціативи заходи щодо доведення винності обвинуваченого. Разом із тим засада змагальності не виключає активності суду у дослідженні та перевірці наданих сторонами доказівусправі. Зокрема, завласноюініціативоюсудмаєправодоручитипроведення експертизи (ч. 2 ст. 332 КПК); викликати експерта для допиту для роз’яснення висновку (ч. 1 ст. 356 КПК); перевіряти показання та інші надані суду докази шляхом постановкизапитаньсвідку(частини11, 13 ст. 352 КПК), потерпілому(ч. 2 ст. 353 КПК), експерту(ч. 2 ст. 356 КПК), спеціалісту(ч. 2 ст. 360 КПК); ставитизапитаннясторонам чи іншим учасникам кримінального провадження у разі заявлення клопотань про доповнення судового розгляду (ч. 2 ст. 363 КПК); відновити з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами, якщо обвинувачений в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значеннядлякримінальногопровадження (ч. 4 ст. 365 КПК); оголошувативсудовому засіданні протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи (ч. 1 ст. 358 КПК) тощо.

Наведені вище повноваження дозволяють суду об’єктивно оцінювати викладені сторонами правові позиції, усувати сумніви, що виникли у ході судового розгляду,

івідповідно, вирішувати кримінально-правовий конфлікт шляхом дотримання встановленої законом процедури і постановлення законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення.

Принцип змагальності сторін найбільш повно реалізується у ході судового розгляду, протезпевнимиобмеженнямивіндієйудосудовомупровадженні. КПКпередбачає інститут слідчого судді, основним призначенням якого є здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні. Зокрема, уходідосудовогорозслідуванняслідчимсуддеюздотриманням змагальноїпроцедурирозглядаютьсяпитаннящодо: застосуваннязаходівзабезпечення кримінального провадження (ст. 132 КПК); розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора (ст. 306 КПК); надання дозволу на проведення окремих слідчих (розшукових) дій (статті 233–235 КПК) тощо.

72

Стаття 23

Безпосередність дослідження показань, речей і документів

1.Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

2.Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

3.Сторонаобвинуваченнязобов’язаназабезпечитиприсутністьпідчассудового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

1.Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону особисто дослідити в судовому засіданні всі зібрані у кримінальному провадженні докази шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошеннядокументів, відтвореннязвукозаписуйдемонстраціївідеозапису. Правило про безпосередність дослідження всіх доказів у кримінальному провадженні покликане забезпечити пряме, вільне від суб’єктивного впливу осіб, які провадили досудове розслідування, сприйняття учасниками судового провадження (перш за все судом) всіх обставин кримінального провадження. Безпосереднє дослідження всіх доказів у судовому засіданні є важливою умовою їх одностайного сприйняття судом таіншимиучасникамисудовогопровадження, засобомусуненнясумнівівінеясностей.

Дослідження доказів у кримінальному судочинстві може здійснюватися тільки

вусній формі. Факт дослідження має бути відображений у протоколі й журналі судового засідання. Не суперечить усності судового розгляду можливість його учасників користування нотатками, колипоказання стосуються розрахунківчиіншихданих, які важко зберегти в пам’яті (ч. 12 ст. 352 КПК), бо й у цьому разі показання даються усно.

2.На підставі вимоги безпосередності судового розгляду всі належні й допустимі згідно із законом докази підлягають установленню й дослідженню під час судового засідання.

Суд зобов’язаний обґрунтовувати своєрішення напідставі об’єктивноз’ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими упроцесі судового розгляду йоціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, асукупністьзібранихдоказів−зточкизорудостатностіівзаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Безпосередність дослідження доказів, якібудь-якеправило, маєвинятки. Судмає право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються

73

(ч. 3 ст. 349 КПК). Якщо виникає необхідність у встановленні обставин або в перевірці тих із них, що мають істотне значення для кримінального провадження, суд має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії (частини 3–5 ст. 333 КПК). Суд має право розглянути обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження (ст. 381 КПК). Свої висновки судможеобґрунтуватипоказаннямисвідка, потерпілого, отриманимислідчимсуддею в порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Показання свідка, потерпілого, отримані на допиті під час досудового розслідування в судовому засіданні, можуть бути оголошені під час судового розгляду з метою перевірки їх правдивості і з’ясування розбіжностей (ч. 5 ст. 225 КПК). Вирок може бути постановлений без безпосереднього дослідження в судовому засіданні доказів, якщо у кримінальному провадженні були досягнуті угодипропримиренняміжпотерпілимтапідозрюваним чиобвинуваченим або між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості,

асуд визнав за можливе затвердження угод (див. коментар до гл. 35 КПК).

3.Частина 3 коментованої статті забезпечує реалізацію міжнародно-правового стандарту, закріпленого у підп. «d» п. 3 ст. 6 КЗПЛ, який передбачає, що кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що і свідків обвинувачення. Обов’язок доставлення свідків обвинувачення покладається на сторону обвинувачення.

Стаття 24

Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності

1.Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

2.Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

1. Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого є однією з найважливіших гарантій захисту особою своїх прав і свобод від їх порушення як із боку органів, що здійснюють кримінальне провадження, такізбокуіншихосіб, якіберутьучасть укримінальному судочинстві. Свобода оскарження будь-яких дій (бездіяльності) зазначених органів і посадових осіб, з одного боку, дозволяє учасникам кримінального провадження повною мірою реалізуватисвоїпроцесуальніправайзабезпечитизахиствласнихінтересів, аздругого − сприяє виявленню й усуненню порушень і помилок, допущених при здійсненні кримінального провадження.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, їх по-

74

садових і службових осіб. КСУ у правовій позиції, сформульованій у Рішенні від 25 листопада 1997 р. у справі гр. Дзюби Г. П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи, вказав, що ч.2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чибездіяльність будь-якогоорганудержавної влади, органумісцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянствавважають, щоїхрішення, діячибездіяльністьпорушуютьабозачіпають права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Специфіка кримінальної процесуальної діяльності визначає особливу процедуру оскарження дій (бездіяльності) і рішень осіб, які її здійснюють (див. коментар до гл. 26 КПК). Законпередбачаєдваосновнихспособиоскарженняпроцесуальнихрішень, дій чи бездіяльності державних органів і посадових осіб, які здійснюють кримінальне провадження, − до прокурора чи до слідчого судді. Право вибору способу оскарження − прокуророві чи до суду − належить особі, права якої порушені.

Скарга − це звернення учасника кримінального провадження до уповноваженої особизприводупорушенняйогоправтаохоронюванихзакономінтересівзпроханням про їх поновлення. Вона є правовим засобом захисту прав та інтересів учасників кримінального провадження, а якщо вони порушені, то й засобом їх відновлення.

Предметом скарги можуть бути процесуальні рішення, дії чи бездіяльність суду, слідчого судді, прокурора, слідчого.

Під діями слід розуміти будь-які процесуальні дії, здійснювані слідчим, прокурором, слідчим суддею і судом під час досудового й судового провадження. Наприклад, це можуть бути незаконні дії, пов’язані з проведенням слідчих (розшукових) дій, із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, із забезпеченням прав учасників кримінального провадження тощо.

Бездіяльність має місце у ситуації, коли дотримання прав та інтересів учасників кримінального провадження передбачає необхідність вчинення посадовою особою певної дії або прийняття конкретного рішення, однак ця особа не діє, а в результаті рішення, яке повинно прийматися, не приймається, процесуальна дія не вчиняється. Така бездіяльність істотно зачіпає права та інтереси особи у кримінальному провадженні, а тому може бути предметом скарги.

Під рішенням у кримінальному процесі розуміється процесуальний документ владно-розпорядчогохарактеру, прийнятийслідчим, прокурором, слідчимсуддеюабо судом у межах своєї компетенції у конкретному кримінальному провадженні. Це можуть бути рішення, що визначають рух кримінального провадження; про визнання правового статусу того чи іншого учасника кримінального провадження; про проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій тощо.

Право на оскарження у кримінальному процесі забезпечується встановленням у нормах КПК порядку і строків принесення (у деяких випадках і розгляду) скарг на дії (бездіяльність) і рішення суду, слідчого судді, прокурора, слідчого. Гарантією здійснення права на оскарження дій (бездіяльності) та рішень у кримінальному судочинстві є обов’язок посадових осіб роз’яснювати порядок оскарження при проведен-

75

ні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень, а також забезпечувати можливість реалізації цих прав.

2. Конституційні гарантії права на судовий захист і на перегляд вироку припускають забезпечення кожному розгляд його справи в судах першої, апеляційної й касаційноїінстанцій. ПравоособинапереглядвирокувищимсудомпередбаченоМПГПП (п. 5 ст. 14) та іншими міжнародно-правовими документами.

Частина 2 коментованої статті, відтворюючи цей міжнародно-правовий стандарт, відсилає до статей КПК, в яких вона реалізується (див. глави 31–32 КПК). Забезпечення апеляційного й касаційного оскарження ґрунтується на інстанційній побудові судової системи, розмежуванні функцій судів різних інстанцій, можливості розглядати те або інше кримінальне провадження декількома судами.

Право на перегляд судових рішень судом вищого рівня мають учасники судового провадження (оскільки саме їхніх прав, свобод чи інтересів стосується судове рішення), а також інші особи (незалежно від того, чи брала дана особа участь у судовому розгляді), якщо ухвалюване рішення прямо зачіпає їх права, свободи чи інтереси. Надання заінтересованим особам права на оскарження − одна з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Стаття 25

Публічність

1. Прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення(завиключеннямвипадків, коликримінальнепровадженняможебути розпочателишенапідставізаявипотерпілого) абовразінадходженнязаяви(повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

1. Загальна засада, яка міститься у коментованій статті, характеризує кримінальне провадження як владно-організаційну діяльність посадових осіб та органів, які діють offisio, тобто в офіційному порядку, відповідно до службового обов’язку, від ім’я держави. Цей принцип становить основу правового регулювання повноважень прокурора та слідчого у кримінальному провадженні, їх взаємовідносини з іншими суб’єктами та судом, системи і порядку застосування заходів забезпечення кримінального провадження, процедури винесення процесуальних рішень тощо.

Правовий зміст принципу публічності становлять такі положення. На початковому етапі кримінального провадження прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви (повідомлення) провчиненнякримінальногоправопорушення. Відповіднодост. 214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідо-

76

млення провчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Засадоюпублічностіпояснюєтьсявимогапоєднанняініціативиіактивностівпроцесуальній діяльності прокурора та слідчого під час кримінального провадження. До засобів забезпечення цієї активності належать владні повноваження, процесуальні обов’язки, дискреційні повноваження та власна процесуальна ініціатива. Відповідно довимогзаконунаосіб, яківедутьдосудове кримінальне провадження, покладається обов’язоквжитивсіхпередбаченихзакономзаходівдлявстановленняподіїкримінального правопорушення та особи, яка його вчинила, всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень

(ч. 2 ст. 9 КПК).

Публічність виявляє себе також у тому, що прокурор, слідчий зобов’язані забезпечити під час кримінального провадження повагу до людської гідності (ст. 11 КПК); права та законні інтереси осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні (статті 12–20 КПК). На них покладається обов’язок не тільки повідомити вказаних осіб про їх права, передбачені КПК, а й роз’яснити їх (п. 2 ч. 3 ст. 42, ч. 3 ст. 223 КПК) та забезпечити можливість їх використання.

Доправовогозміступринципупублічностівходитьпокладеннядержавоюнапрокурора, слідчого, керівника органу досудового розслідування, інших службових осіб органів державної влади обов’язку неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнароднихдоговорів, згоданаобов’язковістьякихнаданаВерховною Радою України, вимог інших актів законодавства (ч. 1 ст. 9 КПК); виконувати процесуальні дії або приймати процесуальні рішення у розумні строки (ч. 1 ст. 28 КПК); збирати докази (ч. 2 ст. 93 КПК); відповідно до їх компетенції проводити слідчі (розшукові) танегласніслідчі(розшукові) дії; скластиобвинувальнийакттапередатийого досуду(ст. 291 КПК), закритикримінальнепровадженняпринаявностідотогопідстав

(ст. 283–284 КПК) тощо.

Виняткомізпринципупублічності єкримінальне провадження уформіприватного обвинувачення, яке розпочинається лише на підставі заяви потерпілого (ч. 4 ст. 26 КПК) щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК. Специфіка справ цієї категорії виявляється в тому, що законодавець надає потерпілому від кримінального правопорушення можливість на власний розсуд вирішити питання: чи звертатися йому до держави за захистом порушеного права, вимагаючи притягти винну особу до кримінальної відповідальності. По суті, у встановлених законом випадках у кримінальному провадженні визначальною є не засада публічності, а засада диспозитивностійзаконодавецьвіддаєперевагуприватномуінтересупередінтересом публічним.

77

Стаття 26

Диспозитивність

1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав

умежах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

2.Відмовапрокуроравідпідтриманнядержавногообвинуваченнятягнезасобою закриття кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

3.Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

4.Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лишенапідставізаявипотерпілого. Відмовапотерпілого, аувипадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

1. Під диспозитивністю слід розуміти правове положення, згідно зяким сторонам кримінального провадження надається і забезпечується можливість вільно в межах, встановлених кримінальним процесуальним законом, обирати способи здійснення своїх матеріальних і процесуальних прав і використовувати на власний розсуд передбачені законом публічні засоби їхнього захисту, а також активно впливати на хід і результати кримінального провадження.

Конкретизація приписів засади диспозитивності міститься в нормах кримінального процесуального закону, в яких йдеться про реалізацію сторонами своїх прав (зокрема, давати пояснення, показання; заявляти відводи, клопотання; подавати докази; оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, судувпорядку, передбаченому цимКодексом; знайомитися зматеріалами кримінального провадження, журналом судового засідання і технічним записом судового процесу та ін.).

2.Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення під час судового розгляду тягне за собою закриття кримінального провадження, крім виняткових випадків, передбачених КПК, а саме, коли потерпілий погоджується підтримувати обвинувачення в суді. У цьому разі кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення (п. 4 ч. 3 ст. 56, п. 2 ч. 2 ст. 284, ст. 340 КПК).

3.Враховуючисферудіїпринципудиспозитивності, слідчийсуддя, судвирішують лише ті питання, що: 1) винесені на їх розгляд сторонами кримінального провадження; 2) віднесені до їх повноважень КПК.

4.Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається тількизанаявностізаявипотерпілогопровчиненнящодоньогоодногозкримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК. Закон містить імперативну вимогу про те, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбаченихКПК, йогопредставниквідмовивсявідобвинуваченняукримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК). У даному провадженні може бути укладена угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим (п. 1 ч. 1 с. 468, ч. 3 ст. 469 КПК).

78

Стаття 27

Гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами

1.Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так

іписьмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом.

2.Кримінальнепровадженнявсудахусіхінстанційздійснюєтьсявідкрито. Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження

узакритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у випадках:

1) якщо обвинуваченим є неповнолітній; 2) розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторка-

ності особи; 3) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне

життя чи обставин, які принижують гідність особи; 4) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвес-

ти до розголошення таємниці, що охороняється законом; 5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному

провадженні.

3.Особистізаписи, листи, змістособистихтелефоннихрозмов, телеграфнихта інших повідомлень можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні, якщо слідчий суддя, суд не прийме рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні на підставі пункту 3 частини другої цієї статті.

4.Кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з додержанням правил судочинства, передбачених цим Кодексом. На судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише сторони та інші учасники кримінального провадження.

5.Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому цим Кодексом.

6.Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення взалісудовогозасіданняфотозйомки, відеозапису, транслюваннясудовогозасідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду.

79

7. Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.

1. Відповідно до Конституції України гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією з основних засад судочинства (п. 7 ч. 3 ст. 129). Це нормативне положення знаходить безпосереднє відображення в п. 1 ст. 6 КЗПЛ. Гласність можна розглядати в декількох аспектах, а саме: 1) як засіб підвищення рівня виховного впливу судового процесу на присутніх; 2) як спосіб публічного контролю з боку суспільства, громадськості за судовою владою; 3) як одну з гарантій законності, обґрунтованості та справедливості в діяльності органів правосуддя, сторін та інших учасників кримінального провадження.

Гласність притаманна всім стадіям судового провадження – судовому розгляду в суді першої інстанції та при перегляді судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій, у Верховному Суді України.

Разом з тим у практиці ЄСПЛ виникали питання про дотримання принципу гласності в апеляційних, касаційних та інших інстанціях, де перевіряються прийняті рішення. Усправах«МонелляпротиШвеції» (рішеннявід22 лютого1984 р.) та«Моріс проти Швеції» (рішення від 2 березня 1987 р.) перед судом постало питання про можливістьвідходуапеляційнійінстанціївідпринципувідкритогорозгляду, наякому обвинувачений можебутиприсутнійівідстоювати своюпозицію. ЄСПЛпостановив, що коли розгляд у суді першої інстанції був гласним, то відсутність гласності у судах другої і третьої інстанцій може бути виправдана особливостями процедури. Якщо скарга зачіпає виключно питання права, а не факту, то, на думку ЄСПЛ, вимоги гласного розгляду є дотриманими і тоді, коли заявнику не була надана можливість особисто бути заслуханим в апеляційному або касаційному суді.

Сутність засади гласності і відкритості судового провадження полягає у забезпеченні можливості: 1) кожній повнолітній особі бути присутньою під час судового розгляду в залі судового засідання; 2) висвітлення в засобах масової інформації відомостей про хід і результати судового процесу, а також іншими способами повідомити населення про його перебіг (зовнішня гласність). Зокрема, представники засобів масової інформації мають пріоритетне право бути присутніми під час відкритого судового засідання (ч. 2 ст. 328 КПК).

Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, мають право: 1) одержати інформацію про хід і результати судового розгляду; 2) ознайомитися з прийнятими процесуальними рішеннями та отримати їх копії. Обмеження цих прав не допускається. Згідно з ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до ухвалених судових рішень у порядку, встановленому законом. Сторони повинні бути в належній процесуальній формі своєчасно повідомле-

80