NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

ГЛАВА 9 ВІДШКОДУВАННЯ (КОМПЕНСАЦІЯ) ШКОДИ У КРИМІНАЛЬНОМУ

ПРОВАДЖЕННІ, ЦИВІЛЬНИЙ ПОЗОВ

Стаття 127

Відшкодування (компенсація) шкоди потерпілому

1.Підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення.

2.Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

3.Шкода, завданапотерпіломувнаслідоккримінальногоправопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

1.Окрім захисту публічних інтересів, кримінальний процес має на меті також захистприватнихправтаінтересівокремихосіб, якимзлочиномзаподіяноматеріальної та/або моральної шкоди. Стаття 2 цього Кодексу прямо не вказує на таке завдання кримінального провадження, проте називає завданням охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Майнові права та інтереси учасників кримінального провадження належать до цієї категорії. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Ніхто не

можебутипротиправнопозбавленийправавласності. Правоприватноївласнос-

ті є непорушним та охороняється законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності. Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб’єктів права власності перед законом.

Способи захисту майнових прав потерпілих від кримінального правопорушення учасників провадження передбачені статтею 127 Кодексу. Частина перша цієї статті вперше на законодавчому рівні вводить такий спосіб, як добровільне відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, підозрюваним, обвинуваченим,

атакож за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою. При цьому добровільне відшкодування законодавець передбачає як право підозрюваного чи обвинуваченого реалізувати цей спосіб відшкодування.

Частина перша коментованої статті вводить правило, згідно з яким добровільне відшкодуваннязаподіяноїкримінальнимправопорушеннямшкодиможливеяксамим підозрюваним чи обвинуваченим, так і будь-якою фізичною чи юридичною особою на прохання підозрюваного чи обвинуваченого, або за наявності його згоди. Проте, якщо стосовно фізичних осіб як суб’єктів добровільного відшкодування заподіяної підозрюваним, обвинуваченим шкоди якихось застережень (крім наявності в них

241

цивільної дієздатності) не виникає, то щодо юридичних осіб вони є. Річ в тім, що добровільновідшкодовуватизаподіянупідозрюваним, обвинувачениммайновута/або моральну шкоду вправі лише юридичні особи приватного права. Юридичні особи публічного права, а так само ті, що утворені і функціонують на основі державної чи комунальної власності, такого права не мають.

Механізм коментованого способу відновлення майнових прав потерпілої від кримінального правопорушення особи кримінальним процесуальним законом не передбачений. Не міг він бути передбачений і КПК 1960 р., оскільки цей закон взагалі не передбачав такого способу відшкодування шкоди у кримінальному процесі. Проте, незважаючи на ці обставини, добровільне відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок злочину, було і залишається досить поширеним. Тож законодавче закріплення добровільного відшкодування винним заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди як окремого правового способу усунення шкідливих його наслідків є позитивним явищем, про що свідчить судова практика.

Що ж стосується механізму відшкодування за допомогою цього способу, то він полягатимеутакихфактичнихіпроцесуальнихдіях. Якщопіслявчиненнякримінального правопорушення шкода її заподіювачем не була відшкодована за його власною ініціативою, то слідчий чи прокурор після вручення підозрюваному письмового повідомлення про підозру мають роз’яснити підозрюваному, щодобровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди є обставиною, яка пом’якшує покарання (п. 2 ч. 1 ст. 66 КК). У разі неможливості відшкодування завданої шкоди в повному обсязі також слід роз’яснити підозрюваному, що й часткове відшкодування буде враховане судом як обставина, яка характеризує особу обвинуваченого (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК). У випадку вчинення підозрюваним кримінального правопорушення невеликої тяжкості вперше йому слідчий має роз’яснити, що його дійове каяття, одним із проявів якого є повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, а також примирення з потерпілим на цій же основі (статті 45, 46 КК) є підставою для звільнення його судом від кримінальної відповідальності (див. коментар до ст. 286 цього Кодексу).

У разі вчинення підозрюваним (обвинуваченим) кримінального проступку, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, а також тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, провадження щодо яких здійснюється у формі приватного обвинувачення (ст. 477 КПК), між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена угода про примирення. У змісті такої угоди зазначаються розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строкїївідшкодуваннячиперелікдій, якіпідозрюванийчиобвинуваченийзобов’язані вчинити на користь потерпілого, та строк їх вчинення (ст. 471 КПК). Слідчий, прокурор зобов’язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз’яснити механізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні такої угоди (ч. 7 ст. 469 КПК). Зрозуміло, що добровільне відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди або готовність до її відшкодування у кримінальних правопорушеннях цієї категорії є чи не вирішальною умовою укладення угоди про примирення.

Добровільне відшкодування можливе різними способами: виплатою грошового еквівалента заподіяних збитків, а також компенсації ним моральної шкоди; натураль-

242

ним, зокрема, передачеюпевнихречей, цінностей, ремонтомпошкодженихречейтощо заумови, щонатакийспосібвідшкодуванняодержаназгодапотерпілого, івінприйняв його.

Якщо добровільне відшкодування відбулося, слід з’ясувати цю обставину під час допитів підозрюваного чи обвинуваченого, потерпілої особи чи з пояснення представника юридичної особи і прийняти відповідні документи, які засвідчують відшкодування (заяви і розписки потерпілих, квитанції, інші фінансові документи). Добровільне відшкодування можливе і шляхом перерахунку коштів на депозитний рахунок органу досудового розслідування чи суду, на якому вони мають зберігатися до набрання рішенням суду законної сили, після чого повертатися потерпілим.

2. Другим способом відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди є пред’явлення цивільного позову в кримінальному провадженні. Частина друга коментованої статті зазначає, що шкода, завдана кримінальним правопорушеннямабоіншимсуспільнонебезпечнимдіянням, можебутистягнутасудовимрішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Цивільний позов у кримінальній справі – це вимога особи, якій кримінальним правопорушенням або суспільно небезпечним діянням малолітньої, неосудної або обмежено осудної особи заподіяна майнова та/або моральна шкода, і яка пред’явила її у кримінальному провадженні до підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну (майнову) відповідальність за спричинену шкоду.

Інститут цивільного позову в кримінальному провадженні не є новелою КПК, проте де в чому підхід законодавця до цього питання змінився. Так, на відміну від КПК 1960 р., який передбачав, що цивільний позов про відшкодування шкоди в кримінальному процесі може бути пред’явлений тільки у справах про злочини, новий КПК передбачає можливість пред’явлення цивільного позову у кримінальному провадженні не лише про кримінальні правопорушення (кримінальні проступки і злочини), а й у провадженні про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

За результатами судового розгляду кримінального провадження, у межах якого пред’являвся цивільний позов, суд ухвалює рішення, яке і вважається правовою підставою для відшкодування шкоди потерпілому. Рішення, які може прийняти суд за результатамирозглядуцивільногопозовувкримінальнійсправі, передбачені уст. 129 цього Кодексу. Залежно від доведеності підстав і розміру позову суд задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

3. Ще одним способом усунення негативних майнових наслідків кримінального правопорушенняєвідшкодування завданоїпотерпіломушкодизарахунокДержавногобюджетуУкраїни(ч. 3 ст. 127 КПК). Протецейспосібвідшкодування(компенсації) шкоди потерпілому реалізується лише у випадках та порядку, передбачених окремим законом.

Стаття 1177 ЦК також у загальних рисах передбачає відшкодування потерпілому завданої злочином шкоди державою (за рахунок Державного бюджету України). При цьому дана норма цивільного матеріального права встановлює спеціальні обставини, наявність яких є необхідними для її реалізації, а саме: 1) заподіяння кримінальним правопорушенням саме майнової (а не фізичної чи моральної) шкоди; 2) заподіяння

243

майнової шкоди лише фізичній особі; 3) невстановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, або ж вона є неплатоспроможною.

Так само і ст. 1207 ЦК покладає на державу обов’язок відшкодувати потерпілим шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю внаслідок злочину(востанньомувипадкуособам, яківизнаніпотерпілимивнаслідоксмертізагиблої особи), за тих же обставин. Однак умови та порядок відшкодування такої шкоди потерпілому названі норми цивільного права не передбачають, як і коментована стаття, відсилають до окремого закону, якого ще до сьогодні не прийнято.

Слід наголосити на тому, що низкою міжнародно-правових актів підтверджується необхідність запровадження відшкодування шкоди, заподіяної злочином, власне, державою. Це, зокрема: Декларація основних принципів Правосуддя для жертв злочинів та зловживань владою 1985 р.; Європейська конвенція щодо відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів, підписана у Страсбурзі 1983 р.; РекомендаціїКомітетуміністрівРадиЄвропи№R (85) 11 від28 червня1985 р. державам-членам щодостановищапотерпілоговрамкахкримінальногоправаікримінальногопроцесу; Директива Ради Європейського Союзу про компенсацію жертвам злочинів, прийнята 29 квітня 2004 р., та інші акти. Необхідно відзначити, що під впливом названих між- народно-правових актів в Україні було підготовлено і подано до Верховної Ради Українидекілька законопроектівпроумовитапорядоквідшкодування (компенсацію) державою (за рахунок Державного бюджету України) шкоди, завданої кримінальним правопорушенням потерпілим (фізичним особам), але, на жаль, жоден з них не був схваленийякзакон. Тож, данийспосібвідшкодування шкодипотерпіломузалишається поки що без реалізації. Зрозуміло, що основною причиною цього є економіко-фі- нансове становище в Україні, яке потребує істотного зміцнення.

Стаття 128

Цивільний позов у кримінальному провадженні

1.Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

2.На захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому закономпорядкунедієздатнимичиобмеженодієздатними, цивільнийпозовможебути пред’явлений їхніми законними представниками.

3.Цивільний позов в інтересах держави пред’являється прокурором. Цивільний позов може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом, також в інтересахгромадян, якічерезфізичнийчиматеріальнийстан, неповноліття, похилий вік, недієздатністьабообмеженудієздатністьнеспроможнісамостійнозахистити свої права.

4.Форматазмістпозовноїзаявиповиннівідповідативимогам, встановленимдо позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства.

244

5.Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

6.Відмова у позові в порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства позбавляє цивільного позивача права пред’являти той же позов у кримінальному провадженні.

7.Особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред’явити його

впорядку цивільного судочинства.

1. Потерпілий від кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння осіб (у провадженнях про застосування примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітніх чи медичного характеру стосовно неосудних чи обмежено осудних) має право пред’явити цивільний позов у той же суд, який розглядає кримінальнепровадження провчинення правопорушення чисуспільно небезпечне діяння. Такий цивільний позов буде розглядатися і вирішуватися під час кримінального провадження та залежно від його результатів. При цьому слід зазначити, що КПК 1960 р. не передбачав можливості пред’явлення цивільного позову в кримінальних справах про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру, а лише у справах прозлочини. Цейже Кодекс розширивмежі реалізації цьогоспособу захисту порушенихмайновихтаособистихправізаконнихінтересівпотерпілихукримінальному провадженні.

Коментованим КПК змінено також і предмет цивільного позову. Предметом цивільного позову є та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивачадовідповідача, щодоякоївінпроситьухвалитисудоверішення(змістпозовних вимог — п. 3 ч. 2 ст. 119 ЦПК). Так, якщо за КПК 1960 р. цивільний позов міг бути пред’явлений лише щодо матеріальної шкоди, завданої злочином, то новий КПК передбачає можливість відшкодування як матеріальної, так і компенсацію моральної шкоди. Це, безумовно, є позитивним моментом, оскільки на практиці суди задовольняли цивільні позови про відшкодування моральної шкоди в кримінальній справі і до набрання чинності КПК, керуючись при цьому роз’ясненням ПВСУ, даним ним у п. 171 Постанови № 4 від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодуванняморальної(немайнової) шкоди» (знаступнимизмінамиідоповненнями). Пленум на підставі тлумачення низки норм цивільного та кримінально-процесуаль- ногоправароз’яснив, щопотерпілийвправіпред’явитицивільнийпозовпростягнення моральної шкоди і в кримінальному процесі. І хоч багато хто вважав, що в даному випадку ПВСУ вийшов за межі своїх повноважень, фактично вносячи зміни до чинногона тойчас КПК, проте така йогопозиція була цілком виправданою і сприйнятою судовою практикою. Коментований КПК таким чином усунув прогалину КПК 1960 р., розширивши на законодавчому рівні предмет цивільного позову в кримінальному провадженні за рахунок можливості відшкодування і моральної шкоди.

ПоняттяморальноїшкодитаформиїїпроявуКПКзізрозумілихпричиннемістить. ПВСУ у названій вище постанові роз’яснив, що під моральною шкодою слід розумі-

245

ти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або іншихнегативних явищ, заподіяних фізичній чиюридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Немайнова (моральна) шкода, завдана юридичній особі, полягає у втратах немайного характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, атакож вчиненням дій, спрямованих на зниженняпрестижучипідривдовіридоїїдіяльності(п. 3). Стаття23 ЦКвстановлює, що моральна шкода може знайти свій прояв у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; душевнихстражданнях, якихзазналацяособаузв’язкуіззнищеннямабопошкодженням її майна; приниженні честі та гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода підлягає компенсації грішми, іншим майном або в інший спосіб (наприклад, шляхом публічного вибачення) незалежно від майнової шкоди, якапідлягаєвідшкодуванню, таїїрозміру. Матеріальноюправовоюпідставою компенсації (відшкодування) моральної шкоди є норми цивільного права, зокрема статті 23, 280, 1167, 1168 ЦК України. ПВСУ у своїй постанові «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. (знаст. змінамиідоп.) давроз’ясненнящодозастосуваннязаконодавствапрокомпенсацію моральної шкоди.

Правовою основою відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням майновоїтакомпенсаціїморальноїшкодиєнормицивільногоправа, яківстановлюють позадоговірну (деліктну) відповідальність за заподіяння шкоди протиправною поведінкою особи (статті 22, 23, 1166, 1167 та інші статті глави 82 ЦК). ПВСУ дав роз’яснення щодо відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої правопорушенням, зокрема й кримінальним, у кількох своїх постановах, зокрема: «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» від 31 березня 1989 р.; «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 р.; «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р.; «Про відшкодування витратнастаціонарне лікування особи, яка потерпіла відзлочину, тасудовихвитрат» від 7 липня 1995 р.

Незважаючи на те, що названі постанови були ухвалені ще до прийняття нового цивільногозаконодавстватаіншихзаконів, якіпередбачаютьмайновувідповідальність зашкоду, завдануправопорушеннями, утомучисліікримінальними, авнесенідоних свогочасузміниідоповненняповноюміроюневраховуютьсучаснихправовихреалій, вонивсежусвоїйосновіздатнінадатисудамправильніорієнтириувирішенніпитань, пов’язаних із цивільним позовом у кримінальному провадженні.

Коментований Кодекс цілком слушно змінив часові межі пред’явлення цивільного позову в кримінальному провадженні. Якщо за КПК 1960 р. цивільний позов можна було пред’явити як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду кримінальної справи, але до початку судового слідства, то за цим Кодексом цивільний позов може бути пред’явлено до початку судового розгляду кримінальної справи. Таким чином, цивільний позов у кримінальній справі може бути пред’явлено

246

лише на двох стадіях: під час досудового розслідування кримінального правопорушення, а також під час підготовчого судового засідання. У випадку пред’явлення цивільного позову під час судового розгляду кримінальної справи суд залишає позов без розгляду, що не позбавляє особу пред’явити той же позов у порядку цивільного судочинства (ч. 7 ст. 128 КПК). Такий підхід врегулювання меж пред’явлення цивільногопозовуукримінальномупровадженнінеобхідновизнатицілкомслушним, оскільки він позбавляє суд необхідності відволікатися від вирішення основного питання кримінальногопровадження– винуватостіобвинуваченогоувчиненнікримінального правопорушення.

Цивільним позивачем визнається фізична особа, яка зазнала матеріальної та/або моральної шкоди від кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, а також юридична особа, якій такими ж діяннями завдано майнової шкодиіякіпред’явиливимогупроїївідшкодування. Процесуального статусуцивільного позивача особа набуває з моменту подання позовної заяви (цивільного позову) (ч. 2 ст. 61 КПК), а не з часу визнання особи цивільним позивачем особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею, які мали винести спеціальну постанову, а суд – ухвалу, як передбачалося за КПК 1960 р.

Частинапершакоментованоїстаттіназиваєтакожвідповідачівзацивільнимпозовом укримінальномупроцесі. Відповідачемєпідозрюваний, обвинувачений, ацивільними відповідачами– фізичнічиюридичніособи, якізазакономнесутьцивільнувідповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Так само, як і щодо цивільного позивача, моментомвизнанняособицивільнимвідповідачемєподанняпозовноїзаяви(цивільного позову). Винесення органом, що веде провадження, спеціального процесуального акта про залучення цивільного відповідача за цим Кодексом не вимагається.

2. Частина друга статті 128 КПК передбачає випадки, коли цивільний позов у кримінальній справіможебутипред’явленийнесамимпотерпілим, айогозаконними представниками. Цестосуєтьсявипадків, колипотерпілимивідкримінальногоправопорушення чи суспільно небезпечного діяння є неповнолітні або особи, визнані у встановленомузакономпорядкунедієздатнимичиобмеженодієздатними. Слідзазначити, щоутакихвипадкахцивільнимипозивачамивсежєособи, якимбезпосередньо було заподіяно шкоду, тобто неповнолітні або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, а не їх законні представники. Але останні реалізують процесуальні права потерпілих – цивільних позивачів.

Аналогічно із законними представниками підозрюваного чи обвинуваченого законними представниками цивільного позивача можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності – опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний. Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд - ухвалу, копії яких вручається законному представнику цивільного позивача (ч. 3 ст. 44 КПК).

3. Частина третя коментованої статті передбачає випадки пред’явлення цивільного позову в кримінальному провадженні прокурором. Відповідно до ст. 121 Консти-

247

туціїУкраїниоднієюізконституційнихфункційпрокуратуриєпредставництвоінтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Підстави та форми здійснення прокурором представницьких повноважень визначені ст. 361 ЗУ «Про прокуратуру». У ній зазначено, що підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних абоюридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Коментований Кодекс чіткіше визначив коло осіб, інтереси яких може представляти прокурор, шляхомпред’явлення цивільногопозовувкримінальному провадженні. Вінвідніс до них громадян, які через фізичний чи матеріальний стан, неповноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права. Таким чином, цейзакончіткопередбачив категорію осіб, вінтересах якихпрокурор може пред’явити цивільний позов у кримінальному провадженні, замінивши її невичерпним переліком («громадян, які за станом здоров’я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права»), що був передбачений ч. 2 ст. 29 КПК 1960 р.

Іншою є ситуація з питанням про «інтерес держави», яке так і залишається недостатньо визначеним у законі та викликає чимало непорозумінь на практиці. Спробу дати визначення поняття «інтереси держави» зробив КСУ у своєму рішенні від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (Справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді). У ньому зазначається, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. У основі першихзавждиєпотреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, а й у діяльності приватних підприємств, товариств. Зокрема, інтереси можуть вбачатися в діяльності недержавнихсуб’єктівгосподарювання, зазначенихуПерелікупідприємств, якімають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та затверджений постановою КМУ від 23.12.2004 за № 1734 з наступними змінами, чи залучених до виконання важливихдержавнихпрограм, кредитно-банківськихустанов, якимдержавоюнадано тимчасову фінансову допомогу та введено тимчасову адміністрацію. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник укожномуконкретномувипадкусамостійно визначає з посиланнямназаконодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві

248

необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

4. На відміну від КПК 1960 р., який не пред’являв якихось формальних вимог до змісту та форми позовної заяви, коментований КПК встановлює такі вимоги: форма і зміст позовної заяви, поданої у кримінальному провадженні, повинні відповідати вимогам, встановленимдопозовів, якіпред’являютьсяупорядкуцивільногосудочинства. Такі вимоги (реквізити) передбачені ст. 119 ЦПК. Адаптуючи їх до кримінального провадження, письмова позовна заява (написана від руки чи надрукована) повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім’я (найменування) цивільнихпозивачаівідповідача(обвинуваченогочицивільноговідповідача), атакож ім’япредставника цивільногопозивача, якщо позовназаява подається йогопредставником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв’язку, якщо такі є; 3) зміст позовних вимог; 4) ціну позову щодо вимог майнового характеру, а також грошового еквівалента компенсації моральної шкоди, якщо про це був заявлений цивільний позов; 5) виклад обставин, якими цивільний позивач обґрунтовує свої вимоги; 6) зазначення доказів, що підтверджують заподіяну майнову чи/та моральну шкоду, наявність підстав для звільнення від доказування; 7) перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується цивільним позивачем або його представником із зазначенням дати її подання.

Крім того, однією з вимог до форми позовної заяви у цивільному судочинстві є вимога додати до заяви документ, що підтверджує сплату судового збору. Що стосуєтьсякримінальногопровадження, то, якщоКПК1960 р. чіткозазначав, щоцивільний позивач і цивільний відповідач при пред’явленні цивільного позову в кримінальній справі звільняються від сплати державного мита (ч. 5 ст. 28 КПК 1960 р.), то коментований Кодекс такої норми не передбачає. Але це не означає, що для пред’явлення цивільного позову у кримінальному провадженні необхідно сплатити державне мито (державнийзбір). ПрицьомуслідкеруватисяЗакономУкраїни«Просудовийзбір» від 8 липня 2011 р., ст. 5 якого передбачає, що за подання позовів про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину, позивачі звільняються від сплати судового збору (п. 6 ч. 1). Разом з тим, виходячи з буквального змісту цієї законодавчої норми, у разі пред’явлення цивільного позову в кримінальному провадженні про компенсацію моральної шкоди (як це передбачено цим Кодексом) цивільний позивач від сплати судового збору не звільняється. Проте навряд чи такий підхід законодавця можна вважати справедливим. Є очевидним, що йому необхідно внести в це питання ясність, а ВССУ варто дати судам щодо цього питання відповідне роз’яснення.

У цивільному судочинстві позивач, пред’являючи позов, зобов’язаний додати до позовної заяви її копії та копії всіх доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів (ст. 120 ЦПК). Зважаючи на те, що у кримінальному провадженні підозрюваний, обвинувачений тацивільнийвідповідач наділені правомознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування після їх відкриття учасникам провадження, атакожпісляпризначеннясуддеюсправидосудовогорозгляду(цивільнийвідповідач та його представник ознайомлюються в частині, яка стосується цивільного позову),

249

робити виписки чи копії відповідних матеріалів, зокрема позовної заяви та доданих до неї документів (ч. 3 ст. 290, ч. 2 ст. 317 КПК), цивільний – позивач (його представник чи законний представник) повинен разом із позовною заявою подати її копії та копіїдоданихдонеїдокументівукількостіпідозрюваних, обвинуваченихтацивільних відповідачів для вручення кожному з них. І хоч це положення безпосередньо цим Кодексом не передбачено, а воно випливає зі ст. 120 ЦПК, проте опосередковано цей Кодекс такождаєпідставу дляйогозастосування укримінальному провадженні: згідно з ч. 4 ст. 291 КПК до обвинувального акта додається не лише цивільний позов, а й розписка підозрюваного та цивільного відповідача про отримання копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування. Тож, цілком зрозуміло, щост. 120 ЦПКповноюміроюреалізуєтьсяівкримінальномусудочинстві.

5. Коментована стаття, встановлюючи вимоги (реквізити) до форми та змісту позовноїзаявизааналогієюзпозовноюзаявоюуцивільномусудочинстві, непередбачає наслідків недотримання формальних і змістових вимог щодо неї. У такому випадку виникає запитання: як має діяти слідчий надосудовому розслідуванні, асуддя підчас підготовчого провадження щодо позовної заяви, яка не відповідає встановленим вимогам? Частина п’ята коментованої статті встановлює правило, згідно з яким у випадку неврегулювання КПК процесуальних відносин, пов’язаних із цивільним позовом, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Наведена ситуація у цивільному судочинстві врегульована ст. 121 ЦПК, згідно з якою позовна заява, яка подана без додержання встановлених вимог щодо змісту і форми, залишається ухвалою судді без руху, про що повідомляється позивач. Йому надається строк для усунення недоліків позовної заяви. З їх усуненням позовна заява вважається поданою в день первісного її подання. У випадку неусунення недоліків позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві, про що суддя постановляє ухвалу. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному її пред’явленню після усунення недоліків, що стали підставою для її повернення.

Очевидно, щонаведене врегулюваннянеобхіднозастосовуватиіщодоцивільного позову у кримінальному провадженні. У випадку недотримання вимог щодо змісту і форми позовної заяви про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням майнової чи/або моральної шкоди, поданої на досудовому розслідуванні, слідчий чи прокурор виносять постанову про залишення заяви без руху, про що повідомляють потерпілу особу про необхідність усунення її недоліків; встановлюють для цього відповідний строк. Подання позовної заяви після усунення її недоліків автоматично тягне за собою визнання потерпілого цивільним позивачем, а якщо цивільну відповідальність зашкоду, завданузлочинноюповедінкоюпідозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, несуть в силу закону інші фізичні чи юридичні особи – залучення їх до провадження як цивільних відповідачів. Аналогічно має діяти і суддя під час підготовчого провадження.

Проте, вважаємо, по-іншому має діяти прокурор на досудовому розслідуванні в тих випадках, коли позовна заява з недотриманням встановлених вимог подана особою, яка через фізичний стан, матеріальне становище, недосягнення повноліття за відсутності батьків, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспро-

250