15. Ліро-драма та її жанри (ліро-драматична поема, ліро-драматичний етюд).

Форми ліро-драми: велика, мала та середня ліро-драматичні форми. Від обсягу залежить їх жанрове розмежування. Найвизначнішим жанровим представником є ліро-драматична поема – віршований твір середнього обсягу, в якому наявні змістові та формальні ознаки драми і ліро-епічної поеми, основний конфлікт розгортається у філософській, моральній, ідейній сферах.

Ліро-драматичний етюд — невеликий, як правило, одноактний віршовий чи прозовий драматичний твір, в якому представлено епізод чи фрагменти світу, а дійові особи зображуються лаконічно, пунктирно, стаючи образами-символами.

Драматург, створює філософсько-ліричні настроєві «картинки» життя і виявляє в них загальнолюдські цінності.

Талановитим представником цього жанру був Олександр Олесь: «Трагедія серця», «Осінь», «При світлі ватри», «На свій шлях», «По дорозі в Казку».

16. Епо-драма як “лезедрама” (“драма для читання”).

До епо-драматичних творів зараховують: драматичний роман, кіноповість та ін. Тобто це великі ліро-драматичні твори. Характерними ознаками епо-драми є переважання епічних та драматичних первин, орієнтація на читання твору, а не на виставу. Переважання слова над дією – це жанрова ознака «лезедрами» («драми для читання»). Однак слід пам́ятати, що не це є ознакою розмежування творів, основним критерієм залишається фізичний обсяг тексту. А в змістовій сфері – перевага епічних та драматичних засад над ліричними.

17. Проза і поезія як літературні види

Про́за — мовлення не організоване ритмічно, не вритмоване; літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою. Проза — один із двох основних типів літературної творчості. Поезія і проза — глибоко своєрідні сфери мистецтва, які розрізняються і формою, і змістом, і своїм місцем в історії літератури.

Іноді термін про́за вживається як протиставлення художньої літератури взагалі (поезія) літературі наукової чи публіцистичній, тобто література, яка не належить до мистецтва. Пое́зія — художньо-образна словесна творчість, в якій мова використовується з естетичною чи евокативною (знаково-символічною) метою. У поетичному тексті головна роль зазвичай відводиться формі висловлювання. Поезія є мовним мистецтвом, яке передбачає максимальне використання мовних засобів, а також творення нових поетичних образів.

18. Формозміст (змістоформа) як цілість

Зміст і форма не існують одне без одного (будь-який зміст повинен мати певну форму), це  дві сторони єдиного мовного об’єкта. Становлячи єдине ціле (форма змістовна, зміст формований), вони можуть із суто практ. міркувань розглядатися як взаємодіючі відносно самост. сутності. До форми в мові належать ті її вияви, що безпосередньо сприймаються органами чуття, а також приховані структурні властивості, які можна виявити шляхом певних наукових, зокрема експериментальних, досліджень. Формою є матеріальний бік мови, насамперед зовн. оболонка мовних одиниць, а також зв’язки з ін. одиницями, що служать способом вираження та вияву змісту, і принцип організації (структура) змісту, який одним боком звернений до плану вираження (грамат. показники, словотв., морфол., синтаксичні форми і структури тощо), а іншим проникає у мовний зміст, організуючи його в різноманітні семант. структури.  Елементи змісту, так само як і елементи форми, перебувають у постійній взаємопроникній спряженості один з одним. Вони можуть взаємозбагачуватися, підпорядковуватися, доповнювати, переходити один в одного, обумовлювати один одного. Залежно від змісту форма має свої, характерні тільки для неї особливості, що і вирізняють її з поміж форм, у яких виявляється інший зміст.