12. Елементи трагедії (за Аристотелем).

Аристотель у своєму трактаті «Поетика» приділив значну увагу розробці теорії трагедії. Він дає трагедії наступне визначення: «Трагедія є відтворення дії серйозної і закінченої, що має певний об'єм, прикрашена мовою, різними її видами окремо в різних частинах, — відтворення дією, а не розповіддю, що здійснюється через співчуття і страх очищення подібних відчуттів». Отже, кожна трагедія має складатися з шести частин, а саме: фабула, характер, думка, сценічна обстановка, текст та музична композиція. Ці частини характерні для кожної трагедії.

Відтворення дії — це фабула, тобто, послідовність подій.

Характер — це те, на основі чого глядачі визначають якості діючих осіб.

Думка — те, застосовуючи що актори доводять щось чи просто пояснюють про свої погляди.

Текст у драмі — це пояснення дії через слова.

Він також класифікував трагедії за змістом: заплутана, фантастична, патетична, трагедія характерів; виділив головні елементи кульмінації: перипетія, пізнавання, страждання. Визначив головну мету трагедії - полягає у створенні у глядачів особливого виду задоволення, яке виникає, коли глядачі відчувають страх чи співчуття.

13. Аристотелеве поняття катарсису та його наступні тлумачення.

Метою трагедії (за Арістотелем) є викликати у глядачів специфічне задоволення (катарсис), яке виникає тоді, коли глядач споглядаючи дію трагедії переживає страх і співчуття. 

Катарсис  - від давногрецької  — підняття, очищення, оздоровлення.

Тобто трагедія повинна викликати гнів, страх, співчуття, і цим змушувати глядача відчувати духовне переживання, тим самим очищувати душу людини, виховувати його.

Аристотель пише як правильно потрібно зображувати страждання і страх на сцені. Для зображення страждання, потрібно уникати двох крайнощів: не слід обирати негідників чи благородних людей — потрібно обирати щось середнє, щоб герой, який страждає на сцені, був подібний чимось до глядачів. А глядачів саме це і має лякати і викликати співчуття, глядачі повинні бачити у герої, що страждає, самих себе. Страх і співчуття можуть бути викликані театральною обстановкою чи поєднанням подій. Останнє цінується набагато вище і досягається тільки кращими поетами.

14. Ліро-епос та його жанри (балада, історична пісня, байка, поема).

Ліро-епічний твір – такий віршований художній твір, в якому розповідається про події, вчинки персонажів (наявний сюжет) і, водночас, в окремих місцях твору виявляється ставлення автора до дійових осіб, їх вчинків, життя (ліричні відступи).

Таким чином, в одному творі поєднуються епічні сюжетно-розповідні елементи і властива ліриці емоційність, віршова форм, ліризм.

Ліро-епічнт жанри:

*Балада (від латинського Ьаііаге — танцювати). Первісно — танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією. Пізніше — це невеликий фабульний твір, в ос­нові якого лежить певна незвичайна пригода. Тому баладу часто назива­ють маленькою поемою. Тепер балада — це епічний жанр казкового, фан­тастичного чи легендарного змісту. Улюбленою балада стала у твор­чості поетів-сентименталістів і роман­тиків (Р. Берне, Й. Гете, Ф. Шиллер, В. Гюго, О. Пушкін, А. Міцкевич, Т. Шевченко). Українська балада роз­почалася з творів П. Гулака-Артемовсь-кого (« Пані Твардовська », « Рибалка»), Л. Боровиковського («Маруся»).

*Історичні пісні — це фольклорні твори, присвячені певній історичній події, чи відомій історичній постаті. У цих піснях висловлюється ставлення народу до історичних подій чи героїв.

В історичних піснях часто оспівуються безіменні герої, але їхня діяльність пов'язана з конкретним історичним періодом. Поява історичних пісень є наслідком розвитку історичної свідомості народу і його художнього мислення. Назву «історичні пісні» вперше ввів в українську фольклористику Микола Гоголь.

*Байка — один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту.  Дійовими особами поряд з людьми (точніше — схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим  афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки.

*Поема (грец. ποίημα, від ποιέω — творю) — один із жанрів ліро-епосу. Це великий віршований твір, у якому порушуються важливі проблеми минулого, сучасного чи майбутнього. У поемі зливаються воєдино епічні (події, сюжети, характери) і ліричні елементи (авторські пере­живання, ліричні відступи, ліричний герой). Залежно від того, які елементи домінують у поемі, виділяються такі її жан­рові різновиди: епічна, лірична, драматична.