58.Романтизм.

Романтизм – це літературний напрям епохи буржуазних революцій. Романтизм виникає на рубежі 18-19 ст. і панує у літ.до 40-их рр.19ст.. Видатними представниками романтизму є Дж.Байрон,В.Скотт,Г.Гейне. Головна риса романтизму – «два світи». Світ для романтиків розподіляється на світ реальний,який вони критикують,і на світ ідеальний, який вони стверджують. Романтики критикують культ грошей,бездуховністьіснування людини у сучасному буржуазному суспільстві. Романтики оспівують духовно багату особистість,природу,життя людини у далеких екзотичних краях,життя людини у минулому. Розлад світу дійсності та світу романтичних ідеалів,яку романтики гостро відчувають ,обумовлює настрої страждання,безнадії,відчаю. Романтики ,відмовившись від класицистичної системи жанрів,класицистичних законів,розробляють свої жанри – ті,що дають змогу замалювати романтичний ідеал,виразитит романтичний настрій.Це ліричні жанри елегії і сонету, ліро-епічні жанри балади і ліро-епічної драми,епічні жанри казки,новели,історичного роману,драматичний жанр трагедії. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини. Його ідеологія спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього "Я". У центрі зображення романтиків винятковий характер у виняткових обставинах.

59.Реалізм.

Реалізм формується на рубежі 20-30 рр 19ст. і існує до кін.19ст..Засновником реалізму 19 ст. є О.Пушкін («Євгеній Онєгін»), Стендаль («Червоне і чорне»),О.Грибоєдов («Лихо розуму»). Ідейний пафос реалізму 19 ст. – це зображення життя людини «як воно є». Не ідеалізуючи людину,реалісти співчувають їй. Реалізм 19 ст.є водночас правдивим і гуманним. У жанровій системі 19ст.перше місце посідають епічні жанри: роман,нарис,оповідання (розквіт якого припадає на реалізм 19ст,на поч.формування реалізму).

Визначальні риси реалізму

• раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

• правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

• принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

• характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

• конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

• вільна побудова творів;

• превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

• розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

57.60