50.Автобіографізм у журналістиці.

Автобіографізм в журналістиці, публіцистиці - поняття бінарне Воно включає:

Автобіографізм героя, тобто спогади про власне життя самого автора твору (в практиці зустрічаються твори, написані від особи са­мого героя, або "автобіографічне" героя інтенсивно використо­вується в композиції і стилістиці твору);

Автобіографізм автора, тобто самого журналіста-публіциста як автора твору з різними комбінаціями та дозами.

У бінарній значимості автобіографізму - героя і автора - питома вага останнього помітно збільшується. Використання його значно підсилює достовірність, точність, емоційність виступів. У такому ви­гляді читач беззастережно вірить прочитаному, бо розуміє: перед ним не плід художнього вимислу, а реальний "відтінок життя", людська доля. "Ефект достовірності" значно посилюється. Зрозуміло, говорячи про себе, автор насправді говорить про загальне, про людство і його епоху як їхній представник і сучасник, що свідчить про конструктивну функцію автобіографізму.

У творчій практиці сучасної публіцистики автобіографізм автора реалізується в двох планах: автобіографізм особистісний (роз­повідь, відомості про життєвий шлях публіциста) і автобіографізм творчий (розповідь, відомості про творчий шлях публіциста, його оцінка власної діяльності і діяльності колег, "секрети" творчої лабо­раторії тощо). Нерідко автобіографізм творчий носить проблемний характер, торкається суттєвих питань ефективності публіцистичного слова, чутливості соціального слуху. В разі потреби журналіст-публіцист вдається до авторецензії, яка має пояснення й уточнення до задуму, розкриває окремі етапи роботи над твором, принципи йо­го творчої манери.

Автобіографізм особистісний і творчий інколи гармонійно синте­зуються та спрямовуються у творі як одне ціле.

Природа автобіографізму в журналістиці подвійна: з одного боку, він конкретний (об'єктивний), з іншого - не позбавлений чуттєво-оціночного "нарощення" (суб'єктивний) в процесі осмислення дійсності автором. Виходячи з цієї особливості, можна помітити ще одну властивість, точніше, функцію автобіографізму: він виконує асоціативно-естетичну функцію, яка базується або використовує особливості інших функцій - інформаційно-пізнавальної, комуніка­тивно-естетичної (гедоністичної).

У зв'язку з цим зауважимо: автобіографізм визначає і читацьку орієнтацію, а відтак здатний викликати підвищений інтерес і до са­мого процесу об'єктивізації інформації. В свою чергу використання автобіографізму дається взнаки на пошуках індивідуалізації власно­го стилю. Тому, все ж не забуваймо: захоплення автобіографічною інформацією не бажане. Рецепт повсякчасного автобіографізму журналістських, публіцистичних творів знаходиться у відомому про­тиріччі з теорією та практикою цього виду творчості. З іншого боку, його використання не заперечується. Головне - відчувати межу. Аби не було "самозакоханості", щоб суспільний інтерес був вищим за власний, не було різних тлумачень і викривлень.

51. Свобода слова і цензура в Україні.

Свобода слова – одне з ключових понять демократичного суспільства, проголошене як національним (ст.34 Конституції України), так і міжнародним законодавством (Європейська конвенція з прав людини, Всезагальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права). Зокрема, стаття 10 Конвенції передбачає: «Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів». Слід зазначити, що тлумачення права на вільне висловлювання в сенсі свободи преси здійснило значний поступ завдяки практиці Європейського Суду з прав людини. За рішеннями Суду за останніх років, право на вільне висловлювання та на інформацію в частині свободи преси розповсюджується також і на захист джерел інформації журналістів. Більшість конституцій світу, проголошуючи свободу слова, прямо заперечують цензуру (ст. 15 Конституції України). Цензура визначається як контроль держави, організації чи групи людей над публічним виявом думок і творчості індивіда. Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензури часто називається намагання нібито стабілізувати суспільство, над яким уряд має контроль.Отож, зважаючи на те, що свобода слова в Україні гарантується національним та міжнародним законодавством, до того ж, необхідно створити дієвий механізм протидії проявам цензури в Україні, щоб реалізація права на свободу слова могла існувати за будь-якої влади та опозиції і не ставала приводом для політичних спекуляцій.

52. Політична кампанія в пресі. Типи і етапи.

Політична кампанія – система дій, розрахованих на досягнення певної політичної мети. Типи політичних кампаній( згідно з метою їх проведення ):1/ 1/ Виборча кампанія; 2. Дискредитаційна кампанія; 3. Партійна кампанія; 4. Кампанія протесту (підтримки ); ЗМІ – установи, створені для відкритої публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітної інформації будь-кому. Характерні риси ЗМІ: 1. Публічність; 2. Використання спеціальної апаратури; 3. Відокремлення у просторі і часі комунікатора від споживача інформації; 4. Однонаправленість подачі інформації; 5. Випадковий та нестабільний характер аудиторії; Риси ЗМІ дозволяють їх активно використовувати під час проведення політичних кампаній з метою завоювання підтримки громадськості. Використання ЗМІ у політичних кампаніях: І. Радіо: · переваги ( максимальна оперативність, простота формування і розповсюдження інформаційних повідомлень ); · недоліки ( утруднення сприйняття інформації лише “на слух”, непостійна аудиторія радіослухачів ); · рекомендації ( постійне повторення у радіоповідомленні ключових моментів ); ІІ. Телебачення: · переваги ( наявність рухомого відеоряду, емоційна сила, створення “ефекту присутності”); · недоліки ( нижчий рівень оперативності, меньша доступність для поширення інформації ) ІІІ. Друковані ЗМІ: · переваги ( аналітичність, стабільна аудиторія, можливість “зайвий раз перечитати повідомлення”; · недоліки ( обмеженість аудиторії, низька емоційність ); Фактори успішності використання ЗМІ у політичній кампанії ( Г. Г. Почепцов ): 1. Вдала назва ( створення символічного боку кампанії ); 2. Візуальний ряд; 3. Видовишність, короткість; 4. Слоган; 5. Відповідність форми інтересам виборців; 6. Простота; 7. Ідентифікація з цільовою аудиторією; 8. Ідентифікація з комунікативними форматами відкритості; Необхідно приймати до уваги груповий характер обрання людьми тої чи іншої позиції ( в рамках сім’ї, колективу, церкви ) та наявність т. зв. “лідерів думок” – людей, котрі, одержуючи інформацію з різних джерел, доносять її до свого найближчого оточення. Ефективна політична кампанія через ЗМІ має завоювати підтримку насамперед цих верств.