18) Культура і вірування слов’ян.

Життя і праця східних слов'ян були тісно пов'язані зі своєю сім'єю і природою. Це і визначило два основних культи - обожнення сил природи і культу до пращурів. Систему вірувань ранніх слов'ян, коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог - бог Сонця й добра; Перун - бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня води; Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби. Служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці люди володіли, окрім релігійних, ще й медичними, астрономічними знаннями. Вірили східні слов'яни і в духів - домовиків, водяників, лісовиків, мавок, русалок тощо. Релігійні вірування і уявлення слов’ян походили від обожнювання природи в різних формах та од культа роду. Визначальними рисами язичницьких вірувань слов’ян були життєрадісність, ясніть, світлість, оптимізм. З найдавніших часів у релігійній свідомості слов’ян збереглися також суттєві ознаки анімізму (віри в безсмертну душу і потойбічний світ), магії (чаклунство, чародійство, заклинацтво) і тотемізм (обожнювання конкретної рослини або тварини, символа роду-тотему). Типовими символами, які схематично зображувалися і якими прикрашалися житла, посуд, знаряддя праці були диск або спіраль (сонце), хрест (вогонь), листя рослини (життя), блискавка (зігзаг – громовий знак). Кольорами, які приносили щастя і удачу вважалися білий, червоний та зелений; ці кольори були основними в орнаментах і оздобленнях. Сторони світу у слов’ян також мали свій колір: південь – червоний, північ – чорний, захід – білий, схід – зелений або синій. Вже в ті часи, ґрунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили календар, який складається з 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні - тоді, коли день починав переважати ніч. Розвивалось у східних слов'ян й ужиткове мистецтво зі "звіриним" і "геометричним" жанровими стилями. Вдосконалювалась й музична творчість. Східні слов'яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновою духовного розвитку майбутньої України.

19) Заняття і побут слов’ян.

Ранні слов'яни селилися здебільшого по берегах річок і озер. Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Жили ранні слов'яни за традиціями родоплемінного ладу. Майном, передусім землею, володіли великі роди - патріархальні об'єднання за кревною спорідненістю. Але поступово відбувається перехід до сусідської общини, за якої визначальним було не походження, а місце проживання.

Суспільний лад ранніх слов'ян характеризувався переходом від первісного демократизму до військово-племінного угрупування, за якого влада концентрується в руках сильних вождів (князів). Спершу ті обираються разом зі старшиною на народних віче, а далі їх влада передається у спадок. Побут східних слов’ян визначався їх господарською діяльністю: житла були дерев’яними або глиняними, одяг – льняний з вишивкою влітку і хутровий взимку. Взуття – плетене або шкіряне, їжа та напої рослинно-тваринного походження. Померлих вони, як правило, спалювали (кремація) або ховали в безкурганних общинних могильниках. Східнослов’янські поселення – городища укріплювалися земляними валами і дерев’яними стінами, які були оточені глибокими ровами. Будувалися городища на стрімких берегах річок і служили не тільки для захисту, але були також адміністративними центрами і місцями торгівлі.

Основу господарської діяльності східнослов'янських племен становило орне землеробство. Із зернових сіяли просо, пшеницю, жито, ячмінь. Знали бобові, ріпу, льон, гречку. Переважала перелогова система, використовувалися дво- і трипілля. Традиційним для праукраїнців було тваринництво. Розводили переважно велику рогату худобу і свиней, рідше овець, кіз, коней. Значну роль у господарстві відігравали ремесла, які поступово зосереджувалися у городищах, що переростали в міста. Найрозвинутішими були залізо-добування та металообробка. Поширення набули ковальство, гончарство, деревообробка, прядіння й ткацтво, обробка шкіри, виробництво прикрас тощо. Серед промислів виокремлювалися мисливство, рибальство, бортництво, збиральництво.

В зв’язку з поглибленням процесу суспільного поділу праці у східних слов’ян все більш інтенсивно розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля. Найважливішими були річкові та морські торговельні шляхи: Волжський, Двинський, Німанський, “великий шлях із варягів в греки” (Дніпровський), “шовковий”, “соляний”, які пересікали землі слов’ян з півночі на південь та із сходу на захід. Вивозили рабів, зерно, хутра, шкіри, віск, мед, а ввозили вина, вироби зі скла, прикраси тощо.