16) Готи, гуни та авари.

Готи.У ІІІ ст. почався рух германських народів на схід. Єдине плем'я готів поділилося на дві частини. Вестґоти прямували Македонію, в їх руках опинилася територія між Бугом та Дунаєм. Друга частина ґотів — остґоти — осіли між Дніпром та Кубанню, підкорили скіфів і робили напади на Ольвію, Тіру, Таврію (Крим). Під навалою ґотів заломилася Боспорська держава. Остготи заснували велику державу, яка сягала берегів Дунаю. Столиця їхня була на березі Дніпра «Данпарштадт» або «місто над Дніпром». Зокрема, поширилася готська держава за короля Германаріха (350-375 рр.). Серед ґотів ширилося християнство. Наприкінці IV сторіччя з Азії посунула на Чорноморські степи орда тюркського народу гунів. Держава Германаріха під цією навалою розпалася. Вестготи, після короткого перебування на Балканському півострові, вирушили до Італії, здобули Рим і посунули далі — до Франції та Іспанії. Остготи поділилися на дві групи: одна оселилася в Криму. Більша частина пішла на Балканський півострів, а в 403 році захопила Італію й заснувала готське королівство з столицею в Равенні.

Гуни. Першими прийшли з Азії тюрко-монгольські кочові племена — гуни. Після перемоги над готами в 375 р. гуни заволоділи Україною від Дону до Дунаю. Вони зруйнували грецькі колонії на Причорномор'ї. В русі на захід гуни потягли з собою частину ґотів, аланів, слов'ян. У середині V ст. вони мали могутню державу, осередком якої стала Паннонія, звідки вони робили напади на Візантію, Італію, середню Європу. За царя Аттіли гунська імперія охоплювала величезні простори, але після його смерті (в 453р.) розпалася. Частина гунів залишилася на берегах Дунаю, частина осіла на території України.

Авари. В VI ст.на Україну посунулися авари або обри. Це був кочовий народ тюркського походження. Вони пройшли через Україну, зруйнували по дорозі аланську державу, антів, підступно захопили царя Мезамира, в 550-х роках побили дулібів, в 562 заволоділи Добруджею, в 568 — Паннонією. Авари підкорили слов'янські племена, зробили їх «данниками». У війську аварів було багато слов'ян. В 626р. слов'яни билися разом з аварами проти візантійських військ цісаря Іраклія, який розбив аварів. У середині VII ст. слов'яни почали визволятися з-під влади аварів. Так звільнилися чехи та моравці під проводом князя Само. Частина південних слов'ян опинилися під владою болгарів. У 796 році аварів розбив Карл Великий. Та частина аварів, що врятувалася, втекла через Карпати до верхів'їв Висли та Західного Буга. Можливо, під натиском аварів рушили на схід племена радимичів та в'ятичів, а дуліби пересунулися на верхів'я Західньої Двіни.

17) Антське державне утворення

Антська держава - міжплемінний військово-політичний союз з кін. 4 до поч. 7 ст. на тер. України у межиріччі Дніпра і Дністра. Назва д-ви походить від назви народу (анти). Візант. хроністи Прокопій Кесарійський і Менандр та готський Йордан характеризували А. д. як міцне політ, об'єднання з дем. ладом, її ще називали «Антським царством» або «Антською землею». На чолі д-ви стояли вожді, яких готи і греки називали рексами (царями). Анти мали сильне військо. IV—VI століття — період найвищого піднесення Антського союзу. Після розпаду Готського королівства під тиском гунів, а потім падіння й самої Гунської імперії, він залишився єдиною політичною силою в Східній Європі, здатною протистояти Візантії.

При ант. царях (рексах) діяла рада, яка називалася коментом. Це був дорадчий орган, що певним чином впливав на прийняття правителями політ, рішень. Виявом демократії в А. д. були всенародні збори — народне віче. На них обговорювалися важливі питання сусп. життя. Суд. влада будувалася на засадах дотримання законів і звичаїв. Згодом з'явилися громадські (сільські) суди. У кожному роду суд. функції виконував родовий старійшина, а в племені — племінний вождь. Найвищою суд. інстанцією був цар. Візант. джерела подають свідчення про існування в А. д. певних загальнообов'язкових правил поведінки і актів під назвою «закон». Відомі, зокрема, «Закон про народоправство», «Закон про громадянство», «Закон антів про Хільбудія», право гостинності тощо. Поряд з ними існував і «язичницький закон», що випливав з вірувань антів. Процес державотворення в антів не знайшов свого завершення. У антів існувала хутірна (або мизна) форма землеволодіння яка призвела до виникнення приватної власності на землю, що сприяло накопиченню надлишкового продукту. В антському суспільстві існувало також патріархальне рабство. Народні збори — віче, які обмежували царські прерогативи.

Формування і зміцнення спадкової влади місцевої племінної аристократії, зародження централізаторських тенденцій з боку рекса посилили відцентрові настрої на місцях, що призвело до виникнення внутрішньої опозиції царській владі. З посиленням цих тенденцій послаблювалася Антська «держава». Наприкінці 50-х років VI століття на Східну Європу накотилася нова хвиля завойовників — авари. Протягом десяти років вони просунулись через південні степи й пониззя Дунаю до Трансільванії, де заснували протодержаву — Каганат. Внаслідок слов’яно-аварських воєн (558—568 рр.) і масових міграцій Антська «держава» припинила існування. З початку VII ст. назва «анти» вже не фігурує в писемних джерелах, натомість поширюється етнонім «склавіни»

(у пізнішій версії — «слов’яни»).