24) Реформи княгині Ольги.

Після трагічної смерті Ігоря влада перейшла до рук його дружини Ольги (945-964), бо син покійного, Святослав, не досяг повноліття. Вирішила ліквідувати місцеве древлянське княжіння. У 946 р. за наказом Ольги винищується знать, спалюється столиця, скасовується правління місцевої династії Мала, котрий загинув чи був страчений. Деревлянська земля підпорядковується безпосередньо великій княгині. У 947 р. Ольга реформувала систему збору данини. Були встановлені норми податків і повинностей - устави, уроки, оброки, а також новий порядок їх стягнення. Представники княгині збирали їх в адміністративно-господарських осередках -погостах. Останні ставали опорними пунктами верховної влади на місцях, де її представники виконували також адміністративні й судові функції.

Велика княгиня вжила заходів і для поповнення скарбниці добуванням хутра, полюванням на певних територіях, де встановлювалися знаки князівської власності. Ними ж позначалися й бортні дерева, звідки для держави брали мед і віск, які разом із хутром становили важливий товар для торгівлі з іншими країнами. У справі зміцнення Руської держави велика княгиня намагалася знайти опору в християнстві. Охрестилася Ольга в Константинополі, а в складі її посольства до Візантії у 946 р. уже перебував священик Григорій. Намагаючись поширити християнство на всю державу, Ольга відправила посольство до германського імператора Оттона І клопотатися про відрядження до Русі єпископа й священиків. У відповідь на прохання великої княгині в 961 р. до Києва відбула християнська місія єпископа Адальберта. Проте її діяльність через спротив язичницького населення й прагнення єпископа тлумачити свій приїзд, як прояв залежності Русі від імператора зазнала невдачі. Князювання Ольги помітно вплинуло на характер відносин Русі з іншими країнами, насамперед з Візантією. На відміну від попередників, вона намагалася розв'язувати непорозуміння, що виникали, не силою зброї, а шляхом переговорів. Вона особисто очолила велике посольство до Константинополя. Під час переговорів з імператором Константином Багрянородним Ольга намагалася поновити чинність умов договору 944 р. наполягала на виплаті Русі данини й відновленні привілеїв руським купцям і дипломатам у Візантії. Можливо, Ольга прагнула встановити також династичні зв'язки, одруживши Святослава з візантійської принцесою. Намагаючись зміцнити позиції країни в Центральній Європі, Ольга відправила посольство до Оттона, яке, крім клопотання про запровадження християнства, мало домагатися встановлення відносин «миру й дружби» з Германією - могутньою європейською державою. У роки правління великої княгині не відбувалося воєнних зіткнень ні з Хозарією, ні з печенігами. У проведенні зовнішньої політики Ольга віддавала перевагу мир ним засобам урегулювання конфліктів.

У 964 р. княгиня відходить від державної діяльності й влада зосереджується у руках її сина Святослава (964-972).

25) Великий князь Київський Святослав.

Князь Святослав Ігоревич був єдиним сином князя Ігоря і княгині Ольги. Всі роки свого княжіння він провів не в Києві в палатах, а в походах зі своїми воїнами. Свої військові походи Святослав розпочав у 964 році в східному напрямку, де його батько князь Ігор здобував славу. Його зобов’язували до боротьби життєві потреби Київської держави. На схід від України-Русі землі навколо Дону і Поволжя перебували під владою Хазарського каганату. Ще за часів Олега та Ігоря українські племена звільнилися від хазарського впливу, але далі на схід хазари контролювали всю торгівлю. Тому Святослав вирішив завершити справу своїх попередників, ліквідувати цю могутню торгову силу і відкрити східні торгові шляхи для українського купецтва. Почавши в 964 році похід на в’ятичів, які мешкали біля витоків Оки і платили данину хазарам, Святослав звільнив їх від довголітньої неволі. Потім пішов до середньої Волги, де знаходилася держава так званих срібних болгар (волзькі болгари), через територію яких ішло торгове срібло з Уралу. Взявши приступом їхню столицю Болгар (недалеко від Казані), Святослав заволодів не лише багатим торговим центром, але й важливим центром торгівлі невільниками. Потім Святослав пішов на саму Хазарію зі столицею Ітіль у гирлі Волги (в околицях Астрахані). Взявши місто Саркел, Святослав рушив до столиці. Підкоривши в 965 році столицю хазар Ітіль, Святослав не залишив у ній каменя на камені, припинивши, по-суті, існування самого Хазарського каганата. Повернувшись до Києва, Святослав зустрів там послів від грецького (візантійського) імператора Никифора, який просив його, щоб він пішов на захід, на Дунай — воювати з Дунайськими Болгарами, зміцнення яких дратувало й лякало Візантію. При цьому потрібно нагадати, що болгари в V—VI ст. прийшли з Азії через українські степи вздовж нижнього Дунаю, там змішалися зі слов’янами і створили сильну державу. Візантія була змушена все далі відступати з Дунаю. Святослав мав і свої інтереси й плани підкорення Болгарії, вважаючи, що це може бути дуже корисним для його держави: мати ще третій шлях — по Дунаю було мрією Святослава. Він зібрав велике військо — близько 60 тис. юних і сильних воїнів, а болгари виступили назустріч силою 30 тис. воїнів. Вийшовши з кораблів на берег, воїни Святослава зі щитами і мечами рушили на ворога. Удар був таким сильним, що болгари кинулися тікати. Бій цей відбувся під Доростолом. Болгари зазнали поразки. Київські війська пішли далі. Понад 80 міст потрапили під владу Святослава, який обрав собі столицею болгарське місто Переславець або Малу Переславу. Святослава так глибоко вразило багатство Болгарського краю, що тільки занепокоєння можливим нападом печенігів на Київ, де знаходилася його стара мати — княгиня Ольга і троє її онуків, примусило його повернутися до своєї столиці і вигнати печенігів з під Києва.

Поховавши матір у 969 році за християнським звичаєм у Києві, Святослав упорядив державні справи і розділив землі між синами. У Києві, як найстаршого, він залишив сина Ярополка, в Овручі (древлянські землі) — другий син, Олег, а Володимир, за якого просили жителі Новгорода, отримав новгородські землі. Сам же Святослав знову вирушив до Болгарії, яку вважав уже своїм володінням. Однак він не знав, що за останній час між Візантією і Болгарією було укладено перемир’я і греки підмовили болгар, щоб ті не пускали до себе Святослава, оскільки самі побоювалися мати у себе по сусідству такого сильного князя, як київський. Численне болгарське військо зібралося в Переяславці й напало на Святослава. Кровопролитна битва схилялася вже на користь болгар, але воїни Святослава напружили свої сили і до вечора перемога увінчала їх хоробрість. Святослав узяв приступом Переяславець і знов оволодів царством Болгарським, мріючи там залишитися назавжди. Пересвідчившись, що це греки підмовили болгар не пускати Святослава до Болгарії, князь відправив своїх послів до Візантії, щоб вони передали грецькому імператору попередження від Святослава: іде на Царгород. Злякавшись, греки вислали Святославу дари, але дізнавшись, що у нього ніби лише 10 тис. воїнів, тим часом виставили проти нього 100 тисяч. Хоч і була битва жорстока і сам Святослав був поранений і ледве не загинув, були великі людські втрати, але Святослав переміг. Він знищував і спалював міста і населені пункти, що зустрічалися на шляху. Коли війська Святослава наближалися вже до Царгорода, грецький імператор Іоанн Цимісхій, який замінив Никифора після його вбивства, вислав до князя послів з багатими дарунками — золото і тканини. Не прийняв. Через деякий час були прислані інші дарунки — позолочений меч і інша зброя; реакція Святослава була іншою. Він прийняв їх із задоволенням і велів дякувати візантійському імператору. А після звернення грецького імператора до Святослава з проханням не ходити на Царгород і взяти данину, яку князь захоче, Святослав погодився і вирішив укласти «твердий мир». Святослав з торжеством повернувся до Болгарії, а 24 липня 971 року обидві сторони уклали мирний договір і грамоту, підписану Святославом, в якій він підтверджував «свою повну приязнь» до грецьких царів і їх народу.

Однак коли Святослав з нечисленними, втомленими походами воїнами вирушив у зворотну дорогу на батьківщину, печеніги обступили Дніпровські пороги і стали чекати на Святослава. Коли Святослав під’їхав до порогів, він пересвідчився, що орда стереже порогові місця, де було потрібно перетягувати човни вздовж берега. Воїнів Святослава було дуже мало, щоб пробитися через цю орду. Святослав вирішив зимувати біля гирла Дніпра на Білобережжі, сподіваючись, що взимку печеніги самі відійдуть або прийде допомога з Києва. Зима була дуже важка і люта. Зникли запаси хліба і провіанту, почався голод. Навесні Святослав рушив по Дніпру, але печеніги терпляче чекали його біля порогів. Князь був змушений пробиватися, почалася важка боротьба. І хоч озброєння у воїнів князя було краще, але печеніги перевершували своєю кількістю. Святослав, як звичайно, йшов попереду своєї дружини, але печеніги оточили і замкнули його тісним кільцем. У бою хороброго князя було вбито, з ним разом загинуло багато воїнів і лише невелика частина їх під керівництвом воєводи Свенельда пробилася і досягла Києва, принісши городянам сумну звістку 972 р.