23) Внутрішня і зовнішня політика перших Рюриковичів: Олег та Ігор.

Так у ІХ столітті творяться дві окремі, незалежні держави: напівфінська Новгородська та слов’янська Київська. «Повість временних літ» оповідає, що перед своєю смертю Рюрик передав правління родичеві Олегові і поручив йому сина Ігоря, який був ще малий. Року 882-го Олег із великим військом пішов на південь, здобув Смоленськ, Любеч, Київ, підступно забив Аскольда та Діра і став правити Києвом.

Династія Києвичів припинила існування, й утвердилася нова династія Рюриковичів. Відбулося об’єднання східнослов’янських Півночі і Півдня, розпочалося перетворення Київського князівства на об’єднану Давньоруську державу — Київську Русь. Своїм стольним градом, «матір’ю містам руським» Олег оголосив Київ. З приходом до влади Рюриковичів міцнішає влада великого руського князя. У суспільстві зароджуються нові соціальні відносини, зокрема, підвладна знать потрапляє у васальну залежність від свого сюзерена. Олег не був прямим спадкоємцем Рюрика, тому не мав права княжити. Проте, він виявився талановитим державним діячем. Основну увагу приділяв розв'язанню політичних питань, насамперед проблемі єдності держави, бо знать деревлян і сіверян відмовилася визнавати його владу. Олег вдався до рішучих дій: у 883 р. завдав поразки деревлянам, а в наступному році - сіверянам. Наклав невелику данину й залишив при владі князів місцевих династій. У 885 р. він приєднав до Русі радимичів і розпочав боротьбу з уличами й тиверцями. На початку X ст. порозумівся з князями хорватів, тиверців і волинян. До складу держави входять землі словен і кривичів. Терени Русі розширювалися не лише за рахунок княжінь слов'ян, а й інших племен (меря, весь, чудь тощо). Олег здійснив успішні походи на Візантію в 907 та 911 рр. У відповідь на ворожі дії візантійських імператорів у 907 році київський князь Олег здійснив каральний похід на Візантію, який був викликаний невиконанням Константинополем умов угоди 860 року. Внаслідок цього було укладено нову угоду між державами, яка була невигідною для Візантії: імператор мав сплачувати Києву щорічну данину, руські купці одержали право безмитної торгівлі. 911-го року князь Олег провів черговий похід на Візантію й дійшов до Константинополя. Імператор знову був змушений укласти невигідну для Візантії угоду. Її загальнополітична частина повторювала положення договорів 860 р. і 907 р. На відміну від попередніх договорів, тепер це був рівноправний договір за всією формою між двома рівними учасниками переговірного процесу. Перша стаття договору регламентувала способи розгляду різних злодіянь і заходах покарання за них. Друга - про відповідальність за вбивство. Третя - про відповідальність за навмисні побої. Четверта - про відповідальність за злодійство та покарання за це. П'ята - про відповідальність за грабежі. Шоста - про порядок допомоги купцям обох країн під час їх плавання з товарами. Сьома - про порядок викупу полонених. Восьма - про союзну допомогу грекам з боку Русі й про порядок служби «русів» в імператорській армії. Дев'ята - про практику викупу будь-яких інших бранців. Десята - про порядок повернення, щодо біглої або викраденої челяді. Одинадцята - про практику успадкування майна померлих у Візантії «русів». Дванадцята - про порядок руської торгівлі у Візантії. Тринадцята - про відповідальність за взятий борг і про покарання за несплату боргу. У відповідності з договорами купці з Русі одержували право безмитної торгівлі, греки мали давати їм утримання протягом шести місяців і забезпечувати повернення додому, надавши їм необхідне обладнання для човнів та потрібну кількість харчів. Важливими напрямами діяльності Олега стали спорудження нових міст і заходи, спрямовані на перетворення Києва на «матір городам руським». Проводив князь активну зовнішню політику. Щоб уникнути спустошливих набігів норманів, він уклав угоду з їхніми вождями, погодившись щороку виплачувати по 300 гривень. У 912 р. Олег за загадкових обставин помер. Літописна легенда оповідає, що смерть сталася від укусу змії, яка виповзла з черепа його померлого, колись улюбленого, коня. Влада перейшла до Ігоря. Князювання Олега сприяло зміцненню монархічної форми правління Русі, розширенню її меж, становленню системи васалітету.

Ігор. По Олезі київським князем був Ігор, син Рюрика. Тим способом на київському престолі засів рід Рюриковичів. Ігор мав княжити від 913 до 945 р. На початку свого князювання Ігор старався тісніше звязати підвладні йому племена в одну цілість. Словянські племена звикли до свободи й власної управи й неохотно стрічали владу Київа. Зараз по смерти Олега піднялися деревляни і замкнули свої городи перед новим князем. Ігор рушив походом на них, переміг їх і наложив більшу дань, як мали раніше. Але це не вирішило справи: під кінець життя Ігоря деревляни знову почали війну з Київом.

Другу війну провадив Ігор зі степовими уличами, що жили між Дніпром і Богом. Ігореві війська почали облогу улицької столиці Пересічна. Уличі мусіли платити дань. Але неохотно покорилися Києву і частина їх пішла на мандрівку далі на захід, між Бог і Дністер. В ті часи почалася боротьба з печенігами. Ігор зразу зробив з ним мир і вони пішли дальше степами у наддунайські землі; але 920 р. прийшли нові печенізькі загони і з того часу не вгавала війна на степовій окраїні.

Мирні і приязні відносини з Візантією попсувалися під кінець князювання Ігоря, не знати з яких причин. Можливе, що спір розпочався за устя Дніпра і Крим; тут безпосередньо стрічалися київська держава з візантійськими колоніями. 941 р. Ігор з великими силами рушив на Царгород. Київський флот був дуже великий, рахували його на 1000 човнів, що давало до 40000 війська,— мабуть це прибільшене число. Візантійський намісник з кримського Херсонесу дав завчасу вістку про похід Руси, але Ігор без перешкоди дійшов під сам Константинопіль. Греки не могли виступити проти Руси більшою силою. Але візантійці знали вже тоді стрільний порох — перейняли цей винахід мабуть від арабів.

Але в дійсності поразка не прийшла відразу. Ігорів флот зпід Царгорода поплив на схід і почав нищити побережжя Малої Азії. У три роки пізніше, 944 р., Ігор зібрав нове військо і задумав знову напасти на Царгород. Окрім варягів і словян він найняв іще й войовничих печенігів.

Мир складено у Царгороді 944 р. У посольстві було понад 20 послів, що були представниками Ігоря, його родини та інших князів. Договір містив такі точки: 1. Обі сторони відновили давний мир і приязнь.

2. Посли і купці можуть приїздити до Греції, кілько хочуть. Але посли мають показати печать золоту, купці срібну, а князь має прислати письмо, в якому написано, кілько кораблів висилає. 3. Коли Русь приходить без краму, не має діставати місячини (місячного удержання). Князь має приказати своїм людям, щоби не робили шкоди у грецькій країні. Щодо побуту купців у Царгороді, обовязує умова Олега з 911 р. Але права Руси обмежено настільки, що не вільно купцям зимувати в Царгороді і не можна вивозити дорожчих тканин. 4. Крадежі і грабунки караються подвійною грошевою карою.

5. Назначено таксу за викуп бранців. 6. Руські князі зрікалися прав до «Корсунської сторони» тобто Криму. 7. Русь не має перешкоджати корсунянам у риболовлі при усті Дніпра. 8. Не вільно забирати розбитих кораблів другої держави ані поклажі і людей з них. 9. Спори між греками та Руссю, справи побоїв й убивства порішено подібно, як в умові Олега. 10. На бажання цісаря великий князь має вислати йому військову поміч.

Ігор погодився на не дуже корисний мир з Візантією, бо його наміри йшли в іншу сторону, на схід. За прикладом Олега він вислав, свої війська на Каспійське море. Ігореві війська напали на Бердаа, погромили залогу й опанували околицю. З великою добиччю вернулися переможці тою самою дорогою, що прийшли. Цей похід відбувся 944—945 р.

В останні роки князювання Ігор вів війну з деревлянами. Причиною невдоволення деревлян була велика дань, яку наложив на них Ігор. Цю дань стягали варяги. Коли вже верталися, Ігор роздумався і сказав дружині: «Ідіть з даниною до дому, а я вернуся і ще походжу». Думав іще більше для себе зібрати. Як деревляни дізналися, що він вертається, сказали: «Як внадиться вовк між вівці, то повиносить усе стадо, поки його не убють. Так буде і з нами, як його не вбємо, то нас вигубить». І під городом Іскоростенем зробили засідку й убили Ігоря разом з його товаришами.