3. Зовнішня політика. Інтервенція в Угорщину. Карибська криза.

Важливо зазначити, що у роки «відлиги» в міжнародних відносинах проявилися складні, суперечливі тенденції. З одно­го боку, тривав і поглиблювався розкол світу на два протиборствуючі табори, тривала «холодна війна», з іншого, стали виявлятися перші ознаки відмови від непримиренної ворожнечі між Заходом і Сходом.

Особливе місце в міжнародних відносинах посі­дала зустріч глав урядів провідних держав (США, СРСР, Великої Британії і Франції), що відбулася 18–23 липня 1955 р. у Женеві. Країни Заходу зажадали від СРСР проведення демократизації в східноєвропейських країнах, а також вирішення питання про створення єдиних держав – Австрії та Німеччини. Пропозиція СРСР укласти договір про колективну безпеку була відхилена представниками Заходу. Водночас у СРСР 1955–1956 рр. було прийнято рішення про скорочення збройних сил.

У галузі двосторонніх відносин із західними країнами також сталися позитивні зміни. СРСР встановив дипломатичні відносини з ФРН, підписав державний договір з Австрією. Відбулося поліпшення відносин із Норвегією, Швецією, Данією; підписано радянсько-юго­славську декларацію, що поклала початок нормалі­зації міждержавних відносин (1955).

З іншого боку, у світі посилювалося блокове протистояння. У відповідь на утворення в 1949 р., блоку НАТО 1955 р. було створено Організацію країн Варшавського договору.

Водночас посилювався вплив СРСР на країни Східної Європи. 1961 р. СРСР підтримав зусилля уряду НДР по зведенню навколо Західного Берліна стіни з тим, щоб припинити контакти між "внут­рішньою і зовнішньою контрреволюцією".

Рішення XX з'їзду КПРС відіграли негативну роль у відносинах із Китаєм. Китайське керівництво вкрай негативно поставилося до викриття культу особи Сталіна. Незабаром ідеологічні розбіжності було перенесено на міждержавні відносини.

Повстання проти комуністичного режиму в Угорщині 1956 року розпочалося маршем протесту студентів та представників інтелігенції в Будапешті, який переріс спочатку в зіткнення, а потім в збройне протистояння між демонстрантами та службою угорської держбезпеки. В методах збройної та політичної боротьби були і страти на місці представників влади (ультра-націоналісти). Під владою повстанців опинилося багато районів Угорщини, було призначено . прем'єр-міністра популярного опального реформатора Імре Надя. Повстання було придушене радянськими військами за участі органів державної безпеки Угорщини. Під час повстання загинули тисячі угорських повстанців та сотні радянських військовослужбовців, багато людей отримали поранення; відбулася масова еміграція угорців (200 тис. осіб).

Карибська криза (жовтень 1962 р.) була напруженим протистоянням між СРСР та США відносно розміщення Радянським Союзом ядерних ракет на Кубі. Того року уряд Куби звернувся до СРСР з проханням надати їй військову допомогу, щоб захиститися від спроб США скинути уряд Ф. Кастро. М. Хрущов і радянський уряд погодилися розмістити там ядерну зброю, особливо у зв’язку з тим, що навколо СРСР (у Туреччині та Італії) США розмістили ракети з ядерними боєголовками. Операція з перевезення військових та ядерної зброї проводилася СРСР в умовах великої секретності. Однак, президент США Джон Кеннеді оголосив морську блокаду острова Куба. Війська НАТО і країн Варшавського договору були переведені в стан постійної готовності. Світ підійшов до межі початку нової війни. Лідерам США та СРСР в останню мить вдалося домовитися про взаємні поступки обох країн.

Література:

Політична історія України. ХХ століття: у 6 т. / Редкол.: І. Ф. Курас (голова) та ін. – Т. 6. – К.: Генеза, 2003.

История России. С древнейших времён до начала ХХІ в. /Под ред. А. Н. Сахарова. – М.: Астрель, 2006. –1263 с.

История России XX – начала XXI века / А. С. Барсенков, А. И. Вдовин, С. В. Воронкова; под ред. Л. В. Милова. — М.: Эксмо, 2006. – 960 с.

Боффа Дж. История Советского Союза. – В 2 т. – Т. 2. – М.: Междунар. отношения, 1990. – 632 с.

Верт Н. История советского государства. 1900–1991. – М., 1992.

Арбатов Г. А. Затянувшееся выздоровление (1953 – 1985 гг.). Свидетельство современника. – М.: Междунар. отношения, 1991. – 400 с.

Реабилитация: Политические процессы 30 – 50-х годов / Под общ. Ред. А. Н. Яковлева. – М.: Политиздат, 1991. – 461 с.

Медведев Р. Н. С. Хрущёв: политическая биография // Вопросы истории. – 1990. – № 2.

Никита Сергеевич Хрущёв: Материалы к биографии / Сост. Ю. В. Аксютин. – М.: Политиздат, 1989. – 367 с.

ХХ съезд КПСС и его исторические реальности / Под общ. ред. В. В. Журавлёва. – М.: Политиздат, 1991. – 416 с.

Кульчицький С. В. ХХ з’їзд КПРС – переломний пункт в історії радянського комунізму // Український історичний журнал. – 2006. – № 2. – С. 106 – 128.

Янковська О. В. Круглий стіл «Хрущовська відлига»: передумови, реалії, наслідки (з приводу 50-річчя ХХ з’їзду КПРС) // Там само. – С. 236 – 237.