2. Економічні реформи. Нові елементи соціальної політики.

1950-і – початок 60-х рр. вважаються найуспішнішим періодом в розвитку радянської економіки з погляду як темпів економічного зростання, так і ефективності суспільного виробництва. Середні темпи економічного зростання – 6,6% в 50-і рр. і 5,3% в 60-і рр. – були безпрецедентними за всю історію СРСР. Радянська економіка розвивалася в руслі загальносвітових тенденцій. Гасло Хрущева «Наздогнати та перегнати Америку!», не дивлячись на проблеми його втілення, базувалося на реальних тенденціях світового економічного розвитку (феномен так званого «надолужування» (бельгійський історик та економіст Г. Ван дер Beє): закони розвитку світової економічної кон'юнктури підштовхували держави, що пережили тривалу стагнацію, після накопичення необхідного потенціалу наздоганяти країни, що вирвалися за цей час вперед (у післявоєнному світі в ролі безумовного лідера виступали США)).

Особливо успішно радянська економіка розвивалася в другій половині 50-х рр.: у цей період підвищилася ефективність використання основних виробничих фондів в промисловості та будівництві, швидко росла продуктивність праці у ряді галузей народного господарства. Підвищення ефективності виробництва сприяло значному зростанню внутрішньогосподарчих накопичень, за рахунок цього стало можливо повноцінніше фінансувати невиробничу сферу. На здійснення соціальних програм була також спрямована частина коштів, отриманих в результаті скорочення витрат на оборону.

Поступове переключення уваги з накопичення на споживання можна розглядати як початок перетворення сталінської моделі економічного розвитку, заснованої на ідеї прискореній індустріалізації. Правда, самим радянським керівництвом подібна трансформація навряд чи усвідомлювалася: принаймні, в офіційних заявах і документах курс на переважний розвиток індустріальних галузей економіки продовжував залишатися непорушним. Основні принципи економічної доктрини ніколи не піддавалися перегляду. Тому, не дивлячись на велику кількість реорганізацій, пік яких довівся на 1957–1962 рр., вони не змінили кардинально радянської економічної системи. Навіть міркуючи про «революційну перебудову», Хрущов не думав змінювати основи – державну власність і планову економіку. Він не бажав «дати волю» ринковим відносинам, що могло негативно позначитись на усій плановій системі.

Створена в 20-30-і рр. державна система (і відповідна економіка) сприймалася Хрущовим, і не тільки їм, як правильна, в розвитку якої, проте, час від часу з'являються окремі «ненормальності», які потрібно виправляти. Не випадково важливі ухвали та рішення 50–60-х рр. приймалися навіть на рівні формулювань як рішення про «подальше вдосконалення» або «подальший розвиток»; наприклад: «Про подальше збільшення виробництва зерна в країні та про освоєння цілинних і покладів земель» (1954); «Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом» (1957); «Про подальший розвиток колгоспного ладу і реорганізації машинно-тракторних станцій» (1958) тощо.

Як людина, що пройшла велику школу партійної роботи від низу до верху, Хрущев майже у всіх своїх починах прагнув діяти по-партійному. Це означає, що головний механізм реалізації ухвалених рішень представлявся йому як добре відладжена система пропаганди і дисциплінарної відповідальності. При цьому безумовний пріоритет віддавався організаційному чиннику та комуністичній свідомості. Так визначалися загальні підходи до реорганізації економіки і системи управління.

Оскільки сама економічна система сприймалася керівництвом країни як правильна, труднощі і проблеми економічного розвитку пояснювалися перш за все недоліками керівництва та управління – зайвою бюрократизацією, надцентралізацією тощо. Звідси одні з найгучніших починів 50–60-х рр. – боротьба з бюрократизмом і низка реорганізацій, покликаних дати більше економічної самостійності республікам та регіонам.

ЦК КПРС в січні 1954 р . прийняв простанову «Про серйозні недоліки в роботі партійного і державного апарату», в якій йшлося про необхідність розширення прав місцевих органів управління. Постановою у жовтні 1954 р. передбачалося спрощення структури міністерств та інших ланок управління, скорочення управлінського апарату. Усього було скасовано близько 10 тис. главків, відділів, трестів та інших організацій.

У травні 1955 р. були прийняті рішення по розширенню функцій і прав союзних республік у сфері планування та капітального будівництва, з бюджетних питань, праці та заробітної плати, в утворенні фондів підприємств та ін.

Усі ці рішення по децентралізації управління підготували головну реорганізацію 50-х рр. - перебудову системи управління промисловістю та будівництвом за територіальним принципом і створення раднаргоспів (1957). Більшість загальносоюзних і союзно-республіканських міністерств, у веденні яких знаходилися промисловість та будівництво, були скасовані, окрім міністерств електростанцій, оборонної, авіаційної, суднобудівельної, радіотехнічної та хімічної промисловості. Країна була поділена на декілька великих економічних районів, для управління якими створювалися Ради народного господарства.

Перші результати реформи були цілком обнадійливими: вже в 1958 р. приріст національного доходу склав 12,4% у порівнянні з 7% в 1957 р. Проте вже тоді фахівці зробили цікаве спостереження: основний приріст припав на період, коли підприємства залишилися «безгоспними», тобто міністерства були скасовані, а раднаргоспи ще не встигли вникнути у справи. Надалі почалися проблеми, одна з яких полягала в тому, що всередині раднаргоспу взаємозв'язок між підприємствами складався в цілому благополучно, тоді як у відносинах з підприємствами «чужого» раднаргоспу постійно виникали труднощі. Тоді цю проблему називали місництвом і часто списували за рахунок «несвідомості» їхніх керівників.

Перехід на нову систему управління, що супроводжувався скасуванням центральних міністерств, залишив практично недоторканною систему виробничих зв'язків, що існувала до реорганізації. При збереженні подібного порядку врешті-решт повинна була знов виникнути потреба в центральних координуючих органах, що нагадували колишні міністерства. Спочатку такі органи були створені у вигляді державних комітетів Ради Міністрів СРСР, в розпорядження яких були передані провідні наукові, проектні та конструкторські інститути (1962). В Росії, на Україні і в Казахстані були створені республіканські Ради народного господарства (1960), потім Рада народного господарства СРСР (1962) і Вища рада народного господарства СРСР (1963).

Отже, у промисловості було проведено такі заходи:

• ліквідовано галузеві міністерства і створено територіальні органи управління промисловістю – раднаргоспи (разом 105);

• розширено права республіканських та місце­вих органів влади щодо управління галузями легкої та переробної промисловості;

• за п'ятирічним планом та планом семирічки пріоритет відводився галузям промисловості групи Б (виробництво товарів широкого вжитку) при сповільнених темпах розвитку галузей групи А (виробництво засобів виробництва).

Досягнуті високі темпи економічного зростання дійсно могли створити ілюзію, що шлях найбільш ефективного розвитку економіки вже знайдений. Тим часом, як вважає, наприклад, економіст Г.І.Ханін, проведені в 1950-х рр. заходи щодо підвищення ефективності використання ресурсів мали короткостроковий, часто технічний характер (заміна вугілля нафтою і газом, гідроелектростанцій теплоелектростанціями, паровозів електровозами тощо). Не було знайдено стійких глибинних чинників підвищення ефективності виробництва. Падіння темпів економічного зростання вже з початку 60-х рр. було реальністю.

Важливо не забути і про трагічні події 1962 р. у м. Новочеркаську Ростовської області. 1–2 червня 1962 року в місті стався загальний робочий страйк, привідом для котрого було підвищення норм виробітку праці на 30% та одночасне відночасне підвищення цін на харчові продукти на 25–30%. Страйк було жорстоко придушено. Внаслідок дій армії, КДБ та МВД 26 страйкарів було вбито, 40 поранено. Після придушення страйку відбувся таємний суд над активними страйкарями, котрий засудив до страти ще семерих «призвідників безладів»; більш як 100 були ув'язнені на великі строки.

У сільському господарстві:

• знижено сільськогоспподаток у 2,5 рази на 1954 р. порівняно із 1952 р.;

• реорганізовано систему МТС у РТС (ремонтно-тракторні станції); техніку МТС продано колгоспам;

• підвищено закупівельні ціни на продукцію сільськогосподарського виробництва (особливо на зернові та продукти тваринництва);

• ліквідовано трудодні, введено грошову оплату праці;

• сільському населенню видано паспорти,

• здійснено спробу: а) освоєння цілинних та перелогових земель; б) "кукурудзяна та горохова епопея".

У соціальній сфері:

• збільшено капіталовкладення у житлове будів­ництво, запроваджено панельне та блочне будівництво;

• проведено пенсійну реформу 1966 р., яка забезпечила зростання доходів пенсіонерів у 2 рази, інвалідів – в 1,6 рази;

• скорочено робочий день до 7 годин;

• підвищено зарплату робітникам та службовцям;

• скасовано оплату за навчання в старших класах загальноосвітньої школи, у вузах;

• здійснено реформу освіти в СРСР 1958 р., що супроводжувалось збільшенням капіталовкладень у цю сферу та зростанням оплати праці вчителів;

• пенсійний вік знижено для жінок до 55 років, для чоловіків — до 60 років;

• робітники отримали право звільнятися з робо­ти за власним бажанням, повідомивши про своє рішення адміністрацію за 2 тижні;

• з 1964 р. колгоспники отримали право на щорічну відпустку та пенсійне забезпечення;

• збільшено тривалість щорічної відпустки та відпустки для жінок по догляду за дитиною та ін.

У період відлиги було прийнято Моральний кодекс будівельника комунізму – зведення принципів комуністичної моралі, що увійшли до тексту Третьої Програми, прийнятої XXII з'їздом ЦК КПРС (1961). Моральний кодекс повинен був служити засобом етичного виховання радянських людей, формування свідомого і активного борця за комунізм, всебічно розвиненої, нової людини, вільної від пороків та пережитків старого суспільства.

1. Відданість справі комунізму, любов до соціалістичної Батьківщини, до країн соціалізму.

2. Добросовісна праця на благо суспільства: хто не працює, той не їсть.

3. Турбота кожного про збереження і множення суспільного надбання.

4. Висока свідомість громадського обов'язку, нетерпимість до порушень суспільних інтересів.

5. Колективізм і товариська взаємодопомога: кожен за всіх, все за одне.

6. Гуманні відносини і взаємна пошана між людьми: людина людині друг, товариш і брат.

7. Чесність і правдивість, етична чистота, простота і скромність в суспільному і особистому житті.

8. Взаємна пошана в сім'ї, турбота про виховання дітей.

9. Непримиренність до несправедливості, дармоїдства, нечесності, кар'єризму, користолюбства.

10. Дружба і братерство всіх народів СРСР, нетерпимість до національної і расової неприязні.

11. Нетерпимість до ворогів комунізму, справи миру і свободи народів.

12. Братська солідарність з трудящими всіх країн, зі всіма народами.

Це був свідомий акт включення в комуністичну ідеологію релігійних елементів.

На вересневому 1953 р. пленумі ЦК КПРС було прийнято постанову "Про заходи подальшого розвитку сільського господарства СРСР". З колгоспів списано недоїмки за сільгосппоставки, зменшено розмір податків, збільшено заготівельні ціни на сільгосппродукцію, планувалося введення пенсій і скасування паспортних обмежень.

1957 р. були поновлені Чечено-Інгушська, Кабар-дино-Балкарська, Калмицька, Карачаєво-Черкеська АРСР, проте не було офіційно реабілітовано німців Поволжя, кримських татар, виселених вірменів, греків, болгар та представників інших народів, які зазнали сталінської опали.

У Москві відбувся VI Всесвітній фестиваль молоді та студентів, розпочали свою роботу міжнародні московські кінофестивалі, було відновлено інозем­ний туризм, країна стала більш відкритою світові. Поновилося видання журналу "Иностранная литература", радянські читачі дістали можливість ширше знайомитися із світовим літературним процесом. У Москві відкрито театр "Сучасник", вийш­ли у світ перші номери журналів "Молодая гвардия", «Юность», "Москва", «Наш современник». Почастішали публікації молодих поетів, прозаїків, критиків, так званих «шестидесятників». Зростав авторитет журналу "Новый мир", очолюваного ви­датним поетом О.Твардовським.

Вражаючими були досягнення СРСР у науці і техніці. 4 жовтня 1957 р. запущено перший штучний супутник Землі, 5 грудня спущено на воду перший у світі атомний корабель «Ленін», створено найпо­тужніший у світі синхрофазотрон, 12 квітня 1961 р. космонавт Ю. О. Гагарін на космічному кораблі «Восток-1» уперше в світі облетів Земну кулю.

Незважаючи на протиріччя й обмеженість, лібе­ралізація суспільно-політичного жятгя стала поміт­ним явищем у розвитку Радянського Союзу і торкнулася більшості країн світу. Спроби реформування КПРС залишились тільки декларованими. Поділ партійного управління за галузевим принципом на промислові та сільськогос­подарські ланки успіху не мав.