3. За терміном представлення коштів державний кредит буває короткостроковим (термін погашення до 1 року), середньостроковим (до 5 років) та довгостроковим (термін погашення більше 5 років).

4. За юридичними формами державний кредит можна диференціювати на державні займи (зовнішні та внутрішні), податковий кредит, оплата державних зобов’язань казначейськими векселями, використання комерційними банками тимчасово вільних бюджетних коштів і коштів державних позабюджетних фондів. Особливою формою є одержання кредитних ресурсів різними суб’єктами господарювання під гарантії держави (так званий умовний державний кредит). В окремих випадках можуть мати місце й інші форми.

Найпоширенішою формою державного кредиту є державні позики (запозичення), які характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти фізичних та юридичних осіб, інших суб’єктів залучаються для фінансування суспільних потреб шляхом емісії і розміщення державних облігацій, казначейських зобов’язань, інших державних цінних паперів. (Емісія — вливання грошових коштів у грошовий потік (обіг). Здебільшого використовується при фінансуванні (інвестуванні) підприємства.)

Залежно від суб'єкта здійснення запозичення, їх класифікують на державні та місцеві.

Згідно з п. 19 ст. 2 Бюджетного кодексу України державне запозичення - операції, пов'язані з отриманням державою кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету.

Відповідно п. 20 ст. 2 Бюджетного кодексу України визначає, що державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення. Відтак, кошти від державних запозичень - це кошти з кредитів (позик), отриманих державою на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету.

П. 33 ст. 2 БКУ: місцеве запозичення - операції з отримання до бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету.

П. 35 ст. 2 БКУ: місцевий борг - загальна сума боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок місцевого запозичення.

Загалом же, запозичення - це операції, пов'язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності, строковості, в результаті яких виникають боргові зобов'язання. Проте, незважаючи на зазначені ознаки бюджетного запозичення, їх не можна зводити винятково до кредитних відносин, оскільки загалом вони становлять специфічний вид управлінської діяльності держави в особі уповноваженого нею органу з приводу формування боргу та визначення його структури; управління боргом, його обслуговування, погашення, обліку та контролю.

Як правило, відносини у сфері бюджетних запозичень виникають, як необхідність балансування бюджету. Отже, державне запозичення можна визначити, як залучення державою, в особі Уряду, що діє через Міністерство фінансів або інший уповноважений фінансовий орган, грошових коштів, та/чи майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Предметом бюджетного запозичення згідно з чинним законодавством можуть бути:

A. Цінні папери. Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначає такі види цінних паперів, що можуть засвідчувати боргове зобов'язання бюджету, відповідно, державного або місцевого:

• облігації місцевих позик;

• державні облігації України;

• казначейські зобов'язання України

B. Боргові угоди. Борговими угодами можна вважати кредитні угоди (угоди про позику) та інші документи, якими оформляють державне запозичення в межах, визначених законом України про Державний бюджет України. Угоди щодо державного запозичення укладає Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України. Угоди щодо зовнішнього державного боргу укладає Міністерство фінансів України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з урахуванням норм міжнародного права. Кредитні угоди та інші документи, якими оформляють державне запозичення в межах, визначених Законом України про Державний бюджет України для фінансування загального фонду державного бюджету, набирають чинності з моменту їхнього підписання. Щодо кредитних угод та інших документів, якими оформляють державне запозичення в межах, не передбачених законом України про Державний бюджет України, а також угоди про позики на інституційні та інвестиційні проекти розвитку, які залучає держава або забезпечує державні гарантії, то вони набувають чинності після надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України.

Порядок відображення операцій, пов'язаних із державним боргом під час планування та виконання державного бюджету, затверджений наказом Міністерства фінансів України, визначає боргові угоди як угоди, за якими виникають боргові зобов'язання держави унаслідок державного запозичення або іншими шляхами, передбаченими законодавством України.

Зовнішніми кредиторами України є міжнародні економічні та фінансові організації, окремі держави й окремі суб'єкти економічної та фінансової діяльності.

Перші зовнішні державні позики Україна здійснила ще в 1992 р. Сьогодні найбільшими кредиторами України є міжнародні фінансові організації, передусім, Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Україна вступила у Міжнародний валютний фонд та Світовий банк у 1992 р., відповідно до Закону України "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій" (Закон України від 03.06.92 N 2402-XII "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій".