Рекомендована література

Л1. Дворецька Г.В. Соціологія:Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – с.98-112;

Л6. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – с.176-183

Соціальний інститут - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей.

Інтеграція індивідів у соціальне об'єднання (групу, спільноту чи суспільство) передбачає не лише зацікавленість людей у створенні таких зв'язків, але й наявність можливостей комунікацій – спільної цілісно- нормативної системи, мови тощо.

Соціальний інститут виникає та функціонує, задоволь­няючи якусь соціальну потребу. Коли ця потреба стає незнач­ною чи зовсім зникає, то поступово зникає і соціальний інститут, який її задовольняв.

Кожна людина має індивідуальну комбінацію потреб. Проте фундаментальних (важливих для всіх) потреб не так уже й багато. їх п'ять і стільки ж головних соціальних інститутів:

• потреба у відтворенні роду — інститут сім'ї та шлюбу;

• потреба у виробництві та розподілі засобів існування - економічні інститути, виробництво;

• потреба в безпеці, соціальній злагоді та порядку - політичні інститути, держава;

• потреба в переданні знань і набутих цінностей, соціалізація нових поколінь - інститут освіти;

• потреба у вирішенні духовних проблем, переданні духовних цінностей і ритуалів, які підтримують у суспільстві солідарність та злагоду - інститут релігії.

Процес утворення соціального інституту - інституціоналізація - передбачає такі етапи:

1)  виникнення потреби, задоволення котрої вимагає спільних організованих дій;

2) формування спільних цілей;

3) поява соціальних правил і норм у процесі стихійної соціальної взаємодії;

4) поява процедур, пов'язаних із нормами та правилами;

5) інституціоналізація правил, норм, процедур, тобто їхнє прийняття та практичне застосування;

6) визначення системи санкцій і ролей, що охоплюють усіх членів соціального інституту.

Соціальні інститути можуть бути формальними та нефор­мальними.

У межах формальних інститутів взаємодія суб'єктів від­бувається на основі законів і правових актів, формальних регламентів, правил та постанов.

Неформальні інститути, незважаючи на досить чітку ре­гламентацію, не мають формально закріплених законів, правил, норм (наприклад, дружба, сусідство та ін.).

У соціальних інститутів є не лише функції (позитивна роль у суспільстві), але й дисфункції (шкода, яку вони чинять суспільству).

Функції сприяють зміцненню, виживанню, саморегуляції соціальної системи. Дисфункції ведуть до дезорганізації, зміни та руйнування структури.

Розрізняють функції:

•  явні — якщо вони офіційно заявлені, всіма усвідомлені й очевидні. Очікувані та необхідні явні функції формуються й

• латентні - коли вони приховані, незаявлені, незаплановані.

До явних функцій соціальних інститутів, що забезпечують акріплення та відтворення суспільних відносин, належать:

-регулятивна, що забезпечує регулювання взаємовідносин між членами суспільства за допомогою утворення моделей поведінки;

-  інтегративна, котра забезпечує згуртованість, взаємозалежність і взаємовідповідальність членів соціальних груп, які формуються   під впливом інституціоналізації правил, норм, санкцій, систем ролей;

- трансляційна, що пов'язана з переданням  соціального досвіду;

-  комунікативна, яка забезпечує поширення інформації, що виникла в певному інституті, як у середині цього інституту для управління та контролю за дотриманням норм, так і у взаємодіях між інститутами.

Латентні функції є незапланованими, непрямими результатами діяльності соціальних інститутів.

Ці результати можуть мати важливе значення для суспільства. Так, усі інститути беруть участь у соціалізації особистості. Саме в системі інституціональної взаємодії, що має чітко означені норми та санкції, індивід здобуває життєві навички й досвід.

Явною функцією системи вищої освіти є підготовка квалі­фікованих спеціалістів. Латентною - відтворення системи соціальної стратифікації.

Наприклад, завданням сім'ї є соціалізація до норм сімейного життя, однак часто реальна поведінка членів сім'ї призводить до конфлікту з культурною групою, тому що ця поведінка не відповідає вимогам і нормам групи.

Виробництво предметів споживання також виконує латентну функцію, задовольняючи потребу людей у підвищенні власного престижу (випуск розкішних авто, коштов­ностей тощо).

Наявність латентних функцій свідчить про те, що діяльність будь-якого інституту можна використовувати значно ширше, ніж про це офіційно заявлено.

Для ефективного функціонування соціальних інститутів необхідні такі умови:

• раціональний розподіл праці та її раціональна організація;

• чітке визначення мети й кола дій;

• спеціалізація норм, законів і вимог, які регулюють діяльність інститутів;

• деперсоніфікація вимог та дій.