Лекція № 3 Тема: Суспільство, його структура та стратифікація

1.Поняття суспільства. Головні ознаки суспільства та його структурні елементи.

2.Поняття соціальної структури суспільства.

3.Теорія соціальної стратифікації.

4.Поняття соціальної мобільності.

Рекомендована література

1. Дворецька Г. В. Соціологія: Навч. посібник. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. – С. 85 – 90, 124-138

2. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Базовий курс: Підручник. – К.: Каравела, 2005. – С. 66-89

3. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004. – С. 81-112

4. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. –К., Каравела, 2000

5. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – С.81-127

6. Танчин І.З. Соціологія: Навч. посіб.– К.: Знання.2007.С. 113-140

7. Черниш Н.Й. Соціологія: Підручник за рейтингово-модульною системою навчання. – К.: Знання, 2009. – С.127-146

Суспільство — це складна система взаємозв’язків та взаємодій, що складаються між людьми в процесі соціального життя. Залежно від історичного періоду, концепцій і шкіл у соціології поняття "суспільство" мало велику кількість різних тлумачень.

Сучасна соціологія визначає суспільство як сукупність усіх способів взаємодії та форм об'єднання людей, в яких відображається їхня всебічна залежність.

Ознаки суспільства - це стійкі риси, характеристики, що відрізняють суспільство як цілісне соціальне утворення від інших утворень. Це, зокрема:

• територія, на якій відбувається консолідація соціальних зв'язків, розвиваються відносини та взаємодіють індивіди. Територія локалізує організацію соціального життя;

• універсальність, тобто всеосяжний, різнобічний характер суспільства. Суспільство охоплює все розмаїття соціальних зв'язків, відносин, соціальних інститутів і спільнот. Універсальність його дає можливість створити необхідні умови для задоволення потреб людини, для самореалізації та досягнення особистої мети;

• автономність, тобто здатність до постійного відтворення соціальних зв'язків, внутрішньої саморегуляції за допомогою тих інститутів і організацій, норм та цінностей, котрі утворю­ються власне всередині суспільства;

• інтегративність, тобто можливість підкоряти собі індивідів, нові покоління, залучати їх до соціального життя, відтворювати його структуру.

Аналізуючи суспільство, необхідно виділити елементи, що структурують, формують суспільство як цілісність. До них належать:

• статусно-рольові позиції. У соціумі відбувається стандартизація різноманітних видів взаємодій, що призводить до появи статусно-рольових моделей поведінки. Це базовий, первинний рівень суспільства;

• соціальні інститути. Організованість і впорядкованість статусно-рольових позицій забезпечується за допомогою соціальних інститутів. Соціальні інститути виникають у процесі суспільного розподілу праці та суспільних відносин у межах соціальної організації суспільства. Кожен з них має свою мету, функції, статусно-рольові позиції та систему санкцій;

• соціально-ціннісні й культурні елементи, завдяки яким суспільство не руйнується, не розпадається, а відтворюється як цілісна система. Культура визначає ціннісні моделі поведінки людей у формі норм моралі, традицій, ціннісних орієнтацій тощо.

Проте можливості культури обмежені, лише вона не може забезпечити єдність суспільства. Тож політична влада через державне регулювання закріплює зв'язки між інститутами, спільнотами там, де впливу культури вже недостатньо, де норми моралі потребують підкріплення у праві, законі, примусі.

Передумовою структурованості суспільства є природа, котра поділила людей за віком, статтю, расою. Окрім того, у процесі життєдіяльності люди залучаються до спілкування, створюють розгалужену систему взаємодій. Ця сукупність зв'язків і утворює соціальну структуру.

Поняття соціальної структури суспільства в науковій літературі розглядається в декількох аспектах.

Соціальна структура - це сукупність взаємопов'язаних упорядкованих соціальних спільнот, груп, а також відносин між ними або побудова суспільства в цілому. Соціальна структура формується за різними ознаками: класовими, національними, статевими, віковими, професійними та ін.

Основні різновиди соціальної структури:

• соціально-класова структура - сукупність суспільних класів, їхні зв'язки та відносини (класи, соціальні верстви, соціальні групи);

• соціально-професійна структура (виробничі й інші колективи та організації);

• соціально-територіальна структура (міське та сільське населення, поселенські спільноти тощо);

• соціально-демографічна структура (сім'я, вікові та статеві спільноти);

• соціально-етнічна структура (етноси, нації, етнічні групи).

Ключовим у розумінні соціальної структури суспільства є поняття соціальної спільноти, соціальної групи.

Соціальні групи - це відносно сталі спільності людей, що склалися історично і відрізняються роллю і місцем у системі соціальних зв'язків суспільства. Соціальні групи виникають .на базі об'єднання людей за певною об'єктивною ознакою та відстоюючи їх інтереси.

Таким чином суспільство складається з різних соціальних спільнот, груп, які:

– посідають різні місця в системі соціальної нерівності, в диференціації населення суспільства за такими показниками, як влада, власність, прибуток та ін.;

– пов'язані між собою політичними, культурними й економічними відносинами, а також є суб'єктами функціонування соціальних інститутів.

Соціальні спільноти - це об'єднання людей, що виникають і формуються на основі:

– культурно-історичної самобутності (народи, нації);

–родинних зв'язків і схожості стадій життя (сімейні, статево-вікові тощо).

Соціальні спільноти також розрізняються за професійно-кваліфікаційними та територіально-регіональними ознаками.

Історичними детермінантами формування соціальних спільнот були:

• умови соціальної реальності, що зумовили об'єднання людей;

• загальні інтереси значної частини індивідів;

• розвиток державності та форми організації людей у різноманітних соціальних інститутах;

• спільна територія, що зумовлює міжособистісні (прямі й опосередковані) контакти.

Соціальні спільноти як ціле характеризуються такими показниками:

• умови життєдіяльності, опосередковані політичними, економічними та соціальними особливостями;

• спільні інтереси індивідів, які взаємодіють між собою;

• ставлення до конкретних соціальних інститутів і цінностей;

• соціально-професійні характеристики індивідів, об'єднаних у спільноту;

• належність до територіальних утворень.

Одні спільноти складаються об'єктивно, незалежно від волі та бажання людей (класи, верстви, нації), інші ж створюються свідомо й цілеспрямовано (політичні організації, громадські організації, партії та ін.).

Між окремими компонентами соціально структурованого суспільства існують необхідні взаємозв'язки, тобто соціальні відносини.

Соціальні відносини органічно пов'язують соціальні спільноти в соціальну структуру як її механізм, а соціальна структура є формою, що організовує їх у певну цілісність.

Соціальні відносини інтегрують соціальні спільноти в цілісну соціальну систему, котра самоорганізується та має складний ієрархічний характер.

Процеси диференціації, що відбуваються в суспільстві, є результатом розподілу економічної, політичної та культурної структур, розподілу і спеціалізації праці, ставлення до власності тощо.

Кожну соціальну спільноту характеризують такі соціально-психологічні показники:

• рівень згуртованості соціальної спільноти;

• характер взаємодії між індивідами.

Сучасне суспільство характеризується наявністю груп, які розпоряджаються значно більшими ресурсами багатства та влади, ніж інші групи. Наявну в суспільстві (спільнотах і групах) нерівність між індивідами й об'єднаннями індивідів, яка виявляється в неоднаковому доступі до соціальних благ і ресурсів та володінні ними, називають соціальною стратифікацією.

Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, що існує в певному суспільстві в певний історичний період. Вона є стійкою, регулюється та підтримується інституційними механізмами, постійно відтворюється й модифікується.

Соціальна стратифікація має такі особливості:

• стратифікація - це рангове розшарування населення, коли вищі верстви перебувають у більш привілейованому стано­вищі порівняно з нижчими;

• кількість вищих верств значно менша, аніж нижчих.

Стратифікація має такі основні виміри (критерії):

• прибуток, власність;

• освіта;

• влада;

• престиж.

Перші три критерії стратифікації- прибуток, освіта, влада-мають об'єктивні одиниці виміру (гроші, роки, люди).

Престиж є суб'єктивним показником, який відтворює рівень поваги до якої-небудь професії, посади, до виду діяльності в суспільній думці.

Пітирим Сорокін вважав, що стратифікація в суспільстві має три основні види:

• економічна - за рівнем прибутку, де багатство й бідність -полюси, між якими розташовані та котрими відмежовані одна від одної різні верстви;

• політична - означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість;

• професійна - за ієрархічною будовою шкали професій залежно від важливості їхніх функцій у житті суспільства.

Певна частина соціологів вважає, що саме нерівномірний розподіл влади зумовлює розподіл багатства та престижу, а статус у системі влади визначає статус в економічних і соціальних структурах. Саме тому влада є тим чинником, який визначає основні ознаки соціальної стратифікації, окреслює межі верств і класів, їхню ієрархію.

У сучасній соціології найбільш поширеною думкою щодо процесу формування соціальних верств є теорія стратифікації К. Девіса й У. Мура, в якій вони запропонували функціональне пояснення нерівності. Вони вважають, що суспільство є певним чином організованою сукупністю нерівноцінних позицій, одні з яких більш важливі для функціонування суспільства як цілого, інші - менш важливі (менеджер/вахтер). Соціальний порядок у суспільстві базується на розподілі індивідів за соціальними статусами. Чим вищий статус, тим більше має здійснити витрат для розвитку здібностей, кваліфікації та компетентності індивід, який претендує на цей статус. Таким чином, суспільство заздалегідь "закладає" винагороду в статус і людина знає, що вона отримає в обмін на свої зусилля та працю. Розподіл людей на соціальні верстви відбувається за такими критеріями:

• якісні характеристики членів суспільства;

• рольовий набір, який людина виконує в суспільстві;

• володіння матеріальними та духовними цінностями.

Кожне суспільство має власну організацію соціальної нерівності. Незважаючи на соціокультурні особливості кожної країни, можна виділити чотири історичні форми стратифікації:

• рабство – форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча верства позбавлена всіх прав;

• касти – суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують бар'єри, котрі неможливо подолати;

• стани — групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними нормами. Належність до станів передавалась у спадок, але не виключала можливості переходу з одного стану до іншого;

• класи – організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між різними групами.

Перші три типи характерні для закритого суспільства, де існує суворо закріплена система стратифікації та перехід із однієї страти в іншу майже неможливий. Останній тип характеризує відкрите суспільство, де відбуваються вільні переходи з однієї верстви до іншої.

Рух індивідів між різними соціальними позиціями, тобто перехід від однієї групи до іншої називається соціальною мобільністю.

У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобільності:

• горизонтальну - передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу;

• вертикальну — передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу. Вертикальна мобільність може бути висхідною та спадною.

У певні складні періоди розвитку суспільства з'являються передумови для появи та виділення ще однієї стратифікаційної групи - маргіналів. До них можна віднести людей, які з тих чи інших причин відмовились від зв'язків з тією стратою, з якої вийшли, (а інколи із усім суспільством), а до іншої так і не приєднались. Тому маргінальність - це стан особистості або спільноти, що існує на межі різних культур. Прикладом може послужити стан тих людей, які переїздять із села до великого міста, міняють своє місце роботи і т.д. Труднощі адаптації, постійна внутрішня напруга впливають на поведінку маргіналів. Маргінальним може бути і все суспільство у свій перехідний період.