Процедура прийняття рішень міжнародних організацій
Загальна характеристика етапів прийняття рішень
Прийняття рішень – один із найважливіших етапів діяльності міжнародної організації. Процедурою розгляду того чи іншого питання і порядком голосування, яким воно приймається, у більшій мірі визначаються авторитетність і ступінь юридичної чи моральної обов’язковості рішень, прийнятих міжнародною організацією.
Практика міжурядових організацій показує, що те, як розглядаються і обговорюються питання і з них приймаються рішення, найтісніше пов’язано з сутністю цих питань, внаслідок чого дискусії з питань процедури нерідко набувають досить гострого політичного характеру.
Процес формування рішення починається з 1) прояву ініціативи.24
На стадії постановки питання пропозиція про обговорення і прийняття рішень одним із органів міжнародної організації може бути внесена:
— членом міжнародної організації;
— групою членів цієї організації;
— іншим органом цієї міжнародної організації;
— іншою міжурядовою або неурядовою міжнародною організацією (при цьому неурядовим організаціям, на відміну від міжурядових, таке право надається на основі одностороннього рішення міжурядової організації).
Ініціативи або пропозиції, результатом яких стає прийняття рішення, можуть бути подані в таких формах:
— пропозиція обговорити питання і прийняти рішення (тобто без наявності готового проекту рішення);
— подання готового проекту рішення.
Зазначимо, що готові проекти рішень дуже рідко подаються в той чи інший орган міжурядової організації іншою міжурядовою інституцією і практично ніколи — неурядовою. Передбачається, що орган міжнародної організації, який уповноважений прийняти рішення, повинен самостійно підготувати такий проект.25
Наступний етап формування рішення – 2) внесення проблеми до порядку денного органу, що приймає рішення. Він або обговорюється безпосередньо в самому органі, або передається на розгляд спеціально створюваним комісіям або комітетам.
Після цього 3) питання знову подається на розгляд уповноваженого органу.26
Ці два етапи також об'єктивно поділяються на кілька взаємопов'язаних стадій:
— викладення (з'ясування) позицій країн-учасниць або членів організації;
— пошук взаємоприйнятних рішень з використанням механізму офіційних та неофіційних зустрічей, консультацій, дискусій, обговорень та ін.;
— створення допоміжних органів для підготовки проекту рішення (робочі та редакційні групи);
— передача проекту рішення в орган, який прийматиме рішення, для попереднього ознайомлення з ним та затвердження.27
У більшості міжнародних організацій рішення, перш ніж вони виносяться на обговорення вищого органу, 4) передаються на розгляд допоміжних органів, де по суті і виробляється проект рішення, виявляються його прихильники і супротивники. Тому роботі допоміжних органів приділяється велика увага.
Важливе місце в процесі формування рішень міжнародних організацій займає етап 5) обговорення.
Вирішальним етапом прийняття рішення є 6) голосування.28
Прийняття рішень не варто зводити лише до голосування, так же ж як і ототожнювати поняття «голосування» і «метод прийняття рішень».
Голосування в строгому значенні цього слова не є методом прийняття рішень. Воно лише завершаючий етап обговорення питання, в результаті якого виявляються позиції держав. Метод прийняття рішень визначається ступенем погодження позицій держав, необхідного для прийняття рішень, що встановлюється правилами процедури тої чи іншої міжнародної організації.29
Процедура прийняття рішень зазнала значних змін за час існування міжнародних організацій. Її історія починається з принципу одноголосності.
Принцип (правило) одностайності має два різновиди: повна одностайність і відносна одностайність. У першому випадку необхідне голосування усіх членів організації і відсутність якої-небудь держави-члена на засіданні чи його утримання при голосуванні роблять неможливим прийняття рішення. При відносній одностайності необхідна одностайність присутніх і задіяних в голосуванні членів. Голоси відсутніх чи тих, що утрималися при голосуванні, членів організації до уваги не беруться.
Заміна принципу одностайності принципом більшістю голосів випливала з прагнення держав збільшити оперативність функціонування міжнародної організації, досягти вирішення питань на більш демократичному рівні.
Принцип більшості голосів має три різновиди:
проста більшість (50% + один голос);
кваліфікована більшість (2/3 голосів);
висококваліфікована більшість (3/4 голосів).
Принцип простої і кваліфікованої більшості голосів застосовуються для голосування у вищих і допоміжних органах і залишаються головними принципами при прийнятті рішень в органах ООН і інших міжнародних організацій, які входять в систему ООН.
Принцип зваженого голосування є відступом від принципу суверенної рівності держав-членів, так як кількість голосів, якими володіє кожний член організації, нерівна і визначається пропорційно фінансовому вкладу (дольовій участі) в організацію.
Консенсус як один із методів прийняття рішень в органах міжнародної організації отримав широке застосування, що можна пояснити низкою причин, і перш за все прагнення досягнути максимального рівня здійснення державами тих міжнародних актів, у створенні яких вони брали участь. А. П. Мовчан справедливо розглядає консенсус як передумову забезпечення міжнародного правопорядку.
У практиці ООН консенсус визначається як «загальна згода без голосування, але не обов’язково одноголосність».30
Причому за відсутності консенсусу всіх членів рішення – залежно від умов установчих документів організації – або не приймається (тобто фактично діє принцип «вето»), або рішення має силу тільки для членів, які висловили з ним консенсуальну згоду, але не має сили для держав, які не висловили згоди.31
Створення регламенту, як правило, охоплює чотири стадії: а) розробка проекту тексту регламенту. Цю роботу проводять спеціалісти міжнародної установи, враховуючи думки держав-членів; б) прийняття (більшістю голосів) тексту регламента в компетентному органі міжнародної установи; в) прийняття повідомлень (у визначений строк) від членів організації про відмову від виконання цього регламенту; г) вступ регламенту в силу. З цього моменту норми регламенту стають обов’язковими для всіх держав, які не заявили про відмову, незалежно від того, що при прийнятті тексту їх представники могли голосувати проти регламенту.32 З огляду на те, що регламент передбачає собою рішення обов’язкового характеру, то обов’язковим є етап попереднього повідомлення держави про відмову від виконання цього регламенту, що якраз є обґрунтованою підставою обов’язкової юридичної сили такого рішення організації, що випливає з вираженої волі держави шляхом такого повідомлення.
1 Мартенс Ф.Ф. Современное международное право цивилизованных народов. В 2-х томах. /под редакцией и с биографическим очерком доктора юридических наук, профессора В. А. Томсинова/ – М.: "Зерцало", 2008 г. – С. 92.
2 Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Пер. з англ. – Харків: Консум, 2000. – С. 69.
3 Тункин Г.И. Международное право. — М., 1982. — С. 48.
4 Игнатенко Г. В., Тиунов О. И. Международное право. Учебник для вузов.— М.: Издательская группа НОРМА—ИНФРА • М, 1999. — С. 65.
5 Устав Организации Объединённых Наций и Устав Международного Суда. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_010
6 Игнатенко Г.В., Малинин С.А. Новые тенденции в международном правотворчестве // СЕМП. 1986. М., 1987. С. 37.
7 Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В. Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – С. 127.
8 Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В. Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – С. 129.
9 Kanska K. The Normative Force of Decisions of International Organizations. P. 3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.esil-sedi.eu/fichiers/en/Kanska_174.pdf
10 Валеев Р.М, Курдюков Г.И.. Международное право. Особенная часть: Учебник для вузов. — М.: Статут, 2010. – С. 124.
11 Нешатаева Т. Н. Международные организации и право: новые тенденции в международно-правовом регулировании. - М.: Дело, 1999. – C. 102
12 Крылов Н.Б. Правотворческая деятельность международных организаций. М., 1988. С. 73
13 Зайцева О. Г. Международные организации: принятие решений. М., 1989. С. 132.
14 Моравецкий В. Функции международной организации. М., 1976. С. 151.
15 Шумилов В.М.Международное публичное экономическое право.Уч. пос. М.: НИМП, 2001. С. 31.
16 Морозов Г. И. Международные организации: Некоторые вопросы теории. М., 1974. С. 269—270.
17 Крылов Н.Б. Правотворческая деятельность международных организаций. М., 1988. С. 72
18 Каламкарян Р. А., Мигачев Ю. И. Международное право: Учебник. — М.: Изд-во Эксмо, 2004. — С. 108 -109.
19 Шибаева Е.А. Право международных организаций: Вопросы теории. М., 1986. С. 48-49.
20 Kanska K. The Normative Force of Decisions of International Organizations. P. 6. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.esil-sedi.eu/fichiers/en/Kanska_174.pdf
21 Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2001. — C. 26.
22 Право Європейського Союзу : підручник / за ред. В.І. Муравйова. – К. : Юрінком Інтер, 2011. С. 151.
23 Нешатаева Т. Н. Международные организации и право: новые тенденции в международно-правовом регулировании. - М.: Дело, 1999 р.
24 Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. М. 1994. – С. 32. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravoznavec.com.ua/books/117/7426/33/
25 Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2001. – С. 28.
26 Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. М. 1994. – С. 32. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravoznavec.com.ua/books/117/7426/33/
27 Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2001. – С. 28.
28 Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. М. 1994. – С. 32. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravoznavec.com.ua/books/117/7426/33/
29 Зайцева О. Г. Международные организации: принятие решений. М., 1989. С. 17.
30 Зайцева О. Г. Международные организации: принятие решений. М., 1989. С. 19.
31 Вельяминов Г. М. Международное экономическое право и процесс (Академический курс): Учебник. – М.: Волтерс Клувер, 2004. С. 21.
32 Нешатаева Т. Н. Международные организации и право: новые тенденции в международно-правовом регулировании. - М.: Дело, 1999. С. 94.