1. Поняття, ознаки та особливості рішень міжнародних організацій як джерела міжнародного публічного права

Основою юридичних норм, які визначають міжнародні відносини, служить перш за все усвідомлення цивілізованими державами необхідності міжнародного правопорядку і як наслідок їхня добровільна згода на визнання його обов’язковості¹. Саме ці норми знаходять свій вияв у джерелах міжнародного права.

Існує відмінність «формальних» джерел (юридичні процедури та методи створення обов’язкових правових норм) від «матеріальних» (які свідчать про зміст норм в розумінні матеріального права), застосовних до міжнародного права². У вітчизняній науці термін «джерела права» традиційно мав значення «кінцевого етапу погодження воль суб’єктів міжнародного права»³. Саме ця воля є особливою рисою джерел міжнародного права навідміну від джерел національного права, де правотворцем виступає законодавчий орган, а не самі суб’єкти права, як це відбувається у міжнародних відносинах.

Ігнатенко визначає джерела міжнародного права як «встановлені державами в процесі правотворчості форми втілення узгоджених рішень, форми існування міжнародно-правових норм»⁴. Проте, не варто забувати, що не тільки держави задіяні у міжнародному правотворчому процесі. З огляду на це доцільніше окреслювати це поняття як форми вираження міжнародно-правових норм, створених суб’єктами міжнародного публічного права.

При визначенні переліку джерел прийнято посилатися перш за все на ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН. У ній йдеться про те, що, вирішуючи спори на основі міжнародного права, Суд застосовує конвенції, (міжнародний)звичай, загальні принципи права, визнані цивілізованими народами. У якості допоміжних заходів для визначення правових норм можуть застосовуватись судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів⁵.

Ст. 38 підпадає обґрунтованій критиці. Вона була сформована після Першої світової війни для Постійної палати міжнародного правосуддя. Нормативний матеріал того часу незначний. Звідси і посилання на можливість використання загальних принципів права, а також в якості допоміжних засобів – судових рішень, праць спеціалістів⁶. Також значним недоліком є відсутність у цьому переліку рішень міжнародних організацій, що є не менш важливим, оскільки ці акти також містять міжнародно-правові норми.

Існували різні підходи до віднесення рішень міжнародних організацій до джерел міжнародного публічного права: від невизнання до визнання умовного, поступового, а згодом і повного. І на сьогодні в науці міжнародного права склалася дещо поміркованіша думка (з деякими застереженнями її можна було б назвати панівною): рішення міжнародних органів та організацій є допоміжними, неосновними джерелами сучасного міжнародного права⁷.

Умовами для визнання рішень міжнародних організацій як джерел міжнародного права є:

а) прийняття рішення в межах компетенції органу організації;

б) повна відповідність положень рішення статуту міжнародної організації, насамперед його основоположним принципам;

в) прийняття рішення на основі процедури, що діє в даному органі і стосовно як порядку вироблення самого рішення, так і голосування;

г) текст рішення мусить чітко виражати волю держав визнати викладені в ньому принципи та норми як міжнародно-правові, юридично зобов’язувальні⁸.

Що стосується терміну «рішення», то воно безумовно визначається як одностороннє волевиявлення міжнародної організації, спрямоване на зміну об'єктивної реальності. Слід також зазначити, що рішення всіх органів даної організації повинні бути прийняті до уваги, в тому числі рішення судових органів (Рішень, постанов, висновків). Орган організації діє від його імені, отже, воля органу буде розглядатися як воля організації. ⁹

Рішення міжнародних організацій можна визначити як волевиявлення держав-членів у компетентному органі відповідно до правил процедури і положень статуту цієї організації. Процес формулювання рішень залежить від багатьох факторів: положень установчого акту, правил процедури, складу органу, розставлення політичних сил в ньому. 

Правила поведінки, які створюються рішеннями міжнародних організацій, є перш за все відповідним волевиявленням кожної такої організації, яке знаходиться у прямому зв’язку з волею держав-членів.¹⁰

Резолюція міжнародних міжурядових організацій охоплює всі види правових актів, які видає міжнародна установа.

Згідно з загальною теорією права термін «правовий акт» може визначатися «належним чином (словесно-документально) оформлене ззовні вираження волі суб’єктів права, яке виступає в якості носія складових елементів правової системи – юридичних норм, правових положень практики, індивідуальних приписів, автономних рішень».

Термін «резолюція» міжнародної організації охоплює всі види правових актів: резолюція може бути джерелом права, актом тлумачення і правозастосовчим актом. У силу цієї обставини правовий аналіз документів міжурядових організацій повинен починатися з визначення виду правового акту, зафіксованого в резолюції.¹¹

Вивчення практики безпосередньої правотворчої діяльності міжнародних організацій показує, що поряд з укладанням міжнародних угод вони приймають величезну кількість рішень з тих питань, які зачіпають різноманітні сфери їх діяльності. Враховуючи специфіку відносин, які регулюються цими рішеннями, їх традиційно поділяють на дві групи: з внутріорганізаційних проблем та з питань безпосереднього здійснення цілей організації (зовнішня регламентація). У першому випадку мова йде про прийняття правил процедури, правил персоналу і т. д. У другому – про встановлення прав та обов'язків держав-членів у їх взаємовідносинах за межами міжнародної організаціі.¹²

Термін «рішення» має загальне значення. У статутах міжнародних організацій зазвичай розкривається його поняття і обирається конкретна правова форма: рекомендація, рішення, резолюція, висновок і т. д.¹³

Рішення з питань безпосереднього здійснення цілей організації (зовнішня регламентація) адресовані державам-учасницям і стосуються їх взаємовідносин. Як зазначає В. Моравецький, зовнішня регламентація не є функцією, необхідною для забезпечення нормальної діяльності самої організації як механізму співпраці держав. Вона є лише одним із теоретично можливих методів формування міжнародною організацією міжнародних відносин, що лежать в межах її компетенції. Тому міжнародна організація може набути правомочності на встановлення норм міжнародного права, що носять характер зовнішньої регламентації, тільки на підставі згоди держав-членів, вираженої шляхом ухвалення відповідних статутних положень.¹⁴

Рішення (резолюції) міжнародних організацій відносять до спеціальних джерел міжнародного економічного права. Як, наприклад, резолюцій ГА ООН були прийняті, наприклад:

• Хартія економічних прав і обов'язків держав 1974 р.;

• Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р.;

Зазначені документи, будучи резолюціями міжнародних організацій, містять в собі декілька видів норм, зокрема:

- діючі звичаєво-правові принципи і норми МП та / або галузеві норми МЕП (при цьому конкретизується, уточнюється їх зміст і взаємозв'язок);

- нові принципи і норми, які в результаті згоди держав (opinio juris), без тривалої практики і прецедентів, стають звичаєвими нормами МП / МЕП (ця обставина і наділяє резолюції міжнародних організацій характером спеціального джерела МП);

- політичні (рекомендаційні) норми, що мають високу обов'язкову силу морально-політичного характеру (такі норми часто стають етапом на шляху формування договірних або звичаєво-правових норм МП / МЕП, знаходять закріплення у внутрішньодержавному праві). Такого роду норми отримали назву «м'якого права».¹⁵