Зведений облік витрат на виробництво

Завершальним етапом обліку витрат на виробництво є визначення фактичної виробничої собівартості випущеної продукції (робіт, послуг). Для її обчислення необхідно всі витрати узагальнити на рахунку 23 «Виробництво». Цей процес відбувається поступово в такій послідовності:

1. Протягом місяця в міру виникнення в дебет рахунку 23 «Виробництво» списуються всі прямі витрати за видами продукції одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань;

2. Наприкінці місяця на витрати по виробництву кожного виду продукції (робіт, послуг) списуються попередньо розраховані:

- відхилення облікової вартості витрачених запасів від їхньої вартості в оцінці по прийнятому на підприємстві методу (або сума ТЗВ);

- вартість продукції й послуг допоміжних виробництв за сформованою собівартістю;

- сума розподілених загальновиробничих витрат (згідно з розрахунком).

На великих підприємствах узагальнення витрат здійснюється в журналах 5 і 5а. У МП і інших недержавних підприємствах, які використовують «Методичні рекомендації із застосування регістрів бухгалтерського обліку малими підприємствами», затвердженими наказом МФУ від 25.06.2003р. № 422, узагальнення виробничих витрат здійснюється у відомості 5м (розділ 2).

Фактична виробнича собівартість випущеної продукції розраховується за формулою:

Як бачимо з наведеної вище формули для визначення фактичної собівартості випущеної продукції, крім загальної суми витрат за місяць, необхідно знати вартість незакінченої продукції (робіт, послуг), тобто незавершене виробництво на початок і кінець місяця.

Під незавершеним виробництвом у відповідності п. 6 ПБО 9 «Запаси» варто розуміти вартість незакінчених обробкою й зборкою деталей, вузлів, виробів і незакінчених технологічних процесів, щодо яких підприємство ще не визнало доходи.

Не вважаються незавершеним виробництвом і не включаються в розрахунок фактичної виробничої собівартості:

- матеріали, які перебувають у цеху (ділянці), але ще не піддавалися обробці;

- забраковані, ще не виправлені вироби;

- витрати на анульовані замовлення.

Наявність і обсяги незавершеного виробництва за видами продукції (робіт, послуг), у більшості випадків, визначаються шляхом проведення інвентаризації на кожне перше число. Це забезпечує його реальність. Інвентаризація незавершеного виробництва проводиться комісією, до складу якої обов'язково входить фахівець-технолог, що може точно визначати ступінь готовності виробів. Опис залишків незакінченого виробництва передається в бухгалтерію.

Для оцінки незакінченого виробництва можуть використовуватись різні варіанти. Вибір конкретного варіанта оцінки незакінченого виробництва залежить від особливостей технології та характеру продукції, що випускається. Найбільш часто використовуються такі варіанти:

1. Незавершене виробництво оцінюється за вартістю сировини та матеріалів (у виробництвах, де основну питому вагу в собівартості продукції займають матеріальні витрати);

2. Незакінчене виробництво оцінюється за вартістю матеріалів з урахуванням витрат на виготовлення (за ступенем готовності виробів).

Якщо величина незакінченого виробництва досить стабільна, то її вартість можна не приймати до уваги. У цьому випадку фактична виробнича собівартість випущеної продукції рівняється сумі витрат на виробництво за звітний місяць.