6.2. Основи державної туристичної політики

Туристична діяльність в Україні здійснюватиметься з урахуванням загальнодержавних інтересів відповідно до чинного законодавства та норм міжнародної туристичної практики.

Державна політика в галузі туризму реалізується згідно з принципами:

• безперервності та послідовності туристичного виховання всіх вікових груп громадян;

• урахування інтересів всіх громадян при розробці програм розвитку туризму;

• визнання самостійності всіх суб'єктів туристичної діяльності, рівності їх прав щодо державної підтримки незалежно від форми власності;

• створення сприятливих умов для вітчизняних та іноземних інвесторів у галузі туризму.

Реалізація цих принципів створить необхідні умови для дальшого розвитку індустрії туризму, стабілізує економічне становище суб'єктів туристичного підприємництва.

Паралельно з цими заходами необхідно реалізувати ряд науково-організаційних програм з метою забезпечення екологічно допустимих масштабів, темпів і територіальних пропорцій розвитку туристичного комплексу. Зокрема:

• провести комплексні ландшафтно-екологічні та історико-культурні дослідження території України, встановити диференційовані норми туристичного навантаження на довкілля;

• розробити та запровадити жорсткі правила дотримання природо - та пам'ятко-охоронного законодавства в туристичних зонах і санкції за їх порушення;

• обґрунтувати на основі норм антропогенного навантаження гранично допустимі межі сумарної ємкості об'єктів, розміщених у туристичних центрах.

Одним із засобів підвищення рекреаційно-туристичної привабливості регіонів має бути створення властивого лише їм своєрідного іміджу.

Туристичний імідж регіонів - це враження та уявлення, що складаються у реальних і потенційних туристів від побаченого. Позитивний імідж сприяє зростанню чисельності туристів. Для створення туристичного іміджу варто здійснити також:

• проаналізувати сучасний стан розвитку рекреаційно-туристичної системи, провести комплексне обстеження та вивчити туристичну привабливість регіонів;

• визначити най привабливіші об'єкти, як рекреаційні ресурси;

• віднайти можливості для того, щоб дані ресурси були представлені споживачеві у найкращому вигляді;

• підготувати кваліфіковані кадри для організації турів і обслуговування відпочиваючих;

• провести широку рекламну кампанію з метою популяризації регіонів.

Для оцінки туристичної привабливості регіонів розробляються комплексні цільові програми.

В організації туристичної діяльності важливо чітко визначити

функції та відповідальність усіх сторін, які беруть у ній участь як у державному, так і приватному секторах, та забезпечити координацію їхньої діяльності.

Регіональні органи влади повинні забезпечити:

• розроблення та втілення в життя туристичної політики, її демократичне обговорення та контроль відповідно до особливостей регіону, цілей його розвитку;

• заохочення потенційних інвесторів та сприянням;

• класифікацію та реєстрацію суб'єктів туризму, туристичних послуг, гарантування їх високої якості на основі ліцензування та сертифікації;

• інформаційне забезпечення, збір даних та їх аналіз для прийняття рішень;

• підготовку кадрів високої кваліфікації для роботи у сфері туризму.

Основні цілі розвитку туризму в регіоні можна визначити таким чином:

• пропагувати регіон як атрактивну місцевість для розвитку туризму, формувати дуже чіткий і специфічний його імідж, що відрізняє регіон від інших і завдяки цьому приваблює туристів;

• розвивати стабільно працюючу, екологічно чисту індустрію туризму, яка повністю би використовувала існуючий рекреаційно-туристичний потенціал;

• створювати умови для підвищення рівня доходів та збільшення зайнятості населення регіону;

• заохочувати та стимулювати прибуткові інвестиції у туризм для удосконалення та розширення інфраструктури регіону;

• збагачувати культурне життя та розширювати освітню мережу в регіоні.

Туризм виступає ефективним засобом економічного та соціального розвитку і спроможний забезпечити значні вигоди для регіону. Ці головні вигоди включають загальне піднесення економічного рівня розвитку регіону, підняття його престижу, збільшення зайнятості та доходів населення, надходження твердої іноземної валюти, надходження від фіскальних джерел, додаткових комерційних агенцій, інфраструктури та об'єктів сфери обслуговування, створених для стимулювання розвитку туризму.

Більше того, туризм може піднести загальний культурний та освітній рівень населення, відновити деякі види виробництв, забутих художніх промислів і ремесел, сприяти консервації спадщини та історичних будівель, захисту природи.

Розвиток туристичної індустрії має спиратися на нові механізми господарювання, ефективні організаційно-управлінські структури, економічну свободу виробників тур продукту, що в умовах вільної конкуренції забезпечить насичення ринку високоякісними послугами та сприятиме соціально-економічному розвитку країни.

У цілому держава гарантує рівність усіх форм власності й економічних можливостей щодо всіх суб'єктів туристичної діяльності.

Вихід України на міжнародний рекреаційно-туристичний ринок відбувається за державного сприяння, у першу чергу через розвиток рекламно-інформаційних заходів, запровадження міжнародного співробітництва за міждержавними угодами та програмами. Організація рекреаційно-туристичної діяльності потребує раціонального поєднання ролі держави з активною діяльністю місцевих органів влади та підприємницьких структур. Розвиток туризму, зміцнення його матеріальної бази, реставрація пам'яток історії, архітектури, культурних споруд забезпечує зростання туристичних потоків та значну фінансову віддачу.

Політика туризму розробляється та виконується на регіональному, національному та міжнародному рівнях, тобто політика туризму - результат спланованих дій, аналіз яких визначає ступінь втручання у розвиток туризму державних органів.

Сьогодні туристичні переміщення не обмежені окремими регіонами. Сучасна політика міжнародного туризму базується на потребах населення, а саме: ознайомлення з іншими культурами, особливостями природи, звичаями інших народів світу, на отриманні позитивних, часом екзотичних, вражень від побаченого.

Політика туризму, в тому числі і міжнародного, повинна брати до уваги такі зовнішні змінні чинники, як:

• демографічні зміни;

• соціальні зміни;

• коливання курсів валют;

• політичні, юридичні чи інші встановлені законом зміни;

• технологічний прогрес;

• зміни у торговельній структурі;

• особливості транспортної інфраструктури;

• безпека туристів;

• охорона навколишнього середовища тощо.

Демографічні зміни, період відпочинку, сегментація туристичного ринку відіграють суттєву роль в еволюції туристичного попиту. Населення середнього віку найбільш чисельне та платоспроможне, тому ця вікова група перспективна для розширення туристичної індустрії. Період та час відпочинку залежить від тривалості річної відпустки, принципів дроблення відпустки, кількості свят, врахування чого дозволяє формувати туристичну пропозицію в тій чи іншій країні. Населення старшої вікової групи має досить вільного часу. «Гнучкість у часі» дозволяє подорожувати і в несезонний період.

Традиційний відпочинок, в основі якого - надання житла та харчування, сьогодні вже не відповідає вимогам туриста. Тому необхідно втілювати в життя такі галузеві стратегії, які були б адаптовані до умов ринку. Нові туристичні продукти формуються для кожного ринкового сегмента, щоби задоволити потреби усіх потенційних туристів.

Поглиблене знання туристичної діяльності передбачає розуміння господарських секторів, які суміжні з туризмом, а саме: транспорт, житлове господарство, громадське харчування, торгівля, побутова інфраструктура, туристичні організації.

В основу державної політики щодо формування та реалізації державної політики в галузі туризму доцільно покласти такі пріоритети:

• державне стимулювання внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму, у тому числі вдосконалення системи оподаткування;

• забезпечення внутрішньої конвертованості туристичних послуг шляхом підвищення їхньої якості та розширення асортименту, поліпшення умов обслуговування туристів;

• поетапна, науково обґрунтована приватизація туристичних об'єктів та обслуговуючої туристів інфраструктури;

• будівництво нових, реконструкція та модернізація діючих туристичних об'єктів;

• залучення вільних коштів підприємницьких структур, суб'єктів туристичної діяльності на розвиток інфраструктури (шляхи, пункти пропуску, системи водопостачання та каналізації, зв'язок, служби сервісу тощо). У майбутньому ці інвестиції працюватимуть на туристичний ринок;

• організація приміських зон короткочасного відпочинку (беручи до уваги популярність відпочинку на воді, слід створити у приміських зонах великих урбанізації мережу рекреаційно-туристичних об'єктів з належним рівнем обслуговування);

• організація виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції для задоволення потреб туристів і відпочиваючих у високоякісних продуктах харчування. Світовий досвід свідчить, що налагодження такої справи при сертифікації продуктів і належній

рекламі може послужити відчутним активізацій ним чинником і розширити ринок збуту туристичних послуг;

• залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяльності у сфері туризму (сільський зелений туризм);

• пошук ефективних форм залучення іноземного споживача на вітчизняний ринок туристичних послуг з метою збільшення валютних надходжень шляхом організації відповідного сервісу обслуговування, надання послуг, що користуються попитом на Світовому ринку;

• створення сприятливих умов для розвитку активних видів туризму (оздоровчо-спортивного, екологічного, пригодницького та ін.);

• створення сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфері туристичного бізнесу (основні завдання - вивчення та прогнозування попиту на туристичні послуги з внесенням відповідних пропозицій для оптимізації балансу між попитом і пропозицією; формування банку ділових пропозицій та їх експертна оцінка; вивчення та прогнозування структури і напрямів туристичних потоків; розробка міжнародних проектів співпраці у галузі туризму та ін.);

• проведення науково-дослідних, проектних і пошукових робіт з актуальних проблем розвитку рекреаційно-туристичного господарства, використання природного та історико-культурного потенціалу країни, створення геоінформаційної системи «Туризм в Україні» тощо.

Аналіз туристичної діяльності фокусується на визначальних чинниках політики туризму і економічних механізмах її провадження Основою туристичної політики має бути міжнародний обмін, який сприяє розвитку туризму та отриманню доходів.