Тема 3. Вихідні поняття теорії і методики фізичного виховання План до основної частини

1. Теорія і методика фізичного виховання як наукова і навчальна дисципліна.

2. Засоби фізичного виховання.

3. Принципи побудови процесу фізичного виховання.

4. Методи фізичного виховання.

Уся корисна інформація та контрольні запитання з ТЕМИ 3 пропонуються та розглядаються у посібнику “Курс лекцій з фізичного виховання. Для студентів I-II курсів: Навч. посіб./ З.Ю.Чочарай, Т.І.Гаркавенко, Г.В. Данько, Т.Г.-Х.Чочарай. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 105 с.” та у додатковій літературі:

Додаткова література

1. Гігієнічні основи фізичного виховання студентів /Р.Р.Сіренко, А.Г.Киселевич, В.М.Стельникович, М.О. Сапронов: Навч. посіб.- Л.:Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2005. – 144 с.

3. Фізичне виховання. Навчальна програма для вищих навчальних закладів України III-IV рівнів акредитації. – К., 2003.

4. Ткач П.М. Фізичне виховання студентів вузу: Навчальний посібник. – Кн.1. – Луцьк: Надстир’я, 1996. – 178 с.

5. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. – Тернопіль:Навчальна книга – Богдан, 2001. – 272 с.

6. Шиян Б.М., Папуша В.Г., Приступа Є.Н. Теорія фізичного виховання. – Львів: ЛОНМІО, 1996. – 220 с.

7. Щербина В.А., Операйло С.І. Фізична культура і біогуманітарна підготовка студентів вузів: Навчальний посібник. – К., 1995. – 208 с.

Тема 4. Фізична культура і спорт у вищих навчальних закладах План до основної частини

1. Гуманітарне значення фізичної культури.

2. Ціннісні орієнтації та ставлення студентів до фізичної культури.

3. Основи організації фізичного виховання і спорту у ВНЗ.

Література

1. Канішевський С.М. Науково-методичні та організаційні основи фізичного самоудосконалення студентства: Видання друге, стереотипне. – К.: ІЗМН, 1999. – 270.

2. Крапівіна К. Нетрадиційні форми фізичного виховання студентів: Навчальний посібник. – Львів, 1997.

3. Ткач П.М. Фізичне виховання студентів вузу: Навчальний посібник. –Кн.1. – Луцьк: Надстир’я, 1996. – 178 с.

4. Шиян Б.М., Папуша В.Г., Приступа Є.Н. Теорія фізичного виховання. – Львів: ЛОНМІО, 1996. – 220 с.

5. Фізичне виховання. Навчальна програма для вищих навчальних закладів України III-IV рівнів акредитації. – К., 2003.

6. Физическая культура студента: Учебник/ Под ред. В.И.Ильинича. М.: Гардарики, 2003. – 448 с.

7. Щербина В.А., Операйло С.І. Фізична культура і біогуманітарна підготовка студентів вузів: Навчальний посібник. – К., 1995. – 208 с.

Контрольні запитання

1. З якого року фізична культура оголошена обов’язковою дисципліною гуманітарної освіти?

2. Що означає термін «гуманітаризація» освіти у сфері фізичної культури?

3. Як можна подати цінності за якісним критерієм у галузі фізичної культури?

4. Яка мета і завдання фізичного виховання і спорту у вузі?

Корисна інформація

Відповідно до Державного освітнього стандарту вищої професійної освіти фізична культура з 1994 року оголошена обов’язковою дисципліною гуманітарного освітнього циклу.

Гуманітаризація освіти в галузі фізичної культури означає її олюднення, тобто ставлення до особистості студента як до головної цінності педагогічного процесу.

Фізична культура безпосередньо та опосередковано охоплює такі якості та цінності особистості, які дають їй можливість розвиватися в єдності з культурою суспільства, досягти гармонії знань і творчості, почуттів і спілкування; розв’язувати суперечності між природою та виробництвом, працею та відпочинком, фізичним і духовним.

У формуванні певних цінностей, які здатні задовольнити потреби студентів, виявляється єдність фізичного, психічного та соціального розвитку особистості.

У галузі фізичної культури цінності за якісним критерієм можуть бути подані як:

• матеріальні (умови занять, якість спортивного спорядження, пільги з боку суспільства);

• фізичні (здоров’я, будова тіла, рухові уміння і навички, фізичні якості, фізична підготовка);

• соціально-психологічні (відпочинок, розваги, задоволення, працелюбність, навички поведінки в колективі, почуття обов’язку, честі, совісті, благородство, засоби виховання та соціалізації, рекорди, перемоги, традиції);

• психічні (емоційні переживання, риси характеру, якості особистості, творчі задатки);

• культурні (пізнання, самоутвердження, самоповага, почуття власної гідності, естетичні та моральні якості, спілкування, авторитет).

Фізична культура у вузі виконує наступні соціальні функції:

1. Перетворювально-творчу, що забезпечує досягнення необхідного рівня фізичного розвитку, удосконалення особистості, зміцнення її здоров’я, підготовки до її професійної діяльності.

2. Інтегративно-організаційну, яка характеризує можливості об’єднання молоді в колективи, команди, клуби, організації, союзи для спільної фізкультурно-спортивної діяльності.

3. Проектно-творчу, яка визначає можливості фізкультурно-спортивної діяльності, в процесі якої створюються моделі професійно-особистісного розвитку людини, стимулюються її творчі здібності, здійснюються процеси самопізнання, самоствердження, саморозвитку, забезпечується розвиток індивідуальних здібностей.

4. Проектно-прогностичну, яка дозволяє збагатити ерудицію студентів у галузі фізичної культури, активно використовувати знання у фізкультурно-спортивній діяльності та зіставляти цю діяльність із професійними намірами.

5. Ціннісно-орієнтаційну; в процесі її реалізації формуються професійно- та особистісно-ціннісні орієнтири, їх використання забезпечує професійний саморозвиток та особистісне самовдосконалення.

6. Комунікативно-регулятивну, яка відображає процес культурної поведінки, спілкування, взаємодії учасників фізкультурно-спортивної діяльності, організації змістовного дозвілля.

7. Соціалізації, в процесі якої відбувається залучення індивіда до системи

суспільних стосунків для вивчення соціально-культурного досвіду, формування соціально цінних якостей.

Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності. Основною формою функціонування спорту є спортивні змагання, що організовуються за відповідними правилами з метою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей в різних видах спорту, з офіційним визначенням переможців змагань.

Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей та професійно-прикладних навичок людини.

Щоб досягти цілей фізичного виховання – сформувати фізичну культуру особистості, - важливо розв’язати наступні виховні, освітні, розвивальні та оздоровчі завдання:

• усвідомити роль фізичної культури в розвитку особистості та підготовці її до професійної діяльності;

• знати науково-практичні основи фізичної культури та здорового способу життя;

• формувати мотиваційно-ціннісне ставлення студентів до фізичної культури, налаштування на здоровий спосіб життя, фізичне самовдосконалення і самовиховання, потребу в регулярних заняттях фізичними вправами і спортом;

• оволодіти системою практичних умінь і навичок, які забезпечують збереження та зміцнення здоров’я, психічне благополуччя, розвиток і вдосконалення психофізичних здібностей і якостей особистості, самовизначення в фізичній культурі;

• забезпечити загальну і професійно-прикладну фізичну підготовку, яка визначає психофізичну готовність студентів до майбутньої професії;

• набути досвід творчого використання фізкультурно-спортивної діяльності для досягнення життєвих і професійних цілей.

У процесі фізичного виховання у вищих закладах освіти використовуються традиційні й нетрадиційні засоби і методи фізкультурної освіти та фізичного удосконалення. Добір засобів і методів здійснюється за розсудом викладачів з урахуванням фізкультурних і спортивних інтересів та індивідуальних особливостей тих, хто займається, рівня їхнього здоров’я, фізкультурної освіти, фізичної підготовленості, наявності умов для занять, екологічного добробуту.