Новітня історії – поняття, значення періоду.
Звертаємо увагу на дод.№1. перший період історії Новітнього часу складний і суперечливий за змістом, насичений багатьма широкомасштабними подіями, неоднозначними за характером явищами та процесами у світовому розвиткові. Початок ХХст. – це період завершення процесу індустріалізації у провідних країнах Зх.Європи. Цей процес поширювався на всі інші країни. Досягнення у господарському житті сприяло підвищенню рівня життя населення.
Початок ХХст. відкривав райдужні перспективи розвитку життя населення в усіх аспектах. Але ці перспективи були підірвані економічною кризою початку ХХст., а згодом зруйновані Ісв. Зауважимо, що до 30-х років у світі періоди економічного, політичного та соціального піднесення змінювалися кризами. Вважаю, що це чергування було рушійною силою подальшого розвитку.
На поч..ХХст., а точніше після Ісв., населення отримало можливість формувати та втілювати в життя своє бачення побудови суспільства та його модернізація, що призводило до революцій і різноманітних перебудов держав, повалення монархій. Рушійними силами даних процесів були народні маси, сформовані з інтелігенції, селян, робітників.
Міжнародні відносини були в цей період достатньо напруженими, які не змогла врегулювати навіть Ісв та перемовини країн-переможниць (Версальсько-Вашингтонська система), у результаті виникали нові конфлікти.
У провідних країнах світу збільшилась кількість грамотних людей (результати культурних реформ ХІХст.) за рахунок збільшення можливості доступу населення до освіти. Процес індустріалізації сприяв розвиткові науки й особливо збільшенню к-ті наукових досягнень. Цей ж призводить і до покращення повсякденного життя населення (запровадження автомобілів і побутової техніки у повсякдення).
У мистецтві та літературі, в суперечках між реалізмом і модернізмом народжуються нові течії та напрямки.
Висновок:______________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________
Основні характеристики початку хХст. (політичні та соціально-економічні).
Особливим явищем політичного життя, характерними лише для поч..ХХст була поява тоталітарних режимів в різних країнах світу.
Тоталітаризм (від латинського «totalitas» - «повнота», «цільність»; вперше цей термін був застосований у 1925 р. лідером італійських фашистів Б. Муссоліні для характеристики політичного і державного режиму, який встановився тоді в Італії. Невдовзі термін «тоталітаризм» утвердився і в політології) - політичний режим і система державної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управління суспільством, відсутністю політичного плюралізму й демократичних свобод, обмеженням політичних прав усього населення. Хар-ні риси:
Зосередження державної влади в руках певної групи (політ. партії), яка править монопольно;
Жорстоке централізоване управління економікою та політикою, ЗМІ, культурою тощо;
Наявність однієї, чітко сформованої, панівної ідеї;
Поглинання особистості колективом;
Контроль за суспільством за допомогою розгалуженого репресивного апарату та методів терору;
Культ особи лідера (вождя).
Наявність тоталітарних режимів не можна сприймати однозначно гарно чи погано, це кожна людина визначає для себе особисто, тому й ви повинні будете сформувати власне ставлення до даного факту в історії людства. Звісно, за своєю сутністю, тоталітаризм був протилежністю демократизму та гуманізму.
У країнах демократичного шляху розвитку відбувався подальший розвиток ринкової економіки, ліберальної демократії, зміцнення громадянського суспільства у післявоєнний період.
Головні політичні проблеми періоду - демократизація суспільства, створення соціального законодавства, зменшення протиріч між капіталом та найманою працею.
Іншою особливістю розвитку країн світу було розгортання національно-визвольних рухів. Під гаслами націоналізму (виокремлення етнічних груп в окремі державні формування) розпадалися багатонаціональні імперії, активізувалися національні рухи в Азії й Африці.
Перестали існувати імперії - Німецька, Австро-Угорська, Османська, Російська. На їх руїнах виникли незалежні держави: Радянська Росія (РРФСР), Польща, Латвія, Литва, Естонія, Фінляндія (колишні внутрішні колонії Росії), Австрія, Угорщина, Чехословаччина» Королівство сербів, хорватів і словенців (з 1929 р.т Югославія), що утворилися в результаті розпаду Австро-Угорщини. Істотно змінилися кордони європейських держав - 70% сучасних кордонів є результатом гео-політичних змін, які відбулися після Першої світової війни.
Початок XX ст. характеризується революціями: в Росії у 1917 р. - у лютому повалено монархію, а в жовтні вста¬новлено невідомий до цього часу політичний режим -«диктатуру пролетаріату», у Німеччині, Австро-Угорщині, Фінляндії, Словаччині.
Посилився національно-визвольний рух в Азії і Африці:
• у Туреччині скинуто султана і проголошено республіку;
• Китай об'єднано і встановлено національний уряд на чолі з партією Гоміндан;
• в Індії британські колонізатори змушені піти на розширення представництва індійців в органах влади.
В економічному відношенні означений період - це дер¬жавно-монополістичний (імперіалістичний) капіталізм, наслідком становлення якого стало зростання еко¬номічної ролі держави у житті країни. Держава не тільки створювала умови для економічного розвитку країни (державні закони як «правила гри» в економіці), як це було раніше, а й сама ставала власником чи співвласником засобів виробництва.
Цей період відзначається формуванням і протистоянням двох політичних блоків Троїстого союзу та Антанти. Перший було сформовано у 1882р. за умов, що ВБ втрачала свої лідируючі позиції, поступаючись Франції, яка захопила Туніс та сформувала лінію власних колоній на Півночі Африки, змінивши вектор зовнішньо-політичних відносин Італії. Остання звернула увагу на союз з Німеччиною, з метою протистояти існуючим лідерамю Вле Бісмарк погодився на цей союз лише за умов, що Італія домовиться з Австро-Угорщиню, адже остання вже мала домовленість із Німеччино., у складі «Союзу Трьох імператорів». Італія погодилась на цей союз (з А-У), при цьому відмовилась навіть від італійських міст, які були захоплені А-У. 20.05.1882р. було підписано таємну угоду між ціма трьома державами та утворено Троїстий союз. (стр. 165 Документи та матеріали зі Всесвітньої історії 6-11 класи. – витяг із цього договору. Дод.6) т.т. за цим договором дві держави зобов’язувались бі висткпти на боці Італії, якщо Франція нападе на останню без провокації з боку Іт, та навпаки.
Ст.166 Документи та матеріали зі Всесвітньої історії 6-11 класи. – з англ.. журналу «Сатердей Ревью» 1897р. дод.7
На поч..ХХст. загостювались протистояння між Німеччиною, яка на той момент, в принципі, могла перемогти у війні, якщо почала б, та Англією і франко-російським союзом. Історія вирішила питання в напрямку англо-франко-російського союзу. -8.04.1904р. було підписано англо-французьку угоду, яка отримала назву Антанта (фактично угода про врегулювання територіальних відносин між цима державами), а у 1907р. до цієї угоди приєдналась Росія (з метою врегулювання спільних питань на Середньому Сході).
Відносини між Троїстим союзом і Антантою загострювались, т.я. кожне об’єднання переслідувало власні цілі, використову.чи інші держави.
ХІХ\ХХст.ст. у розвитку провідних країн світу означилися помітними нові явища. Вони стали овновою для появи теорії про вступ капіталізму в стадію імперіалізму (див. поняття).
Новими особливостями капіталізму того часу (згідно британського економіста Дж.А.Гобсона) тогочасна ВБ отримувала прибутків більше від вивозу капіталу, ніж від вивозу товарів; фінансисти прагнули до політичного диктату в країні, до розміщувалися їх основні капіталовкладення (Банки отримували великі прибутки з кредитів, які убли надані іноземним державам); ВБ та ФР провадили зовнішню політику, спрямовану на забезпечення ринків для вигідного вкладення капіталів (колоніальна політика).
Основні ознаки імперіалізму сформовані В.Леніним (соціал-демократ):
Концентрація виробництва та капіталу, яка дійшла до такого високого ступеня розвитку, що виникли монополії, які стали відігравати вирішальну роль у господарському житті;
Злиття банківського капіталу з промисловим і створення на основі цього «фінансового капіталу» - фінансової олігархії;
Вивіз капіталу, на відміну від вивозу товарів, набуває особливо важливого значення;
Утворення міжнародних монополістичних союзів, що ділять світ на свої сфери впливу;
Завершення територіального поділу світу провідними державами.
На поч..ХХст. народонаселення світу становило 1 млрд. 635млн. осіб. Темпи зростання населення збільшувались достатньо щвидко (дод.№2).
Темпи зростання народонаселення в Європі, порівняно з іншими регіонами світу, був найнижчим. Міське населення становило 13,6%. Але к-ть міст-мільйонників збільшувалось, на поч.. ХХст – 13, а у ХІХ – 2.
Досить високою була міграційна активність населення. Кількість іммігрантів на поч..ХХст. була найбільшою за всю історію розвитку країн. Головним районом еміграції залишалась Європа, а регіоном імміграції – Північна Америка + Африка, Австралія, Нова Зеландія. Із Китаю – Південно-Східна Азія, з Індії – Східна або Південна Африка.
На поч..ХХст. серед європейських держав перше місце урбанізації займала ВБ, найбільшим містом тогочасної Європи й світу був Лондон, за ним Берлін, Париж, Петербург, Відень і Москва (6 міст-мільойнників).
Утворення двох військово-політичних блоків (Троїстого союзу та Антанти) призвело до загострення між ними протиріч:
за вплив і гегемонію в Європі;
за переділ кордонів Європи;
за територіальний переділ світу (за колонії);
за посилення впливу на Балканах;
за контроль за протоками Босфор і Дарданелла;
за світове панування та розширення сфер впливу.
В наслідку загострення:
відбувалася мілітаризація економіки провідних держав світу;
почалася шалена гонитва озброєння;
значно посилилася напруженість в Європі;
почалися локальні збройні конфлікти;
нагніталася шовіністична пропаганда;
велася підготовка до нової світової війни.
Мілітаризація економіки характеризується:
гонитвою озброєння;
розширення військової промисловості ат скорочення цивільного виробництва;
зростання військових бюджетів;
почали створюватися військово-промислові комплекси;
відбувався перерозподіл національних багатств на користь військового споживання;
посилився податковий тягар на трудящих.
У цей період значна к-ть міжнародних конфліктів:
І Марокканська криза (1905-1906р.р.) – Фр. запропонувала султану Марокко провести реформи, які мали побудувати країну за принципом Тунісу, але їй намагалася протистояти Нім., щоб не дозволити посилення Фр. та Анг., використовуючи Багдадську угоду 1880р. В Марокко перетинались інтереси цих країн, адже Фр. та ВБ отримували повну лінії колоній на Півночі Африки. Але цей конфлікт було не вирішено, а тимчасово припинено. Фр. пропонувала компенсацію за Марокко, аби не проводити загальну конференцію, але Нім. відмовилась, а згодом пошкодувала. Вона не була готова до війни з євр країнами задля маловідомої колонії, просто німці не підтримали б цих дій.
ІІ Марокканська криза (1911р.) – Нім. спрямувала військово-морські сили до Марокко, але втрутилась ВБ, яка виступила на боці Фр., Нім. знову відступила/→ 1912р. Марокко отримало фр.протекторат, невелика ч. передана Іспанії, м.Танжир з прилеглою територією виокремили в «міжнародну зону».
Боснійська криза – конфлікт між Росією та Австро-Угорщиною. Боснія та Герцоговина були анексовані А-У., Росія поч. допомагати Сербії у протистоянні А-У, а анексію Росія визнала на вимогу Нім.
Висновок:_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________